WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Перукарське мистецтво Середньовіччя - Реферат

Перукарське мистецтво Середньовіччя - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Перукарське мистецтво Середньовіччя
Нерозривна стилістична єдність мистецтва усіх видів - відмітна риса будь-якої епохи. Не обминула ця риса і середніх віків. Розглядаючи моду як вид мистецтва середньовічної Західної Європи, можна дослідити її розвиток протягом віків.
Середні віки - важливий етап у розвитку світової культури. В Західній Європі це епоха традицій і заборон. Середньовіччя має три етапи свого становлення: "дитинство" - дороманський період, V-Х ст.; "юність" - романський період, Х-ХІІІ ст.; "зрілість" - готичний період, ХІІІ-ХV ст.
Церква на початку V ст. стала великим землевласником за рахунок конфіскованих володінь язичницьких храмів, купівлі землі та дарунків побожних людей. Царська та духовна влади на той час були пов'язані між собою. Освіта й культура підкорялись інтересам правлячої верхівки. Культура раннього середньовіччя розвивалася паралельно зі становленням феодалізму в нових державах Західної Європи Х-ХІІІ ст. (Італія, Німеччина, Франція, Англія, Іспанія та ін.).
Одним із постулатів церкви став постулат про "гріховність" людського тіла, яке віднині є не предметом споглядання і гордості, а витоком та вмістилищем "гріха". У побуті переважав довгий мішкоподібний одяг, що приховував природні форми тіла, а волосся, яке церква проголосила ознакою і символом спокуси та лиха, закривали різноманітні покривала й глухі ковпаки. Закрите волосся символізувало підкореність жінок чоловікам, а розпущене стало ознакою гріхопадіння. Але в ранньому середньовіччі та сама церква бачила у вільно спадаючому волоссі дівчат символ не так гріхопадіння, як духовної чистоти і цнотливості, а в період пізнього середньовіччя змушена була змиритися з такими зачісками у королев як з ознакою станових привілеїв.
За часів династії Меровінгів (481-751 рр.) жінки носили волосся, яке вільно спадало, й нічим його не закривали. В урочистих випадках вони прикрашали волосся вузькими металевими, часом золотими, обручами, квітами і стрічками. Жінки також зав'язували волосся на потилиці за римською модою або ж прикривали його хустинами.
Для моди V-ІХ ст. характерні спрощення форм, відносно прості тканини. Шовк був доступним лише знаті. Одяг шили довгим, до землі. Християнська церква була задоволена: гріховне тіло людини закривалося, світський одяг став майже таким, який носили ченці. Зачіска як частина туалету відігравала дуже важливу роль. Довге волосся залишалося найліпшою прикрасою чоловіків германського племені, знаком незалежного стану. За часів королів-конунгів його закручували високо над головою, зав'язували у "хвіст", розпускали по плечах і спині. Бороди розділяли на пасма та перев'язували вовняними або золотими нитками. У VІІІ-ХІ ст. волосся то підстригали "кружком" й завивали хвилями, то знову відрощували і робили "хвіст" на потилиці.
До волосся ставилися шанобливо й боязко, як до мало не найціннішого, чим володіла людина. Не можна було без потреби торкатися чужого волосся, азартно хапатися за нього у бійці, викидати зрізане волосся (його слід було закопати у землю, тобто захоронити). За деякі злочини людей карали, обрізуючи волосся повністю або частково - насильно голили чаклунів і зрадливих дружин. Разом із тим пасмо волосся дарували друзям та коханим; волосся також офіційно дарувалося васалом сюзерену, присвячувалося Богові при вступі у монастир. У деяких монастирях зрізане волосся берегли, а з часом померлого ченця чи монахиню ховали разом з їхнім волоссям, прив'язаним до пояса.
З волосся робили амулети, сплітали вигадливі ланцюжки й обручки. Мода на такі "реліквії" виявилася досить стійкою; навіть у XIX ст. локони носили у медальйонах та робили із них прикраси. Зачіски доповнювали діадемами з тканин й вінками, які плели з дрібних мальв, маргариток, барвінку, волошок. Дівчатам, яких у середньовіччі вважали за земних янголів, слід було ходити простоволосими, з квітами і стрічками на голові. В усіх без винятку християнських народів така зачіска символізувала цнотливість. Жінки заплітали й закручували волосся, заколювали довгими шпильками, прикривали маленькими шапочками-скуфейками, хустками і вуалями. Блискучі обручі із срібла й міді, царські золоті вінці із смарагдовими очками і шовкові діадеми надівали на матер'яні головні убори.
Чоловічі зачіски доби раннього середньовіччя в Західній Європі, як і одяг, були тісно пов'язані із візантійськими та "варварськими". Чоловіки доглядали своє волосся. У УІ-УІІІ ст. серед германців, особливо представників панівної верхівки, переважав звичай носити довге волосся. Його пов'язували тасьмою або надівали обруч. Подібні зачіски носили з невеликим чубком, який формували з окремих пасом.
Рис. 2.1. Борода, закручена в локони Рис. 2.2. Провансальська
зачіска кінця
ранньофеодального
періоду
Пізніше волосся розділяли на прямий проділ. У цей період зустрічались і підкорочені зачіски. Волосся доходило до мочки вуха або ж вуха були повністю відкриті. Розчісували волосся від маківки у всі боки. На чоло спускали короткий чубчик. Протягом усього раннього періоду середньовіччя зачіски з довгого та короткого волосся чергувалися. Доповненням до зачісок були вуса, що звисали вздовж рота, їх носили з борідкою або без неї. З початку раннього середньовіччя і до VIII ст. зберігався кельтський, а потім франкський звичай голити бороди й відрощувати вуса, зав'язувати волосся у "хвіст". Звичай голитися поширю-вався все більше, але вуса не зникали. З X ст. стали популярними бороди, доповнені вусами. Бороди мали конусоподібну, овальну форми або форму лопатки. Знатні чоловіки закручували бороди в локони (рис. 2.1).
Таке оформлення борід було найпопулярнішим наприкінці ранньофео-дального періоду. До цього ж періоду можна віднести моду на зачіски, що були відомі ще "варварським" племенам (провансальська зачіска - голені скроні і тім'я, а від маківки до потилиці довге волосся, що спускалося до плечей і нижче; рис. 2.2). Норманська зачіска мала, навпаки, голену потилицю, а зверху, на тім'ї та скронях, залишали шапку волосся (рис. 2.3). Наприкінці раннього періоду середньовіччя ці дві зачіски носила переважно знать.
Ченці, католицькі священики залишалися вірними зачісці "тонзура" з вистриженою по колу маківкою, яку часто прикривали маленькою шапочкою. Тонзура була символом зречення від мирських справ, наближення до Бога.
Наприкінці ранньофеодального періоду з'явилася зачіска з голеною головою і залишеним на маківці невеликим пасмом волосся. Вона дуже нагадувала український "оселедець".
Рис. 2.3. Норманська зачіска раннього періоду
середньовіччя
Доповненням до зачісок у чоловіків спочатку були лобні пов'язки, а потім серед знаті почали з'являтися невеликі шапочки з тканини, що нагадували фригійські ковпаки, невеликі берети з околишами, круглі шапочки. Серед простолюду універсальним головним убором був капюшон. Королі носили корони з хрестами, прикрашені стилізованими узорами, коштовним камінням. До прикрас у чоловічій модіраннього середньовіччя можна віднести фібули, пряжки, ланцюжки, персні, які з кованих "варварського" типу поступово перетворювалися на справжні витвори мистецтва. До релігійних прикрас належать хрестики, іконки на ланцюжках.
У ранньофеодальному періоді формується образ середньовічного лицаря. Він був одягнений у панцир із нашитими залізними пластинами квадратної, ромбоподібної, круглої форм або з кільцями, нашитими рядами у вигляді луски. Доповнювали панцир шоломом. На штани кріпили також металеві пластини, до взуття - шпори. Доповненнями лицарського одягу були щит і спис, Сміливий лицар став ідеалом чоловічої краси.
У середньовічній жіночій моді на зачіски церква переслідувала відкрите волосся. Тому його прикривали вуалями, сітками, спеціальними
Loading...

 
 

Цікаве