WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Компоненти Українського костюма ХІХ – початку ХХ ст. Натільний одяг - Реферат

Компоненти Українського костюма ХІХ – початку ХХ ст. Натільний одяг - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Компоненти Українського костюма ХІХ - початку ХХ ст. Натільний одяг
Сорочка є одним з найдавніших елементів убрання, виступаючи майже до початку XX ст. єдиним видом натільного одягу на всій території України. Термін "сорочка" відомий не лише в українців, айв інших слов'янських народів. За Київської Русі він означав і натільний, і верхній одяг або одяг узагалі, який шили як із полотна, так і з сукна.
Українська сорочка кінця XIX - початку XX ст. мала велику кількість локальних варіантів крою та орнаментації і відповідала чи одному, чи одразу кільком цільовим призначенням. Це й колоритно оформлені святкові сорочки, і більш стримані пожнивні, і повсякденні. Білий колір - цей своєрідний естетичний еталон традиційної української сорочки - є загальнослов'янською традицією, що сягає сивої давнини.
Чоловічі й жіночі сорочки залежно від їхнього призначення, а також від заможності сім'ї, шилися з полотна різної якості. Забезпечення чоловіка та інших членів родини білизною покладалося за традицією на дружину. Жених приносив у дім із рідної сім'ї дві-три сорочки. Після заручин наречена готувала для майбутнього чоловіка білизну, і часто вже на весіллі жених був одягнений у сорочку, що її пошила й вишила молода.
Як уже зазначалося, однією з основоположних ознак одягу є крій. В еволюції крою сорочок найповніше відбився такий важливий народний принцип створення одягу, як раціональність, котра визначалася функціональною значущістю, технічними можливостями, спадкоємністю традицій.
Виходячи з варіантів крою, можна виділити основні типи сорочок, що побутували в Україні наприкінці XIX - на початку XX ст.: тунікоподібна, з плечовими вставками, з суцільнокроєним рукавом, на кокетці. Локальна специфіка виявлялася у засобах з'єднання плечової вставки та рукавів зі станом, у розмірах та формах плечової вставки, рукавів та ласток (клинців, які розширювали пройму), у характері призбирування верхньої частини рукава та горловини, в оформленні коміра та манжетів, у горизонтальному чи вертикальному членуванні стану сорочки. Розміри деталей сорочки, кількість полотнищ стану були тісно пов'язані з шириною саморобного полотна (у середньому 50 см), яка визначалася можливостями ткацького вер-стата.
Найбільш архаїчний - тунікоподібний - крій у розглядуваний період зберігся переважно в чоловічих сорочках, кроєних з одного центрального, перегнутого поперек полотнища, до якого по боках пришивались два поздовжньо перегнутих полотнища - рукави. Нижче рукавів до стану пришивались бочки (у половину полотна завширшки) та ластки. По центру перегнутої частини стану вирізувалася горловина й робився глибокий розріз - пазушна.
Сорочка з плечовими вставками, відома ще давнім слов'янам, генетично продовжувала розвиток тунікоподібного крою. У XIX - на початку XX ст. цей тип сорочки побутував переважно у жіночому одязі всіх слов'янських народів. Б. Куфтін називає його східно- та південнослов'янським, а Г. Маслова стверджує, що саме цей тип сорочки відрізняє жіночий костюм східних слов'ян від тюркомовних сусідів.
Плечові вставки (на Черкащині та Полтавщині - уставки, на Центральній Київщині - плічки, на Поліссі - полики тощо) являли собою прямокутні (пізніше іноді трапецієподібні) шматки полотна, які вшивалися між передньою та задньою пілками по основі або по пітканню стану сорочки. Хоча широко побутували обидва вказаних способи, саме сорочка зі вставками, вшитими по основі, здавна визнана дослідниками суто українським типом крою.
Вставки розширювали плечову частину сорочки й давали можливість зробити об'ємнішими горловину та рукави, які часто призбирували. Ширина вставки дорівнювала або половині ширини саморобного полотна, або всій його ширині. У першому випадку вставка разом із рукавом вшивалась як по основі, так і по пітканню стану, у другому - лише по основі. Рукав до вставки пришивали, не призбируючи, або ж закладали у дрібні збори - пухлики.
На Поліссі переважали сорочки з пришитими по пітканню вставками, до яких гладко приєднані рукави, що утворюють зі станом, як і в тунікоподібних, прямий кут.
Типи крою жіночих сорочок. Наддністрянщина
На Середній Наддніпрянщині носили головним чином сорочки зі вставкою, пришитою по основі. Коли вставки кроїли по всій ширині полотна, рукав відповідно робили у півтора полотнища, призбируючи його біля вставки, що створювало характерну об'ємність верхньої частини сорочки (Центральна Київщина, Вінниччина, Житомирщина). На Поділлі вставка (в половину ширини полотна) була досить довгою; вузький (в одне полотнище) рукав пришивався до неї непризбираним, що робило сорочку менш об'ємною у плечах, із заниженою лінією пришиву рукава. Форма цих сорочок визначалася довжиною і шириною вставки та шириною рукава.
Сорочки з суцільнокроєним рукавом на території України побутували у двох варіантах. У першому верхня частина рукава мала форму вставки; рукав пришивався або по основі, або по пітканню. Райони поширення цього типу збігалися з районами побутування сорочок зі вставками, пришитими відповідно по основі або по пітканню.
Жіноче буденне абрання Київщина Дівоче святкове вбрання. Київщина.
У другому варіанті рукав призбирувався по всій ширині разом із горловиною та пілками стану і пришивався тільки по основі. Він міг бути вужчим або ширшим - залежно від того, чи викроювався він з одного шматка полотна, чи до нього додавалося ще півполотнища. Рукав у півтора полотнища завширшки побутував на Лівобережжі (в основному на Полтавщині) і був найширшим в усій Україні. Об'ємність верхньої частини сорочки регулювалася і розміром ласток. Чим ширшим робився рукав, тим меншою була ластка. На ластку та додаткову півпілку часто йшло полотно гіршої якості.
Відомі й інші варіанти суцільнокроєного рукава, які суттєво впливали на форму сорочки. Зокрема, у сорочках лемків та бойків ластка підрізалася на самому рукаві та пришивалася разом із ним по основі стану, що робило рукав у плечовій частині менш об'ємним; зверху стан сорочки закладався у дрібні збори, що також зменшувало об'єм. Такий спосіб не визначався практичністю, однак він цікавий як конструктивно-художній прийом.
Сорочка на кокетці - пізнє явище для України - набула поширення у чоловічому та жіночому одязі спочатку у південних районах, а наприкінці XIX - на початку XX ст. і в. центральних. Цей: тип ніби продовжує розвиток народного крою сорочок зі плечовими вставками, пришитими по пітканню.
Конструктивне вирішення стану такої сорочки порівняно з плечовою частиною було простішим і визначалося кількістю полотнищ. Залежно від ширини полотна їх могло бути від трьох до шести, і розташовувалися вони симетрично або асиметрично відносно центру фігури. Стан зшивався з трьох асиметрично розташованих полотнищ; в об'ємі сорочка дорівнювала 140-145 см, а довжину мала таку, що поділ обов'язково "виглядав" з-під іншого одягу. Найдовші сорочки носили на
Loading...

 
 

Цікаве