WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Національні зачіски України - Реферат

Національні зачіски України - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Національні зачіски України
Уривчастість відомостей і обмежений іконографічний матеріал, що дійшов до нас від періоду Київської Русі, не дозволяє дати детальний аналіз зачісок, які побутували на території першої держави стародавніх східних слов'ян. Немає сумніву, що на формування народних зачісок мали вплив родові традиції, язичницькі вірування, християнська релігія, тісні зв'язки Київської Русі із Візантією та Західною Європою.
Київська Русь - стародавня слов'янська держава IX - початку XII ст. Утворилася внаслідок об'єднання земель полян, деревлян, дреговичів, радимичів та інших племен під владою київського князя. Міжусобні чвари, напади кочовиків призвели до послаблення давньоруської держави та її подальшого розпаду.
Про характер зачісок вищої знаті й княжої челяді, а також скоморохів дають уявлення фрески XI ст. на стінах Софії Київської та мініатюри у того-часних книжках (рис. 7.1). Найціннішим серед них є "Ізборник Святослава" 1073 р. (копія з оригіналу X ст.), у якому бачимо мініатюру - зображення сім'ї київського князя Святослава. Князь і його сім'я виписані з певною урочистістю; Святослав з вусами і невеличкою борідкою, у круглій, обрамленій хутром шапці.
Візантійський історик Лев Диякон так описав зовнішність київського князя Святослава Ігоровича: "середнього зросту - ні надто високий, ні надто малий, з густими бровами, з блакитними очима, плескатим носом, голеною бородою і з густим довгим на верхній губі волоссям. Голова в нього була зовсім гола, лише на одному боці висіло пасмо волосся, що означало знатність роду...".
Рис. 7.1. Зачіски та головні убори юнаків-городян часів
Київської Русі
Рис. 7.2. Зачіска, прикраси та головний убір молодої жінки
часів Київської Русі (малюнок-реконструкція М. Івлєва)
Така зачіска надалі не була типовою. Протягом ХІ-ХУТ ст. сформувався новий чоловічий образ із невеличкою бородою від скроні до скроні, напівкруглими, опущеними донизу вусами і довгим або середньої довжини волоссям, часто підстриженим рівним півколом "під горщик".
Під впливом християнської релігії вже у домонгольський період сформувалися жіночі й дівочі зачіски, не схожі одна на одну. Заміжні жінки мали ховати волосся під головним убором (рис. 7.2). Простоволосими вони могли з'являтися лише перед своїми чоловіками.
Дівчата в Україні, як правило, ходили з косами або розплетеним волоссям (рис. 7.3). Волосся відрощували довгим - це було ознакою дівочої краси. Маленьким дівчаткам коси не заплітали, їх починали заплітати приблизно з шести років. Цікавий звичай існував па Гуцульщині. Коли дівчині вперше заплітали косу, для цієї церемонії запрошували жінку, яка належала до близької рідні. Вона заплітала волосся на голові дівчинки хрестиком. Для цього брали пасма волосся спереду, з потилиці, зі скронь. Усі чотири пасма зав'язували на маківці. Такий же звичай побутував і на Уманщині, тільки тут подібні коси плели вже молодим дівчатам.
Рис. 7.3. Зачіска та прикраси дівчини часів Київської Русі
(малюнок-реконструкція О. Мінжуліна)
Дівчата-підлітки носили такі ж зачіски, як і дорослі. Вони заплітали во-лосся в одну або дві коси, вплітаючи до них кісник. Стрічкою косу не прикрашали, це дозволялося робити лише дівчатам на виданні.
Регіональні особливості яскраво проявлялися у святкових зачісках. Практичність зачісок поступалася місцем естетичній функції. Святкові зачіски дівчата намагалися робити складними, гарними, ошатними, але при цьому суворо дотримувалися традицій свого регіону.
Особливо це помітно в оформленні весільних обрядів. Найкращою прикрасою дівчини був вінок. Плели вінки з маків, волошок, ромашок, чорнобривців та інших квітів. У народі вірили - дівчина, яка надягла вінок, надягла оберіг, що міг захистити її від біди. Щоб зміцнити силу вінка, дівчата додавали до квітів любисток, полин, чебрець, часник - зілля, яке саме по собі мало захисну силу.
Характерним доповненням до дівочих і весільних вінків було пташине пір'я. На Бойківщині зустрічалися вінки з пір'ям пави. На Харківщині пір'я пави встромляли навколо обличчя під хустку. На Волині дівчата фарбували дрібне куряче пір'я в зелений колір та прикрашали ним зачіску. На Галичині прикрашали волосся кучериками з хвоста селезня, попередньо пофарбувавши його у зелений колір з воском.
На українському весіллі вінок виконував ту саму роль, що й фата в інших народів. У весільний вінок обов'язково вплітали барвінок як символ довгого кохання. Урочистим моментом весілля на Київщині було розплітання дівочої коси. Розплітав косу наречений до тієї миті, поки не забирав стрічку, далі косу розплітали дружки. Весільний обряд на Київщині мав назву "тріпати коси". Дружка укладала волосся молодої на лаву, а староста з ножем та палицею нахилявся до неї через стіл і тричі наколював ножем. Це означало, що молода вже не дівчина.
На Гуцульщині коси нареченої рубали сокирою. Весільною прикрасою були чільця (рясна), які являли собою вузькі металеві пластини, що нагадували пелюстки квітів. Подібна прикраса прийшла в Україну ще з Візантії. Такі ж прикраси було знайдено на Полтавщині та Харківщині.
На Волині косу нареченої відрізали ножем. Коротке волосся жінка мала сховати під очіпок і вже більше не носити косу.
Весілля було великою подією, яка змінювала весь життєвий уклад. Заміжні жінки вже не прикрашали голову стрічками та квітами. Ці прикраси, як правило, знімали з молодої ще на весіллі й надягали на голову дівчатам, майбутнім нареченим.
Рис. 7.4. Дівоча зачіска центральних районів України
Як уже зазначалося, для заміжньої жінки ходити простоволосою вважалося непристойним. На Київщині, Полтавщині, Поділлі заміжні жінки поділяли волосся на дві частини, а потім кожну окремо закручували в джгут, намотували на дерев'яне кільце (кибалка), зверху надівали очіпок. На Херсонщині та на півдні України закручували волосся "корзою" - високим кільцем або об'ємом на маківці. Заколювали об'єм шпилькою і закривали хусткою. На Волині після весілля жінка протягом двох тижнів ходила з непокритим розплетеним волоссям. Потім його підрізала й накривала наміт-кою, і вже ніхто з сторонніх не міг бачити волосся. Його ховали під очіпок, залишаючи на скронях два довгих пасма - "долі". Жінки на Галичині підрізали волосся по вуха, зверху надівали очіпок або хустку.
Традиція заплітати косу була характерна для всієї України, але існувала різниця між тим, як це виконували на Лівобережжі та Правобережжі. На Лівобережжі по буднях дівчата робили прямий проділ, розчісували волосся на два боки і заплітали дві коси. Заплетеними косами обкручували голову у вигляді вінка. В неділю або свята заплітали одну косу, вплітаючи в неї декілька кольорових стрічок. На Правобережжі по буднях дівчата також обвивали голову косами, а у неділю та свята заплітали на потилиці дві коси і спускали їх без стрічок уздовж спини.
На Київщині й частково на Чернігівщині у свята робили зачіски двох видів: в зав'язки та колокілки.Щоб зробити ці зачіски, потрібна була стороння допомога. Дівчата збиралися в суботній вечір або напередодні великих свят, мили волосся і плели одна одній зав'язки й колокілки. Зав'язки виконували таким чином: волосся поділяли прямим проділом, потім над чолом брали частину волосся поперек проділу та залишали два пасма для начосу. На потилиці волосся зачісували догори і на маківці зав'язували кісником. Для цього волосся на маківці поділяли на дві частини й заплітали їх у коси. У кінчики кіс вплітали довгі кісники. Потім передні пасма розчісували, згинали на скронях, зачісували за вуха і підкладали під коси. Подібну зачіску робили на Херсонщині, сході Поділля, на Поліссі, але там вона називалася по-іншому - начіски (рис. 7.4).
Рис. 7.5. Зачіски дівчат Закарпаття:
а - з тонкою косою; б - з косою із складних плетінь
Колокілки виконували таким чином: пасма волосся, що призначалося для коси, поділяли на три частини: дві однакові, одна дуже тонка. Тонким пасмом почергово обкручували два перші пасма, отже, коса мала всередині заглиблення. У кінець коси вплітали стрічку. Над чолом за допомогою гребінця робили проділ типу "зиґзаґ".
Цікавою була зачіска "дрібниці" ("дрібушки"). Волосся заплітали в тонкі кіски. Плетіння кісок починали біля самої голови у три пасма, поступово додаючи кількість пасом (від шести до двадцяти чотирьох).
На Закарпатті дівчата заплітали волосся в одну косу, а спереду напускали пасма, начоси на кути чола. Нижні кінці начосів заплітали у "дрібниці" наче орнаментом, і ними доповнювали зачіску (рис. 7.5 а, б).
На Гуцульщині та Бойківщині дівчата використовували уплітки - сплетені у вигляді
Loading...

 
 

Цікаве