WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Компоненти Українського костюма ХІХ – початку ХХ ст. Натільний одяг - Реферат

Компоненти Українського костюма ХІХ – початку ХХ ст. Натільний одяг - Реферат

півночі Чернігівщини. Стан сорочки міг бути суцільним (додільна сорочка) абовідрізним (сорочка до підтички). Сорочка з відрізним станом складалася з двох зшитих частин: верхньої (станка, чохлика), виконаної з тонкого саморобного або фабричного матеріалу, та нижньої (підтички) з грубого домашнього полотна, оскільки остання швидше зношувалася. Іноді краще полотно йшло лише на рукави або плечові вставки. Полотно на підтичку бралося у довжину, рідше - впоперек; якщо вона робилася з поздовжніх шматків полотна, то складалася з трьох полотнищ, як і сорочка.
Типи крою чоловічих сорочок різних регіонів України
Сорочка, пошита з двох частин, розглядається як пізніше, вторинне явище. Це підтверджується тим, що наявність підтички характерна для повсякденного одягу і викликана практичними міркуваннями, в той час як святкова чи обрядова сорочка обов'язково мала бути додільною. Разом із цим у цих двох типах сорочок дослідники вбачають розвиток давніх форм. Наприклад, висловлюється припущення, що походження суцільної сорочки пов'язане з архаїчною формою плаща типу пончо, а відрізна генетично близька до незшитих частин давнього натільного одягу. Останній варіант зберігався ще наприкінці XIX ст. в деяких районах Карпат та Закарпаття у вигляді короткої сорочки (опліччя), яку носили з білою полотняною спідницею (підшивкою, подолком, спідником). Суцільні або зшиті з двох частин форми місцевому населенню були невідомі.
Одним із моментів, що визначали локальні особливості сорочок, було оформлення горловини. На Лівобережжі та Правобережжі горловини сорочок рясно призбирували. Жіночі сорочки Лівобережжя не мали коміра, а призбираний викот горловини обшивався тасьмою або вузькою смужкою полотна. На кінцях обшивки робили петлі, крізь які протягували стрічку для зав'язування. Горловина або щільно прилягала до шиї, або ж мала овальну, а іноді квадратну форму. Правобережну сорочку завжди шили з коміром, іноді зі стоячим, а частіше з виложистим. У центральних районах України обидва ці варіанти поєднувалися. Червоні стрічки у комірі носили парубки, частіше на свята. Таку стрічку дарувала дівчина своєму обранцеві.
Форма та обробка горловини й коміра композиційно пов'язувалися з оформленням низу рукавів сорочки, які також рясно призбирувалися і викінчувалися обшивкою (Лівобережжя) або манжетом-чохлою (Правобережжя). У чоловічих святкових сорочках низ рукава неї завжди призбирувався, лишаючись широким. На Черкащині, нинішній Кіровоградщині горловина і манжет закладалися у збори (брижі) і викінчувалися] оборкою (зонтиком, бриликом).
Окрім крою, локальної своєрідності! сорочкам надавала орнаментація. Колір і фактура саморобного полотна були і виразним тлом для орнаменту. Матеріал, мотиви, колористика, розміщення орнаментації нерозривно пов'язані з іншими елементами одягу й костюмом у цілому, його функціональним призначенням. Узагалі орнаментація як один із важливих виявів специфіки культури та психології народу здатна відбивати його етніч-ну історію, локальні особливості, а також етнокультурні взаємозв'язки .
Орнаментація українських сорочок виконувалася техніками ткацтва та вишивки. Ткацький малюнок - явище, мабуть, більш раннє, хоча довгий час на значній території України ці дві техніки розвивалися паралельно. У другій половині XIX ст. у центральних та південних районах явна перевага віддавалася вишивці, а наприкінці XIX - на початку XX ст. вишивка в основному вже витісняє ткацький орнамент.
Вишивали сорочки лляними та конопляними нитками домашнього виготовлення, пізніше - фабричними бавовняними нитками (заполоччю), іноді вовною та шовком. При цьому застосовували багато технік. На Правобережжі, у західних та північних районах майже до XX ст. використовувалася вишивка низзю (занизуванням) - найдавніший спосіб вишивання, близький до ткацтва. При цьому орнамент міг бути тільки гео-метричним. Інші давні техніки вишивки, що побутували на території України,- це різні види лічильної гладі. Особливого поширення на всьому Лівобережжі набула техніка прямої гладі (настилування, лиштва). На Полтавщині вона поєднувалася з ажурною технікою вирізування, на Чернігівщині - з виколюванням. До ажурних швів слід віднести й мережку. Нею оздоблювали подоли сорочок у вигляді так званого прутика, створювали складні розшивки - розмережування, які з'єднували різні деталі крою та розміщену на них орнаментацію (наприклад, плечову вставку та рукав у чернігівських сорочках).
Типи крою чоловічих сорочок різних регіонів України
Вишивання по канві набуло популярності у другій половині XIX ст., що значною мірою пов'язане з поширенням фабричних тканин. Насамперед слід зазначити техніку вишивки хрестиком, яка до початку XX ст. побутувала паралельно з різними видами старовинного вишивання, а пізніше почала їх витісняти. Ця техніка створювала широкі можливості кольорової розробки і більш реалістичного трактування рослинних мотивів.
Протягом усієї історії розвитку народного одягу вдосконалювались і принципи розміщення орнаментації на сорочках. Зважаючи на давність цього виду одягу, розташування її декору часто пов'язують із ранніми етапами, коли орнамент відігравав не стільки естетичну, скільки оберегову роль. Згідно з уявленнями прикраси розміщували на тих елементах одягу, які відкривали доступ до тіла: горловині, нагрудній частині, подолі, низу рукавів. У давньослов'янському одязі особливо виразно прикрашалася кругла або квадратна горловина (оплічя), котра могла одягатись окремо або пришивалась до одягу. Розміщення вишивки на плечовій частині та передпліччі традиційних сорочок сягає тих часів, коли на нижню сорочку з довгим рукавами одягали другу - без рукавів або накидали плащ з орнаментованим краями, який застібався на плечі.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. принцип розміщення орнаменту на сорочках, зберігаючи давні традиції, зводився переважно до вирішення практичних та естетичних завдань. Художнє оформлення диктувалося призначенням сорочки, віком та заможністю населення. Розташування орнаменту залежало без посередньо від крою сорочки та інших елементів одягу. Прикрашалися ті частини сорочки, які не закривались іншими складниками комплексу таким чином досягалася композиційна цілісність останнього.
У різних районах України розміщення орнаменту мало як спільні, так і специфічні риси. На значній частині території його розташовували на суцільно-кроєному рукаві або вставці, а також на рукаві біля вставки; у північно-західних районах Українського Полісся - на плечовій вставці і внизу рукава. На Середній Наддніпрянщині декорували вставку та передпліччя у вигляді двох широких, співзвучних за малюнком смуг. Якщо рукав заповнювався вишивкою, то вона являла собою або окремі елементи орнаменту, розташовані у шаховому порядку, або ж вертикальні композиції.
Прикрашали також і поділ сорочок (ляхівка, лиштва, пелена), комір та манжети. Верхню частину стану орнаментували залежно від
Loading...

 
 

Цікаве