WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Національні зачіски України - Реферат

Національні зачіски України - Реферат

кіс, скручені вовняні нитки червоного кольору, їх вплітали у коси і в кінці об'єднували в одну велику китицю, що звивалася майже до землі. Гуцулки прикрашали свої уплітки мідними бляшками або декоративними ґудзиками. Найчастіше уплітки укладали навколо голови декілька разів у вигляді вінка. Деякі дівчата на Бойківщині збирали волосся на потилиці у вузол ("куца курка"), деякі стригли його з боків над вухами.
На Полтавщині та Чернігівщині зустрічалися зачіски з "дрібниць": двох кіс на скронях і однієї на потилиці, які потім переплітали хрестом. На Черкащині робили зачіски з шести кіс: по три коси з кожного боку від проділу. Над чолом зав'язували стрічку й вколювали у волосся синій або зелений гребінець. Можна було побачити і грубу косу, в яку вплітали червоні шнурки - кісники. Косу укладали навколо голови. Подібну зачіску носили й на Полтавщині.
Гуцулкам подобалося подовжувати свої коси. Вони вкладали їх у вигляді вінка на потилиці, до них кріпили пасма червоних ниток, а зверху на коси - кульки з ниток та квіти - чічки. Стрічки прикрашали дрібним бісером ("ґерданами").
На Буковині дівчата заплітали на тім'ї маленьку кіску, поєднували її з великою косою на потилиці. В кінець вплітали стрічку. Прикрашали зачіски "кодами" - стрічками, які кріпили до сорочки ззаду.
Слід підкреслити, що в Україні жінки заплітали коси по-різному (рис. 7.6); дівочі коси оздоблювали національними прикрасами.
Характерна особливість дівочих уборів полягала у тому, що верх голови (маківка) завжди залишався відкритим. Тому вбрання мало вікоподібну форму.
Буковинські гуцули носили вінки із стеклярусу і стрічок, штучних квітів та павичевого пір'я ("карабули"). На весіллі одягали убір, зроблений з гальонів, ґерданів і стяжок, його накриття внизу над чолом було оздоблене круглими металевими бляшками, збоку - квітами, а зверху прикріплювали китицю з трави ("ковилю"). Святковим дівочим убором була "капелюшиня", головку якої шили із житньої соломи.
Були поширені також плетені з червоної волічки уплітки, ґердани, їх сплітали в своєрідний шоломок. У центральних областях України дівчата носили "нагрівник" із шовкової тканини, кінці якого зав'язували над чолом. Волосся на тім'ї залишалося відкритим.
У свята дівчата прикрашали коси квітами і дрібним пір'ям, яке вмочували в розтоплений віск і наклеювали позліткою ("шумихою"). Поверх них накладали різнокольорові шовкові стяжки, опускаючи кінці на плечі.
Рис. 7.6. Заплетені коси:
а - коси, укладені кошиком; б - імітація плетіння кіс у весільному вінку - уплітки; в - весільні вінки - головні оздоби зачісок із кіс; г - уплітки;
д - дівочі святкові зачіски
Рис. 7.7. Зачіска "під макітру"
На Східному Поділлі побутував обід (кибалка), вирізаний із товстого паперу. Над самим чолом на кибалку накладали вузеньку стрічку із золотої парчі, а потім клали стрічки одна вище іншої так, щоб було видно пружок. Кибалку і косу прикрашали квітами із різнокольорових вузеньких стрічок.
Невід'ємною частиною головного убору заміжніх жінок були очіпки. Підкладки під очіпками мали різні назви: кибалка, гибалка, кичка та інші. Цей цікавий у генетичному плані головний убір заміжніх жінок походить, певно, від перев'язки, якою підбирали волосся навкруг голови. Кибалку виготовляли із конопляного шнурка або скрученого шматка полотна чи іншого матеріалу, її накладали на голову і закручували волосся, а потім це робили з очіпком, який пов'язували хусткою. Очіпки виготовляли з білої або кольорової ажурно в'язаної сітки, а збоку обшивали білим полотном (Захід-не Поділля) чи червоним сукном (Прикарпаття). На потилиці очіпок стягували шнурком. На Прикарпатті також побутували очіпки у вигляді ажурно плетеної шапочки. Такий очіпок жінка одягала на весіллі й носила, доки не ставала матір'ю. Поверх очіпка пов'язували хустку. Очіпок, який одягала молода на весіллі, мав бути символом щастя в новій сім'ї. На півдні України носили очіпки-каптури з круглим дном, що виготовлялися в Одесі. Поширеними головними уборами були "кораблики" - різновид очіпка з парчі або оксамиту з хутряним околом.
Чоловічі зачіски в Україні розрізнялись оформленням та довжиною волосся. Найкоротше волосся чоловіки носили у степових районах України: на Херсонщині, Таврії, у Причорномор'ї; трохи довшим воно було на Поділлі, Київщині. Подовжене волосся зустрічалося переважно в Західній Україні, найдовше - на Бойківщині.
У старі часи популярними були стрижки "під ворота", "під скобу", "під макітру".
Зачіска "під макітру" (рис. 7.7) являла собою волосся, підстрижене за формою надітої на голову макітри. Розчісували волосся за напрямом його росту від маківки. "Під ворота" - чоловіча зачіска, в якій волосся підстригали навколо голови рівненько, над чолом залишали рівно підстри-жений чубок.
Чоловіки літнього віку віддавали перевагу стрижці "під скобку". Чубок стригли півколом, подовжуючи волосся на скронях. Далі стригли волосся горизонтально, залишаючи пряму лінію на потилиці.
Історія Запорозької Січі - особлива сторінка в житті й побуті України. Запорозькі козаки носили "оселедець" або чуб.
Молоді козаки, які ще не пройшли бойове хрещення, мали право носити лише чуб. Для цієї зачіски голову голили або стригли наголо, над чолом залишали кругле пасмо завширшки у три пальці. Це волосся поступововідростало в довге пасмо. Козак, який пройшов бойове хрещення, діставав право носити "оселедець". Це була справді запорозька зачіска. Над чолом, на скронях і на потилиці волосся стригли або голили, залишаючи на маківці широке довге пасмо, яке зачісували набік і закладали за вухо.
Бороди голили, залишаючи тільки вуса. Деякі запорожці, що мали дуже довгі вуса, закручували їх за вуха (рис. 7.9).
В Україні чоловіки віддавали перевагу вусам двох видів: спущеним донизу й таким, які стирчали в боки. У Західній Україні були популярними підстрижені надгубні вуса, трохи спущені до кутів рота або підняті в боки. У цьому регіоні чоловіки носили подовжені зачіски, часто з боків заплітали кіски, робили прямий чубок або зачісували волосся від чола назад.
Найдавнішим видом головного убору чоловіків, як за формою, так і за матеріалом, була шапка. Цей головний убір зберігся і донині. На території всієї України відомі були також високі циліндричні, півсферичні або конусоподібні шапки з овчини або іншого хутра - "кучма", "капуз". Гуцули носили чорні фетрові капелюхи, дно яких обводили золотистим галуном, узорною бляхою ("басман") або різнокольоровими шнурками ("байорками").
Рис, 7.9. Зачіска "чуб" доповнена вусами
На Закарпатті побутували "ковпаки", виготовлені із шкури ягняти та домотканого сукна. Влітку одягали "клебаню" й солом'яні капелюхи. Головні убори прикрашали пір'ям птахів (тетерева, сойки, гірського орла), щетиною дикого кабана. Одружений уже не носив пера в капелюсі. Перо, за народним звичаєм, означало силу, відвагу і молодечу честь.
Нині в Україні відроджуються найкращі національні традиції. На основі національної української зачіски можна створити неповторні сучасні силуети повсякденних, вечірніх, фантазійних, весільних зачісок. Важливим етапом у розвитку національної моди стає творча співпраця художників-модельєрів, стилістів, технологів. До цих майстрів мають приєднатися й перукарі - практичні пропагандисти моди.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Будур Н. История костюма. - М.: Олма-Пресе, 2001.
2. Васіна З. Український літопис. Вбрання. - Т. 1. - К.: Мистецтво, 2003. 26 с.
3. Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. - М.: Иск, 1968.
4. Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия, 1986. - 320 с.
5. Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. - М.: Артист, 2000.
6. Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук, 2000. - с. 63.
7. Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. - СПб.. 1910. - 176 с.
8. Матейко К. М. Український народний одяг. - К.: Наукова думка, 1996.
9. Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографічний словник. - К.: Наукова думка, 1996. - 112 с.
10. Мода й стиль. Современная єнциклопедия. - М.: Аваита, 2002.
11. Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направлення. - М.: 2003.
12. Пономарьжов А. Українська минувшина. - К.: Либідь, 1993.
13. Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. - К.: Мистецтво, 1978. - 192 с.
14. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. - К.: Наукова думка, 1993. - 168 с.
15. Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Білозуба та ін. - К., 1961.
16. Ясіевич В. Про стиль і моду. - К.: Мистецтво, 1968.
Loading...

 
 

Цікаве