WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Компоненти Українського костюма XIX — початку XX ст. Матеріал та його роль у формуванні одягу - Реферат

Компоненти Українського костюма XIX — початку XX ст. Матеріал та його роль у формуванні одягу - Реферат

губернії. Особливо цінувалися кролевецькі рушники, котрі використовувались і як атрибути святкового або обрядового костюма - пояси, фартухи. Переважно червоний орнамент розміщувався у нижній частині рушника і складався з геометричних та зооморфних елементів.
Своєрідністю визначалися вовняні тканини для поясного жіночого одягу північних та західних районів України. Так, локальна специфіка характерна для смугастих тканин спідниць-літників Полісся, карпатських запасок та обгорток, подільських дерг. Складним орнаментальним малюнком прикрашалася спідниця-андарак на Чернігівщині.
Окрім поліхромного візерунчастого ткацтва, широковідомою технікою нанесення візерунка на тканину була вибійка. Це старовинний спосіб, при якому малюнок вирізували на дошках та відбивали вручну на тканині олійною фарбою. Орнамент вибійки - геометричний, рослинний або ж поєднаний в одній композиції. Оздоблені ручною вибійкою тканини називалися димками на Наддніпрянщині й Поділлі, мальованками на Львівщині, друкованицями в західних районах Дрогобиччини. Серед біднішого населення вибійчасті тканини були популярні як замінники фабричних, візерунок яких вони намагалися наслідувати. Проте з середини XIX ст. фабричні техніки чимдалі більше витісняють вибійну, і її мистецтво поступово занепадає.
Окрім тканин, для домашнього виготовлення одягу широко застосовувалися хутро та шкури, найчастіше овець. Вичинка та дублення шкур досягли в Україні кінця XIX - початку XX ст. значного розвитку. Обробкою сировини й виготовленням із неї кожухів займався народний майстер - кушнір. Найціннішим вважалося хутро ще не стрижених ягнят (смух, смушок), яке мало природний білий, чорний або сірий колір, чого у старих овець уже не буває. З овечих шкур у західних областях шили й нагрудний безрукавний одяг. З волової, конячої, козячої, свинячої шкури виготовляли постоли, чоботи, черевики. Влітку носили взуття з лика, соломи, стеблин конопель або очерету. Сировина для цього заготовлялася в кожному господарстві. В цілому різноманітні матеріали домашнього виробництва переважали в українському костюмі майже до XX ст.
Водночас населення (особливо центральних областей) користувалося матеріалами, що їхзавозили з країн Сходу, Західної Європи, з Криму. Заможні люди залюбки купували оксамит, парчу, китайку, каламайку, люстрин, грізет, поплін, репс, креп, тафту, штоф, атлас, кольорове тонке сукно (англійське, французьке, турецьке), мереживо, стрічки . При цьому закон забороняв нижчим верствам використовувати цінні матеріали, тому дрібні міщани та селяни вживали дешеві привізні тканини й у незначній кіль-кості - лише як деталі святкового вбрання.
У заможних селянських родинах для святкових безрукавок, запасок, спідниць, полегшеного верхнього одягу, жіночих головних уборів, а також для прикрашання одягу купували як імпортні, так і вітчизняні шовкові, вовняні, бавовняні тканини, дешеві гатунки оксамиту, парчі. З привізного сукна шили ошатний осінньо-весняний одяг або покривали ним кожухи.
Зразки усної народної творчості зафіксували побутування привізних матеріалів, що використовувалися для одягу, зокрема:
Що на дівочках плаття - все клин та китайка, все клин та китайка да зелена байка.
Наприкінці XIX ст. бурхливий розвиток капіталістичних відносин викликав значні зміни у народному костюмі. У село дедалі активніше надходять фабричні тканини вітчизняного виробництва: ситець, сатин, коленкор, кашемир, поплін, дешеві гатунки парчі, штофу, плису, а також готові вироби - пояси, стрічки, хустки. Фабричні тканини селяни називали крамом, оскільки їх продавали у сільських магазинах - крамницях.
Проникнення нових віянь відбувалося в різних районах з різною інтен-сивністю. Найсуттєвіших змін зазнали насамперед центр Київщини, південь Чернігівщини, Полтавщина та інші райони, розташовані поблизу промислових осередків і шляхів сполучення. Великі ткацькі верстати були відомі в Києві уже в середині століття.
Наприкінці XIX ст. встановлюється певна рівновага у використанні саморобних і фабричних тканин для одягу. Домашнє ткацтво в тому вигляді, в якому воно склалося історично, продовжувало існувати майже до 20-х років XX ст., а у північних та західних областях і пізніше. Більше того, розруха громадянської війни викликала повернення до виготовлення тканин у домашніх умовах.
Фабричні тканини хоча й зберігали традиції народного ткацтва, та все ж істотно відрізнялися від саморобних - як структурно-якісними особливостями (сировиною, способами переплетення ниток, фактурою), так і художнім оформленням, характером малюнка, колоритом. Купуючи фабричні тканини і поєднуючи їх в одязі з саморобними, народ ураховував властивості нових матеріалів, пристосовуючи їх до своїх потреб та уявлень. У цілому ж використання фабричних тканин сприяло розвиткові народного одягу, появі нових його форм, що продовжують кращі традиції.
Використана література.
1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.
3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.
4. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.
5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21-22, ч. 1.
6. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.
7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
8. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України. Київ, 1979.
9. Жолтовський П. М. Український живопис XVII-XVIII ст. Київ, 1978.
10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
11. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве