WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Давні слов'яни. Закладення основ специфіки українського костюма - Реферат

Давні слов'яни. Закладення основ специфіки українського костюма - Реферат


Реферат на тему:
Давні слов'яни.
Закладення основ специфіки українського костюма
Археологічні розкопки, описи давніх грецьких та мусульманських письменників, ранні слов'янські літописні сказання свідчать про те, що задовго до утворення держави, відомої як Київська Русь, на теренах Південно-Східної Європи мешкали праслов'янські та слов'янські племена, певним чином економічно і культурно розвинені. З найдавніших часів тут проходив великий шлях пересування різних народів з Азії на захід. Скіфи, сармати, гуни, готи та інші племена побували на цих територіях, поки не осіли по всій Західній Європі. Вони жили здебільшого у степовій частині, в Північному Причорномор'ї та в Криму. Слов'янські ж племена (поляни, сіверяни, древляни, кривичі, тиверці та ін.) розселялися в лісостеповій зоні понад річками, у дрімучих лісах, із часом просуваючись на південь. Хозари підкорили слов'ян на той час, коли ті вже мешкали на місцях, які зафіксовані ранніми літописами. Осілі племена ставали дедалі слабшими, і на початку нової ери їх витіснили завойовники гунського та угорського походження (гуни, авари, болгари, угри), які рухалися з Азії, не затримуючись довго у степу і пересуваючись далі - на Дунай і Балкани. Спустошені степи на деякий час залишалися нічиїми й поступово знову заселялися слов'янами.
Здавна сюди приїздили купці з великих азіатських царств - Персії, Індії, а також фінікійці, греки. Фінікійці ще задовго до нової ери приїздили торгувати аж до Дніпра й утворювали там свої оселі. Два з половиною тисячоліття тому по низині Дніпра та в Криму греки заснували свої колонії: Ольвію, Херсонес, Пантікапей та інші, які завдяки швидкому збагаченню грецьких купців перетворилися на квітучі міста. Народи Північного Причорномор'я підтримували зв'язки і з Китаєм, Іраном, Єгиптом, звідки привозили шовкові тканини, прикраси тощо.
На початку нової ери на формування культури давніх слов'ян з одного боку впливали цивілізації Давнього Світу (Середземномор'я та Південного Причорномор'я) , з іншого - постійний тиск північних племен, що рухались на південь, а також кочовиків зі сходу. Нормани (варяги), пересуваючись зі Скандинавського півострова Дніпром у Візантію (шлях "із варяг у греки"), часто нападали на слов'ян, забирали їх у полон і вигідно продавали в Царгороді (Константинополі) . І в Греції, і в Римі слов'яни добре цінувались як люди здорові, роботящі й миролюбні.
Кочові племена - хозари, печеніги, половці, торки, берендеї, які мешкали між Дніпром та Каспієм, завдавали великої шкоди слов'янам. Будучи народом осілим і землеробським, слов'яни постійно терпіли від ворожих нападів і мусили укриватися в укріплених містах, що сприяло розвиткові їхньої цивілізації. Давні зв'язки з греками, безумовно, під-силювали цей процес, і ці зв'язки були б значно відчутнішими, якби не безперервний натиск диких орд зі сходу. Зокрема, з греками йшов жвавий обмін товарами: слов'яни відправляли в Грецію шкури, мед, віск, а звідти отримували паволоки - дорогі тканини та одяг, які були загальноприйнятою ознакою багатства й заможності.
Значні здобутки раннього періоду культури слов'янських племен яскраво розкрилися у зарубинецькій (III ст. до н. є.- І ст. н. є.), черняхівській (II- V ст. н. є.) та інших культурах, які стали основою поглиблення взаємозв'язків із Візантією, західноєвропейськими країнами, розвиненими державами Сходу, що згодом сприяло піднесенню культури Київської Русі.
За матеріалами українського традиційного вбрання можна стверджувати, що саме тими територіями, де у пізніші часи збереглися жіночий поясний одяг з одного або декількох шматків саморобної тканини, своєрідна техніка його ткання та орнаментально-колористичного вирішення, тунікоподібні сорочки, складні жорсткі форми жіночих головних уборів - очіпків, майстерні способи драпірування та пов'язування жіночих рушникоподібних головних уборів - наміток тощо (Наддністрянщина, Наддніпрянщина, південь Поділля), проходила межа, по якій на рубежі двох ер відбувалися взаємопроникнення античної та давньослов'янської культур, етнокультурні контакти наших пращурів із цивілізаціями Давнього Світу.
Побутування в Україні широких чоловічих штанів із низькою мотнею, способів підстригання волосся і типів чоловічих зачісок, а пізніше - золототканих чоловічих поясів і способів їх пов'язування, жіночого халатоподібного простібаного осінньо-весняного одягу, деякі мотиви орнаментики, нарешті, назви певних елементів одягу - все це свідчить про давні й тривалі етнокультурні зв'язки з азіатськими кочовими племенами.
Глухі зшиті форми вбрання - сорочки, спідниці, орнаментовані тканим малюнком, способи пов'язування орнаментованих саморобних хусток, саморобне плетене взуття мають багато спільних особливостей із білоруським, російським та балтським одягом, указуючи на тісне спілкування в минулому з північними народами.
За землями Південно-Східної Європи з найдавніших часів закріпилася назва "Русь". Літописні сказання XII ст. здебільшого стосуються саме Південної Русі, тобто України.
До південноруської історії належать давні відомості про антів. Грецькі письменники антами називали народи слов'янського походження, що заселяли Південну Русь (старонімецьке слово "ант" означало велетень). Останнє вказує на схожість з іще одною назвою південноруських племен - велиняни (волиняни) - і свідчить про давню єдність і взаємозв'язок народів Русі. Нестор-Літописець виділяв у Південній Русі такі племена: поляни, які заселяли поля над Дніпром; древляни, що жили в лісах понад Прип'яттю; на Волині мешкали дуліби; на Чернігівщині понад Десною - сіверяни; понад Дністром - тиверці, понад Бугом - бужани, понад Чорним морем - уличі.
У XI-XII ст. Волинь роздробилася на декілька дрібних володінь. Одні князівства поставали, інші зникали. На відміну від цього Червона Русь (Галицька земля) вирізнялася своєю єдністю. Вона тісно примикала до Південної Русі, але не бажала підлягати Києву, хоча й мала з ним усталені контакти. Політичне значення Галича було велике. Він отримав статус старішого міста, а князь галицький - старішого князя. Галич володів чималими площами родючих земель по Дністру, Сяну і Пруту аж до Карпат, а також правом вільного плавання з Дунаю та Дністра по морю та входу у дніпровське гирло.
Для процвітання цього краю було багато умов. Грунт сприяв розвиткові землеробства та скотарства, судноплавні ріки з'єднували Червону Русь із Дунаєм і морем, сприяючи торгівлі з Півднем і постійному притоку товарів, у тому числі тканин та готової одежі. Уличі, бужани, тиверці мали багато міст по Бугу та Дністру майже до гирла Дунаю і до моря. Проте розташування Галицької землі було небезпечним для її існування як самостійної держави. Войовничі сусіди - поляки та угорці - постійно по-грожували захопити її. Ці обставини викликали зближення Галича зі всією Південною Руссю, а також із грецьким світом.
Особливим багатством славилася Київська земля. Київ мав безліч церков, вісім торгових площ і бувнайважливішим осередком контактів із Візантією. Військові походи київських князів приносили чималі трофеї, підкорені народи регулярно сплачували данину - все це підносило добробут киян, особливо князів, бояр та дружини. За Володимира, Святополка та Ярослава Київ швидко розвивався й процвітав. Розкута суспільна атмосфера вабила до Києва різного роду ремісничий люд, який міг знайти тут заробіток і притулок. Тому-то в Київській землі не міг створитися якийсь чистий тип однієї народності. Навіть серед княжої дружини були греки і варяги, шведи і датчани, німці й поляки, євреї, болгари, печеніги тощо. Все це яскраво позначилося на надзвичайній виразності, різноманітності й вишуканості костюма тодішніх киян.
Південна Русь підтримувала торговельні зв'язки з Північним Причорномор'ям, Візантією, арабським Сходом, а також південно-східними сусідами - степовими кочовими та осілими племенами, а згодом налагодила контакти і з західноєвропейськими країнами. На Русь імпортувалися різні види тканин - шовкові, суконні, оксамитові. Шовкові дорогоцінні тканини ручного виробу різноманітних кольорів мали загальну назву паволоки і поділялися на парчу, пурпур, порфир, червлену, або багр. У письмових джерелах часто згадуються яскраві дорогоцінні тканини - анашит, алтабас, ворс яких робився зі срібла або золота. Вираз "на вагу золота" відносно старовинних оксамитів і алтабасів мав буквальний зміст - так дорого цінувалися матеріали (шовк і дорогоцінні метали), з яких їх ткали. Ці важкі негнучкі тканини надходили з Ірану, Туреччини, Франції, Італії та вживалися тільки для потреб князівського двору й вищого духовенства. Із Західної Європи руські князі завозили також фризькі й фламандські сукна. З арабського Сходу, крім тканин, надходило намисто з кольорового, позолоченого або посрібленого скла тощо. Хоча слід зазначити, що в еконо-міці Південної Русі імпорт у цілому відігравав другорядну роль і був пов'язаний в основному з предметами розкоші.
Використана література.
1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.
3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.
4. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.
5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21-22, ч. 1.
6. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.
7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
8. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України. Київ, 1979.
9. Жолтовський П. М. Український живопис XVII-XVIII ст. Київ, 1978.
10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
11. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве