WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Розвиток професійного перукарства в Україні - Реферат

Розвиток професійного перукарства в Україні - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Розвиток професійного перукарства в Україні.
У період становлення вітчизняної перукарської справи (кінець XVII - початок XVIII ст.) перукарями в Росії були переважно майстри-кріпаки, яких віддавали на навчання іноземцям. У Росії вони називалися цирульниками, або ж "тупейними художниками". Протягом XVIII ст. у столичних і повітових містах були відкриті цирульні. На вивісках таких закладів писали, що тут не тільки роблять зачіски, стрижуть і голять, але й ставлять п'явки, пускають кров.
З XV ст. на території України було поширене Магдебурзьке право, за яким ремісники однієї спеціальності об'єднувалися у цехи - своєрідні професійні спілки в межах міста. Цех як корпорація мав права, обов'язки та привілеї, закріплені у відповідних документах: "жалувана грамота", постанова міських властей, статут цеху. "Цехове право" давало ремісникам певну гарантію свободи діяльності. Статут регламентував види діяльності, кількість учнів у кожного майстра, ціни на вироби і послуги, розміри і види допомоги на випадок розорення чи хвороби, відрахування у державну скарбницю, правила поведінки та ін.
З другої половини XVII ст. історичний розвиток України був тісно пов'язаний із Росією, оскільки перша входила до складу Російської імперії. Проте Україна завжди зберігала свої особливості у культурі й мистецтві, зокрема мистецтві професійних перукарів.
На початку XVIII ст. цех майстрів, до якого входили київські цирульники, об'єднував кравців і перукарів. У 1767 р. цирульники створили власний цех. Вони працювали не тільки як майстри-перукарі, але й як медики. У пункті 10 статуту цеху цирульників було окремо зазначено: "Оное майстерство цирульницкое имеет состоять в том: бреить, кровь жильную й зашкурную пускать, ра-ньі гоить рубаньїе, пробитьіе й стреляньїе, а особливо в вьірьіва-нии зуба й в излечивании французской й шолудней болезней..." Цехи були водночас і військовими організаціями, які брали участь в охороні й обороні міста. Вони виступали як окремі військові одиниці міського ополчення чи утримували своїх ополченців.
Рис. 9.1. Печатка цеху Рис. 9.2. Печатка братства київських
цирульників. 1820 р. цехів. XVII ст.
Так, київському цеху цирульників магістрат доручив утримувати міську артилерію. Цех мав свою атрибутику і символіку: емблеми із зображенням знарядь праці, прапори (корогви), цехову печатку, скриньку, в якій зберігалися документи та казна (рис. 9.1). Усі цехові організації міст об'єднувалися у братства (рис. 9.2).
Наприкінці XIX ст. в Європі було створено першу корпорацію "перукарів, голярів, майстрів постижерної справи". Корпорація складалася із власників численних дамських і чоловічих перукарень. Такі професійні об'єднання стали виникати в усіх містах Європи, включаючи Російську імперію.
У цей же час у Парижі та Барселоні почали проводити конкурси краси й перукарського мистецтва, в яких брали участь і російські перукарі. Так, Іван Андреєв на конкурсах 1888 і 1900 років (Париж) за свої прості й елегантні моделі отримав ряд винагород, почесний диплом і звання дійсного заслуженого професора Академії перукарського мистецтва (рис. 9.3). У 1910 р. він створив альбом зачісок, який викликав велику зацікавленість не лише серед фахівців, а й серед населення.
Вперше на виставці моди у Німеччині (1916) разом з моделями одягу та аксесуарами було представлено не тільки моделі зачісок, а й інструменти перукарів, перукарське приладдя та обладнання.
На початку XX ст. в Україні значно розвинулася перукарська справа. Збільшилася кількість перукарень і майстрів. Звичайним явищем стало розміщення кількох перукарень одна біля одної (рис. 9.4). У великих містах перукарі об'єдналися в спілки - артілі.
У Києві на пл. Льва Толстого зберігся будинок (1901), в якому з 1902 р. до середини 90-х років XX ст. розміщувалася найстаріша перукарня міста.
Після жовтневого перевороту 1917 р. у більшості перукарень було націоналізовано не тільки меблі, а навіть інструменти. В період НЕПу, коли приватні підприємства на деякий час дістали право на розвиток, перукарська справа трохи пожвавилася.
Рис. 9.3. Іван Іванович Андреєв (поч. XX ст.)
Рис. 9.4. Київ. Софіївська вулиця (поч. XX ст.)
На початку 30-х років значно зросла мережа перукарень у великих містах і промислових центрах, а також у маленьких містечках і селищах, на будовах, фабриках і заводах, у колгоспах. Всесоюзним Побутпромоб'єднанням було прийнято рішення підготувати 12 тисяч перукарів; для цього розробили першу програму курсів прискореного типу з перукарської справи. Тобто вперше було зроблено спробу створити навчальні заклади для професійної підготовки майстрів перукарської справи. У школах і на курсах викладали майстри, які навчалися ще в дореволюційні часи. Методика навчання залишалася традиційною - від майстра до учня.
У 1932 р. Всесоюзне кооперативне об'єднання видало брошуру С. М. Черняка "Парикмахерское дело. Пособие для учеников школ й курсов мужского парикмахерского дела". Крім матеріалів із теорії професії, техніки виконання популярних стрижок і санітарних правил, у посібнику вперше було наведено план зразкової перукарні. В залі очікування рекомендувалося мати кількість місць відповідно до кількості туалетів (виробничих місць) у виробничому залі. Площа виробничої зали мала бути розрахована за кількістю працюючих майстрів, тобто не менше ніж 4-4,5 м на кожного майстра, а умивальник - один на п'ять майстрів. У перукарні обов'язково повинні бути механічна витяжка, вентиляція й підсобне приміщення площею не менше 5 кв. м. Підлога в залі мала бути щільною, пофарбованою або вкритою лінолеумом (рис. 9.7 а, б).
Для перукарського туалету чоловічої зали перукарні обов'язковим вважався такий набір предметів і приладдя: дзеркало, піддзеркальний столик, підножник, крісло для сидіння з металевим підголовником, маленька шафа (тумбочка), ящик для інструментів і полиці для білизни й серветок для гоління (верхня), для пеньюарів й підстрижників (нижня). Піддзеркальний столик покривали скляною дошкою або "мольбритом".
Предмети туалету розташовували таким чином: банка скляна або з порцеляни з 5%-ним розчином карболової кислоти для дезінфекції бритв; скляна баночка з розчином галуну ("квасцьі"); порошечниця з отворами для мильного порошку; пудрениця з пудрою (у перукарській справі використовувалася виключно рисова біла пудра, трохи запашна); металевий флакон для простої води; металевий флакон для фіксатуару; флакончики для брильянтину, вежеталю, хінної води й одеколону. З вежеталю, хінної або інших вод для волосся виготовляли так званий фріксіон. Цією речовиною змочували волосся після миття, обтирали серветкою, але не насухо. Після цього закріпляли волосся бріоліном або фіксатуаром, який не так блищав і не був таким масним, як бріолін); банка з бріоліном; тверда щітка для причісування волосся;
Loading...

 
 

Цікаве