WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Традиційний одяг Поділля - Реферат

Традиційний одяг Поділля - Реферат

холошами; чимдалі на захід штани вужчали. Пізніші штани з фабричних тканин були ще вужчі за традиційні.
Типовий нагрудний чоловічий одяг - жилетки та безрукавки-нагрудники. У XX ст. поширюються піджаки-букди, френчі та куртки.
Верхній одяг, окрім відомих свити, гуньки та бурки, побутував у вигляді чугаїни з підрізними та призбираними бочками (з прохідкою), чимерки з відрізним станом по лінії талії (до рясів). Подекуди носили подібний до чугаїни чекмінь. Верхній одяг шився переважно з домашнього сукна довжиною нижче колін, зі стоячим, виложистим або шальовим коміром. Комір, поли та низи рукавів вишивали різнокольоровими нитками. Особливо пишно оздоблювали чугаїни.
Взимку чоловіки носили тулуб'ясті або до стану кожухи зі стоячим або виложистим коміром та розшитими полами й рукавами. Довгі прямоспинні кожухи вдягали лише в сильні морози. У негоду напинали плащоподібний одяг - опанчу, бунду, а також катанку з капюшоном. Один із різновидів опанчі мав великий квадратний комір, яким закривали голову від дощу та снігу. Іноді в негоду вдягали башлик.
Зимовими головними уборами були високі чорні смушкові шапки з суконним денцем і розрізом ззаду. У XX ст.поширилися шапки без денця й розрізу, а також круглі смушкові шапки-кримки. Влітку, як і повсюдно, побутували солом'яні капелюхи, а пізніше з'явилися картузи.
Чоловіче взуття Східного Поділля вирізняється хіба що деякими локальними назвами. Так, личаки тут називали верзунами, солом'яниками, дерев'яниками.
Наддністрянський варіант подільського одягу в дечому тяжіє до прикарпатського, зберігаючи при цьому основні риси, характерні для всього регіону. Локальна своєрідність цього вбрання простежується насамперед в особливостях народного ткацтва, конструктивних прийомів, у колориті та композиції декору, техніці вишивки, у способах носіння одягу, нарешті, у його термінології.
Традиційний костюм мешканок Наддністрянщини складався, крім сорочки, з розпашного поясного одягу у вигляді одного широкого (горбатка, опинка) або двох - ширшого та вужчого (запаски) - полотнищ вовняної смугастої тканини, які підперізувалися саморобним поясом - баярком. Дівчата обгорталися більш тонкою фабричного виробу тканиною (фотою), а замість запаски по боках підтикали під пояс одну або дві складені у декілька разів хустки (турпани, фусти); носили і зшитий поясний одяг - спідницю чи спідницю з нагрудником (ріклю). На сорочку вдягали овчинний безрукавний кептар (місцеві назви - цурканка, мунтян), узимку ж - овчинний одяг з рукавами (кептар рука-вий, або кушина).
Коси жінки не відрізали, а скручували їх та укладали зверху, ховаючи під маленьку шапочку (фес) на жорсткій основі, обтягнуту червоною вовняною тканиною, або під конусоподібну керпу чи м'який чепець; голову й шию обвивали довгим білим рушникоподібним полотнищем - переміткою.
Дівчата заплітали волосся у дві або чотири коси й закладали на потилиці корзинкою або калачиком. Прикрашали голову вінкоподібними уборами з живих та штучних квітів, металевих пластинок, монет та сплетених різнокольорових ниток (чільце). Під час весілля заквітчували всю голову. В будень дівчата зав'язували стрічку (стьонжку) навколо голови, зліва за неї затикали живі квіти (найулюбленішими були айстри), справа - бант зі стрічки (машки).
На Буковинському Поділлі самобутнім святковим і весільним дівочим головним убором була кодина у вигляді високого луб'яного циліндра, обтягнутого яскравою тканиною з нашивками. Кріпилася кодина на тім'ї, зверху випускався жмут трави - ковила, а зі споду циліндра по спині звисали стрічки. На ноги жіноцтво вдягало шкіряні постоли (капці), черевики на підборах, жовті чоботи.
Доповненням жіночого одягу населення Наддністрянщини були різноманітні прикраси. Тривалий час тут зберігалися такі їхні реліктові види, як скроневі китички (різнокольорові вовняні кульки, скріплені металевими ланцюжками), нагрудні металеві згарди (ланцюжки з хрестиками), салби (дукати, нашиті на фетровій основі). Побутувало й коралеве намисто (пацьорки), але ж найбільше цінувалися привізні різнобарвні скляні буси, інкрустовані смальтою, емаллю, позолотою у вигляді вишуканого рослин-ного орнаменту. Пізніше носили дуте скляне намисто яскравих кольорів (лускавки, бранзульєти). Традиційним було місцеве виготовлення бісерних прикрас, які різнилися технікою плетіння, формою, малюнком, колоритом і назвами - згардочки, цятки, басаман тощо.
Чоловіки носили вишиту довгу (до колін) сорочку з домотканого полотна навипуск. Улітку вдягали білі штани з домотканого полотна - портяниці, пор-кениці, взимку - суконні білі або чорні гачі. Сорочка підперізувалась широким вовняним поясом (окравкою) або шкіряним - чересом. Зверху вдягали коротенький овчинний кептар, восени - прямоспинний суконний сердак, а взимку - рукавий кептар або більш довгий відрізний кожух (кушину, спендзар). Поверх кожуха накидали білу, яскраво прикрашену манту - переважно як святковий чи обрядовий одяг. На свято чи на весілля за традицією вдягали весь комплекс вбрання, демонструючи заможність та хазяйновитість. Ноги чоловіки обмотували суконними онучами, на які вдягали шкіряні постоли або чоботи, влітку носили дерев'яні довбанці та солом'янці на дерев'яній підошві. Головними уборами слугували капелюхи із соломи, прикрашені биндами, павиним або качиним пір'ям, ґерданом; взимку - сірі смушкові шапки - кучми.
Використана література.
1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.
3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.
4. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.
5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21-22, ч. 1.
6. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.
7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
8. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли України. Київ, 1979.
9. Жолтовський П. М. Український живопис XVII-XVIII ст. Київ, 1978.
10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
11. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве