WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Традиційний одяг Поділля - Реферат

Традиційний одяг Поділля - Реферат

який пов'язували намітку. Дівчата розділяли волосся на чотири частини та заплітали його у дрібні косички (дрібушки), які укладали на голові. В коси вплітали червоні й зелені кісники, а на свята затикали квіт-ки або дрібне гусяче пір'я, яке вмочували в розтоплений віск та наліплювали на нього позолоту (шумиху). Найулюбленішими квітами були гвоздики, чорнобривці, настурція, рута, любисток. Узимку виготовляли вінки зі штучних квітів, зроблених із вощеного паперу, фарбованого пір'я, вовни, стрічок. Під час весілля дівчата закріплювали на голові яскраві шовкові стрічки-бинди, яківільно звисали по спині.
Доповнювали комплекс жіночого вбрання зйомні прикраси: коралеве намисто, а пізніше - різнокольорові скляні буси (перли, кулі, надуванці).
Виразною своєрідністю визначався традиційний одяг східних районів Поділля.
Саме на Вінниччині та Хмельниччині набувають у XIX ст. значного поширення такі селянські промисли, як ткацький, кравецький, шевський, кушнірський, а також килимарський. Майже в кожному селі виготовляли полотно, сукно, декоративні тканини, пояси, запаски. Побутове й ритуальне призначення мало народне вишивання. Особливо славилися вишивальниці Ямпільського повіту. Чудові килими та килимові запаски робили в Немирові, Тульчині. Як у вишивці, так і в декоративному ткацтві популярним був геометричний та рослинний орнамент коричневого, чорного, білого, малинового, сірого кольорів. Ще наприкінці XVIII ст. в Миньківцях Ушицького повіту виникла перша на Хмельниччині суконна мануфактура, а до 20-х років XIX ст. кількість мануфактур у краї зросла до 16.
Тривалий час чинбарство та кушнірство не виходили за межі домашнього ремесла. Лише в 30-40-х роках XIX ст. в окремих селах Летичівського, Проскурівського та Ушицького повітів селяни почали виробляти шкіри, а також шкіряні вироби на продаж.
Значну роль на Східному Поділлі відігравала торгівля. У багатьох містах і містечках зростало число крамниць, проводилися щонедільні торги. Найбільші ярмарки відбувалися у Старокостянтинові та Ярмолинцях, у Вінниці, Барі та Могилеві Подільському. Поряд з іншими товарами торгували вовною, хутром, шкірою. Могилівська вишивка, гаптування золотом і сріблом продавалися нарівні з кращими турецькими зразками.
У традиційному одязі населення східних районів Поділля існувало чимало давніх елементів. Своєрідні господарські умови сприяли створенню тут дещо відмінного від Центральної України колориту вбрання. Поряд із кольоровою вишивкою тут зберігається вишивка білим по білому лляними й конопляними нитками. Основний матеріал для вишивання - вовняні нитки, які чудово сприймали багату палітру природних фарбників. Переважав у колористичній гамі одягу чорний колір.
Найбільш типовою була жіноча сорочка з суцільнокроєним рукавом, що пришивався паралельно станові, з різнокольоровими розшивками, особливо на рукавах (виноград) та на грудях (маніжечки). Сорочки шилися додільні або до підтички. Поділ переважно не вишивався, а шви часто оздоблювали кольоровими нитками. Подекуди носили сорочки зі вставками. Комір робили стоячий або виложистий. Під рукавами вшивали ластки. Низи рукавів стягували шнурком або застібали на ґудзик.
Стегновим одягом тривалий час слугувала горботка - довгий прямокутний шматок чорної тканини, оздоблений по краях кількома червоними та зеленими нитками. Носили горботку, піднімаючи її кінці до талії та закріплюючи вузькою барвистою крайкою. У східних районах Вінниччини носили також плахту. Побутувала й спідниця з домотканої вовняної тканини - літник. На початку XX ст. з'являються широкі спідниці з фабричної тканини. Фартухи на Східному Поділлі - явище малопоширене, хоча слід зазначити своєрідні фартухи-нагрудники, характерні для суміжних районів Донбасу.
Малюнок вовняної тканини. Тернопільщина.
Нагрудним жіночим одягом були: літник - прямоспинний жакет із чорного сукна без оздоблення, полотняні катанки з вибитими квітами, вовняні кафтаники, згодом - кофти-лольки. Подекуди побутували безрукавки - керсет та камізелька. Керсет був розшитий, з відрізною спинкою та густими зборами, а прямоспинну камізельку з фабричної тканини обшивали на полах тасьмою - самогонкою. Пізніше, як і по всій Україні, набувають поширення різноманітні покупні кофти, переважно з легких тканин.
Фрагмент камізельок. Тернопільщина
За верхній жіночий одяг правили свита, гунька, манта та бурка, шиті з саморобного сукна темних кольорів. Свити були з відрізною спинкою та ряс-ними зборами по лінії талії, комір - виложистий, найчастіше шальовий. На відміну від свит гунька, манта й бурка були суцільнокроєними та розширювалися за рахунок великих клинів, вшитих у бокові шви. Довжина свит, гуньок, бурок - нижче колін, манти - вище колін. Усі ці види одягу мали глибокий захід і застібку на лівому боці у вигляді шкіряного кільця та вузла (на бетельку). Поли, комір та рукави оздоблювалися кольоровими нитками (косицями) або розшивалися тасьмою. Взимку жінки носили переважно короткі, прикрашені вишивкою кожухи.
Головним убором жінок був невисокий круглий із пласким денцем очіпок, зверху якого пов'язувалася намітка (нафрама). У східних районах Вінниччини носили очток-кичку. У XX ст. поширюються в'язані головні убори - сіточки, а також різноманітні хустки. Дівчата вдягали вузенькі вінки, що розширювалися ззаду. Волосся вони укладали своєрідно: невеликі кіски заплітали над чолом, а дві великі - на потилиці.
Жіноче взуття Східного Поділля - шкіряні постоли (морщенці), чоботи (іноді кольорові), черевики на резинках або з високою шнуровкою.
Роль прикрас відігравали переважно коралі у формі циліндриків чи маленьких барилець, які нанизували на лляні нитки різної довжини. Полюбляли й бісерні прикраси (ґердани, силянки), нанизані так, щоб утворити певний геометричний, а то й рослинний орнамент. У вухах носили ковтки з бовтицями - завушники.
Чоловічі сорочки були тунікоподібними, кроєними вперекидку (типу чумачки чи лоцманки південніших районів). Рукави викінчувалися вільно або ж манжетою. У деяких районах на плечах робили трикутні вставки. Під рукавами вшивалися ластки, здебільшого квадратні або ромбоподібні. Шви сорочок оздоблювали кольоровою розшивкою. Вишивалися комір, груди та манжети. На заході Вінниччини сорочки носили навипуск, підперізуючи їх тканим, крученим або плетеним поясом - китайкою. Штани шили переважно широкими, із саморобного полотна, з квадратною вставкою між
Loading...

 
 

Цікаве