WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Зачіски стилю бароко - Реферат

Зачіски стилю бароко - Реферат

Однак слід зазначити, що розвиток французької моди розпочався і набув своїх характерних рис ще за часів Людовика XIII (1610-1643). З появою відкладних комірів довжина волосся в чоловічих зачісках збільшилася (рис. 3.6. а, 6). Довге пухнасте волосся мало різні варіанти оформлення.
Ще коли Людовик XIV був дитиною, двір уже намагався наслідувати його дитячу зачіску. Модну зачіску так і називали: "по-дитячому", і складалася вона з великої кількості локонів. Герцог Лотаринзький вигадав свій варіант оформлення цієї зачіски. Одне або два пасма були довшими за інші, їх заплітали у кіски чи укладали в локони і доповнювали бантом одного кольору з костюмом. Якщо це був знак особливої уваги до якоїсь дами, колір банта збігався з кольором її сукні. Зачіску назвали "а-ля Каденетт", або "любовний локон", і проіснувала вона до кінця XVII ст.
Рис. 3.7. Зачіска "а-ля Каденетт", або "любовний локон"
Особливо популярною зачіска стала серед молодих дворян (рис. 3.7).
Не менш популярною була зачіска "а-ля комета", по суті, подібна до "а-ля Каденетт". Замість кісок чи локонів з одного боку залишали пасма, довші від інших, які вільно звисали, і це нагадувало хвіст комети.
Зачіски формувались як із власного, так і з накладного волосся. З 1615 р., майже двісті років, у моді були перуки. Ерве, майстер постижерного мистецтва в період бароко, винайшов спосіб кріплення волосся до тюлю. Локони розміщувалися горизонтально прямими пасмами до 10 см завширшки. Вони спадали на плечі, спину, а над чолом розділялися проділом. Спочатку перуками користувалися чоловіки, які мали лисину, але після того, як абат Рив'єра у 1620 р. замовив собі подібну "споруду" з волосся, їхня популярність зросла. Завивали перуки за допомогою пари, кучері й локони при цьому довго зберігали свою форму. З'явилися різноманітні варіанти укладок буклів або локонів, пришитих до тюлевої основи. Спереду, на манеру "каде-нетта", з обох боків залишали пасма, довші від інших; їх підгортали у вигляді петлі, зав'язували і прикрашали бантом чи стрічкою "фавор". Під час правління Людовика XIII зачіски й перуки доповнювали ширококрисими капелюхами з фетру, прикрашеними білим, блакитним, червоним страусовим пір'ям, срібними пряжками, бантами.
Хоча перуки увійшли в моду ще за Людовика XIII, класичною епохою перук усе ж вважається період правління Людовика XIV. У ці роки (1643-1715) найпоширенішою була перука "а-ля Бінетт" (рис 3.8. а, б). Вона стала частиною придворного костюма, а також головним убором вищих сановників і вчених.
Форми перук не були одноманітними. Нараховувалося близько 50 їх видів. Особливо цінувалося біляве волосся. Перуки інших кольорів почали посипати пудрою. Як правило, їх робили з жіночого волосся, але зустрічалися перуки з козячої шерсті або кінського волосу.
а б
Рис. 3.8. Перуки "а-ля Бінетт": а - з чітко розміщеними буклями; б - з хаотично розкиданими буклями
а в
Рис. 3.9. "Алонжеві" перуки:
а - зачіска в стилі Людовика XIV; 6- перука з трьома бридами; е - вільна завивка на перуці
Рис. 3.10. Борода "муш а-ля руаяль"
Мода на перуки стала настільки поширеною, що багато країн Європи почали замовляти їх у Франції. В цей час майстри постижерної справи не сиділи без роботи: завдяки примхам моди вони добре заробляли. Королівський двір утримував майже 500 перукарів, які причісували й пудрили перуки.
У другій половині XVII ст. перуки збільшилися в розмірах. З'явилася "алонжева" перука. Буклі нашивали на основу з тюлю в хаотичному поряд-ку: вертикально, горизонтально, а над чолом їх укладали у вигляді піраміди з обох боків від проділу (рис. 3.9).
Якщо в період дитинства Людовика XIV придворні носили пухнасті перуки "пудель", "грива лева" та подібні до них, то, наслідуючи дорослого монарха, придворні одягли довгі перуки. Над чолом об'єми робили ще більшими, вони нагадували збитий "кок". Наприкінці XVII ст. з'явилася так звана "трибридна" перука, яка складалася з довгої бриди буклів уздовж спини і двох коротших з боків, що спадали на груди. Поступово з'явилися варіанти укладок на перуках. Наприклад, замість буклів можна було побачити вільну завивку у вигляді кілець, локонів.
На межі ХУІІ-ХУІІІ ст. особливого значення надавали проділам на перуках, їх робили посередині, ілюзорно поглиблюючи за рахунок буклів, які стирчати в боки, а також нагромадженням волосся вгорі, що нагадувало роги. Ці перуки так і називали - "рогаті". У той час перевагу віддавали золотавому, рудому, каштановому кольорам перук.
У період бароко пишні бороди не були популярними. Чоловіки голили обличчя, залишаючи на підборідді невелику борідку, що нагадувала цятку, нанесену пензлем. Вона мала назву "муш а-ля руаяль", або просто "муш", "а-ля руаяль", тобто "королівська муха", "мушка", "по-королівськи" (рис. 3.10).
Форма такої борідки з'явилася ще за часів Людовика XIII і протрималась у моді до 60-х років XVII ст. Цікавою є легенда про появу "мушки". Усунений від державних справ кардиналом Рішельє, Людовик XIII байдикував і займався різними дурницями. Якось йому заманулося поголити всіх офіцерів придворного полку; король наказав залишити на підборідді тільки маленький трикутник волосся. Відтоді борідка "муш а-ля руаяль" стала найпопулярнішою у Франції та поза її межами. Борідку, як правило, доповнювали невеликі короткі вуса, кінці яких трохи стирчали догори. Деякі чоловіки носили тонкі, наче нитки, підголені посередині вуса "шевальє".
На початку 60-х років XVII ст. борода зникла, а придворні, наслідуючи Луї XIV, носили тільки вуса "шевальє" над верхньою губою; наприкінці 60-х років і вуса вийшли з моди, їх можна було побачити тільки в офіцерів. Деякі з них дозволяли собі ще борідку "еспаньйолка".
У побуті для збереження зачіски чоловіки користувалися спеціальними мішечками із шкіри або тафти, в які ховали волосся. Доповнювали зачіски капелюхами, а наприкінці XVII ст. у моду ввійшли "треуголки" - капелюхи із завернутими з трьох боків крисами.
У добу бароко чоловіки пудрили обличчя, користувалися парфумами, надягали сережки з перлів, брошки, персні, віддавали перевагу мереживу, прикрасам у вигляді бантів, стрічок; словом, уподібнювалися до жінок.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Будур Н. История костюма. - М.: Олма-Пресе, 2001.
2. Васіна З. Український літопис. Вбрання. - Т. 1. - К.: Мистецтво, 2003. 26 с.
3. Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. - М.: Иск, 1968.
4. Иллюстрированная инциклопедия мод/Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия, 1986. - 320 с.
5. Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. - М.: Артист, 2000.
6. Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук, 2000. - с. 63.
7. Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. - СПб.. 1910. - 176 с.
8. Матейко К. М. Український народний одяг. - К.: Наукова думка, 1996.
9. Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографічний словник. - К.: Наукова думка, 1996. - 112 с.
10. Мода й стиль. Современная єнциклопедия. - М.: Аваита, 2002.
11. Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направлення. - М.: 2003.
12. Пономарьжов А. Українська минувшина. - К.: Либідь, 1993.
13. Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. - К.: Мистецтво, 1978. - 192 с.
14. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. - К.: Наукова думка, 1993. - 168 с.
15. Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Білозуба та ін. - К., 1961.
16. Ясіевич В. Про стиль і моду. - К.: Мистецтво, 1968.
Loading...

 
 

Цікаве