WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Перукарство в Росії (ХV-ХVІІІ ст.) - Реферат

Перукарство в Росії (ХV-ХVІІІ ст.) - Реферат

як і їхнє комбінування із розпущеними бічними пасами (рис. 7.24 а, б). Урізноманітнилося оздоблення коси. Поширеним стало вплітання в неї золотих, срібних і перлинних ниток, а також кольорових шнурків. До кінця коси підвішували накісники, які являли собою шматки бересту, шкіри або картону, щільно обтягнуті тканиною, переважно шовковою, й оздоблені кольоровим, золотим і перлин-ним гаптуванням; накісники мали трикутну форму. Головними уборами дівчат були пов'язки, вінці. З нарядними вінцями носили рясна - кілька ниток із перлів, які звисали перед вухами від скронь до рівня нижньоїщелепи, а іноді й до плечей. Спереду над чолом прикріплювали різної ширини ажурну сітку з перлинних ниток - піднизь (рис. 7.24 в). Узимку дівчата носили невисокі круглі шапки з наголовками із тканини та хутряними околишами. Основним загальноприйнятим головним убором заміжніх жінок, який прикривав волосся, був повойник, або волосник. Поряд із повойниками повсюдного поширення серед жінок усіх верств населення набула кичка, яку зверху прикривали хусткою-покривалом. У XVI ст. виник новий головний убір - кокошник. Він був дуже нарядним, оздоблений перлами, коштовним камінням.
У ХIV-ХVII ст. в міському і дворянсько-боярському побуті широко застосовували косметику. Все обличчя й шию густо вкривали білилами, а щоки яскраво фарбували так, що рум'янець не розходився рівномірно по обличчю, а "палав вогнем" на опуклостях щік "як маків цвіт". Для контрасту з білизною обличчя і рум'яними щоками брови та вії дуже чорнили, причому брови наводили широкою смугою. У такому обрамленні "соболиних" брів і підведених вій повинні були яскравіше світитися "ясні очі". Ці особливості жіночої косметики виходили з традиційних народних уявлень про ідеал жіночої краси як краси квітучого здоров'я, краси "крові з молоком".
Найулюбленішим оздобленням у російських жінок XIV-XVII ст. були сережки, персні, намисто, переважно з кількох ниток перлів або коралів, круглі коміри-наплічники, нерідко з нанизаними ажурними узорами з перлів. Неодмінним було носіння невеликого натільного хреста, підвішеного на грудях на шнурку або ланцюжку.
За часів Петра І ввели європейський костюм і перуки. У 1700-1702 рр. видано накази, що регламентували форму одягу, запроваджено "бородний знак" - податок за відстрочку гоління бороди на рік. Біля міських воріт ставили особливі караули, які штрафували бороданів. Накази не поширювалися на духовенство і селян. Нові європейські моди на зачіски міцно увійшли в побут аристократії та дворян ще до смерті Петра І, а потім вплинули на смаки інших прошарків населення. Старовинні форми зачісок найдовше збереглися у старообрядців, купців і особливо в селянському середовищі (до початку XX ст.)
У XVIII ст. у Росію з Європи нахлинуло безліч перукарів-французів. Мода на зачіски швидко змінювалася: від французьких до пруських і навпаки. Зачіски створювали з власного волосся, але також носили й штучні перуки. Купецтво і міщани носили зачіску "в кружок", не зникала й мода на поголені обличчя. В єлизаветинські часи широко користувалися послугами майстринь із виготовлення чепчиків, а також волосочосів (перукарів). Молоді красуні хизувалися модною зачіскою у вигляді великої квадратної буклі посередині голови; від неї йшли по боках навкіс великі буклі та шиньйон позаду. "Вся зачіска була не менше ніж піваршина заввишки й називалася "le chien couchant" ("собака, що лежить")". Вживали пудру різних кольорів: рожеву, палеву, сірувату, білу, a la fleur d'orang, a la vanille, mille-fle-urs ("як апельсиновий цвіт", "як ваніль", "квіткову"). Чепуруха тримала маску із дзеркальцем із слюди навпроти очей, і перукар пудрив зачіску шматочком хутра або шовковим пензликом. Деякі мали особливі шафи, всередині порожні, в яких пудрилися; пані залазила у таку шафу, дверцята зачиняли, і запашний порох сипався їй на голову.
Дівчата носили гірлянди, пір'я, іноді шпильки на голові. Люди літнього віку носили напудрені буклі, перуки із капшуками ззаду; деякі носили локони, оксамитові чоботи, палицю в руці. Палицями хизувалися: у деяких вельмож палиця коштувала не одну тисячу. Палиця графа Кирила Розумовського оцінювалася в 20 000 рублів; вона була з агату з діамантами та рубінами. Князь Лобанов-Ростовський володів колекцією палиць, яку у нього купив граф І. І. Воронцов-Дашков за 75 000 рублів. Заміжні жінки носили на голові токи, наколки, тюрбани з діамантами, пір'ям. Білилися, рум'янилися дуже старанно, а також сурмили брови, ліпили мушки - "шпанки" розміром з гривеник... Шпанка мала значення: велика під правим оком називалася "тиран", маленька на підборідді - "люблю, проте не бачу". На щоці - "згоду", під носом - "розлуку".
За часів Катерини II серед перукарів були великі митці своєї справи. Так, Леонар, перукар нещасної королеви Марії-Антуанетти, страченої під час революції, примхливо розпоряджався величезними зачісками-куафюрами придворних дам, прикрашеними пудрою, голубиними крилами тощо. Коли революція повалила французький трон і заборонила високі головні убори, він утік із Франції й опинився у Росії.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Будур Н. История костюма. - М.: Олма-Пресе, 2001.
2. Васіна З. Український літопис. Вбрання. - Т. 1. - К.: Мистецтво, 2003. 26 с.
3. Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. - М.: Иск, 1968.
4. Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия, 1986. - 320 с.
5. Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. - М.: Артист, 2000.
6. Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук, 2000. - с. 63.
7. Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. - СПб.. 1910. - 176 с.
8. Матейко К. М. Український народний одяг. - К.: Наукова думка, 1996.
9. Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографічний словник. - К.: Наукова думка, 1996. - 112 с.
10. Мода й стиль. Современная єнциклопедия. - М.: Аваита, 2002.
11. Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направлення. - М.: 2003.
12. Пономарьжов А. Українська минувшина. - К.: Либідь, 1993.
13. Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. - К.: Мистецтво, 1978. - 192 с.
14. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. - К.: Наукова думка, 1993. - 168 с.
15. Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Білозуба та ін. - К., 1961.
16. Ясіевич В. Про стиль і моду. - К.: Мистецтво, 1968.
Loading...

 
 

Цікаве