WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Вплив культури на формування особистості - Реферат

Вплив культури на формування особистості - Реферат

та центральній нервовій системі привели до більш радикальних, ніж у тварин, змін поведінки. Розум - еволюційне досягнення саме людини, що дає їй докорінну перевагу над іншими тваринами. Людина - єдиний носій свідомості, котрий досяг ступеня думки. З моменту переходу порога думки еволюційний розвиток її починає виходити за фізиологічні межі. Коли для перших представників гомінідів типовим є реалізація в життєдіяльності законів біогенезу, то вже Homo sapiens став тим щаблем антропогенезу, де класичний механізм біогенезу, природного відбору починає "відмовляти" і перебудовується. Включається механізм культурної еволюції, який радикально змінює можливості людської істоти щодо пристосування: межа (щоб не сказати - прірва) між природним і людським буттям виявляється абсолютно чітко, розщеплюючи цілісність природи на субстанційно тотожні, але різко відмінні реалії за способом, типом та ритмами існування.
Увесь цей процес переходу від суто біологічних закономірностей розвитку людини як виду до культурних закономірностей її існування окреслюється досить широкими хронологічними рамками, у межах яких антропогенез, що розпочався близько двох з половиною мільйонів років тому, доповнений соціогенезом (близько 1,6. млн років), завершився появою Homo sapiens (35-40 тис. років тому). Розвиток людини як біологічної істоти закінчується у кінці мезоліту - на початку неоліту. З точки зору морфологічної будови вона відповідає сучасним стандартам: за способом існування повністю вивільнилася з біологічно-інстинктивної форми, всі біологічні інстинкти взяті під соціальний контроль. Людина остаточно перейшла у стадію культурно-еволюційного розвитку. Розпочинається найбільш стрімкий та найбільш значущий етап еволюційного процесу, де людина продовжує своє вдосконалення за рамками біологічно-природного обмеження у сфері культурно-духовного саморозвитку. Якісна відмінність духовно-культурного виміру сучасної людини та біологічно-морфологічно однакового з нею кроманьйонця є найкращим доказом значення та можливостей культури як різновиду еволюції.
З переходом до виробничої діяльності по виготовленню штучних знарядь праці, до наслідування через передання знань необхідної для виживання інформації, до використання мови як засобу негенетичного кодування цієї інформації та спілкування, із освоєнням соціальних стосунків в організації свого існування людина включилася в нову стадію еволюції, де рушійними силами стали колективні творчі можливості людства, яке існує та розвивається засобами культури.
Людина як продукт цих стадій еволюційного процесу є "точкою перетину", яка поєднує культуру та природу поза їх різноякісністю. Природа і є тією першоосновою, на якій розвинулася людина. Вона знаходиться не лише "поряд", а становить саме її буття. У той же час культура - це існування буття в його людській специфіці яка виділяє людську істоту з безпосередньої тваринної залежності від природи. Саме завдяки культурній еволюції людина придбала і вдосконалила свої найхарактерніші риси та властивості пристосування і виживання в навколишньому світі. Творячи культуру, людина постійно спонукується на подальший саморозвиток, а також стає силою розвитку природи. Досягши в культурі опосередкованого опанування фундаментальними засадами свого існування, людина хоч і виробила засоби підпорядкування природно-необхідного своїм потребам, однак остаточно не вивільнилася від нього, не стала поза природою. Навпаки, як продукт природи, що займає найвищий щабель у природній ієрархії завдяки володінню силою розуму в творенні свого буття та буття природи, людина ще тісніше пов`язана з природним універсумом мірою відповідальності за перетворення, які вона привносить у нього. Навіть поза усвідомленням своїх обов`язків як носія величезної творчої, але водночас і руйнівної сили, людина пов`язана з природою у своєму фізичному існуванні, що потребує гарантій стабільності та надійності у стихії природного середовища. Руйнуючи природу, людина зменшує свої життєві шанси. Біосфера може існувати без людини. Людина ж існувати без біосфери не здатна.
Отже, за всієї відмінності у формуванні культури як засади людського буття, постійно простежується необхідність співвідносити її з природою. Вєсь досвід історико-культурного буття людства свідчить, що культура не може розвиватися всупереч своїй субстанційній основі - природі. Але, з іншого боку, простежується, особливо у зв`язку з радикалізацією людського активного втручання у природні процеси, зворотна залежність. Олюднена природа дедалі більше потребує культурного ставлення. З кожним кроком у розвитку людських діяльних можливостей вона чимраз більше залежить від рівня розвитку культури, від її здатності до відповідної взаємодії з природними силами, від рівня свідомості і відповідальності людського ставлення до неї. Відповідно до цієї залежності якість взаємовідношення людини та природного універсуму стає показником рівня розвитку культури, її типологічних різновидів.
Можна сказати і по іншому. Якщо культура і є те, що складає сутність людського буття або, хоч, те, що відрізняє людське буття від усякого іншого, або сама єспособом або функцією цього буття. В останньому випадку буття завжди буде виступати для людини як людське буття. У цьому і криється основа онтологізації феномена культури, розгляд її поперш за все як реальності людського світу.
Ототожнення людської і кульурної реальностей приводить до висновку: культура є дещо людське у людині, а людина є людиною так як вона опанувала світ культури. Або: людина є мірило наявної культури, а культура, в свою чергу, є критерієм розвитку людини. Тому ототожнення культурної і людської реальності дає дуже сумнівне знання. Питання про те, що в людині є людським, дає лише одну відповідь - все. При чому ця відповідь є універсальною, що стосується кожного окремого індивіда, і людського роду. Універсальність же однозначної відповіді і є викладенням проблеми. Або як писала Урсула Ле Гуін: "Коли знаєш відповідь, тоді і питання не існує, а якщо відповіді не має, тоді і питання не повинно існувати".
Становлення людини відбувається у культурі. Культура стискає у своїх міцних обіймах інваліда, надаючи йому певної форми. Безформне "Я" немовляти попадає у жорсткі рамки культури, як рідина у тверді стінки склянки. Тільки від густини і в`язкості цієї рідини залежить, чи встигне вона до свого затвердіння - в аналогії - до становлення з "Я" особистості - повністю прийняти форму склянки, або ж в ній залишаться пустоти, опуклості, впадини, які тільки й надають твердій масі елементи неповторності, індивідуальності. Обриси, визначеність, жорсткі форми залежать від жорсткості людського "Я", від його здібності до опору зовнішнім факторам, в якості яких і виступає наявна культура.
Гегель говорячи про розвиток "абсолютного духу", вказував на щаблі релігії, мистецтва, філософії. Це найважливіши форми духовності, без опанування якими неможливо стати культурною, тобто освіченою і вихованою людиною. Це "три кити" культурного розвитку і саморозвитку. Взагалі до сфери духовної культури належать всі форми суспільної свідомості - політична, правора, моральна, естетична, релігійна, філософська, національна.
Основа духовності - діяльність людей і їхнього спілкування. Духовність виявляється на двох рівнях - загальному і особистісному. На суспільному рівні вона виявляється у знаннях, теоріях, ідеях, моральних якостях і освіченості населення. Духовність суспільства виявляється у формах суспільної
Loading...

 
 

Цікаве