WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Зачіски стилю бароко - Реферат

Зачіски стилю бароко - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Зачіски стилю бароко
Стиль бароко зародився наприкінці XVI ст. в Італії й поширився у багатьох країнах Європи. Найбільше цей стиль проявився в архітектурі, живописі, декоративно-прикладному мистецтві. Його характерні риси - підкреслена театральність, парадність, ефектність, пишність.
"Бароко" італійською означає "химерний", "фантастичний", "вигадливий"; ще так називали мушлі неправильної, незвичайної форми. Стиль бароко - це "свято без причини"; він досяг найбільшого розвитку в Франції. Протягом XVII ст. французький королівський двір був законодавцем мод для всієї Європи. Для поширення мод були створені ляльки з воску - "Велика Пандора" та "Мала Пандора", а також засновано журнал "Галантний Меркурій". Ляльки демонстрували одяг, білизну, а з журналу можна було довідатися про нові напрями у моді, роздивитися ма-люнки і навіть прочитати критичні відгуки щодо модних напрямів в одязі й косметиці.
Розкішні палаци, церкви, будинки аристократів прикрашали скульптурами, дзеркалами, вигадливими меблями з чорного та червоного дерева. Вони створювали певний фон для людини, становлячи одне ціле з її зовнішністю, зачіскою, костюмом, манерами.
Форми і силуети одягу часто диктували моду й на зачіски. Після зникнення високих комірів повернулася мода на довге волосся. Ідеалом для жінок вищих суспільних станів стали манірність, бездіяльність. Модна жіноча фігура - з тонкою талією, пишними стегнами, похилими плечима, граціозною шиєю. Жіночі зачіски у різні періоди епохи бароко були різноманітними. Спочатку цей стиль характеризували плоскі зверху і збиті на скронях об'єми. Потім жінки носили гладенько зачесане на тім'ї й маківці волосся; на чоло спадали дрібні спіралеподібні локони, а на потилиці зав'язували пучок. Ще згодом, на завершальному етапі панування стилю бароко, характерними були високі пірамідальні зачіски у вигляді башти.
Рис. 3.1. Коротка чілка "гарсет"
До 20-х років XVII ст. в моді на жіночі зачіски ще можна було вловити віддалений іспанський вплив; характерним було декоративне використання коштовностей. Але наставала нова ера перукарського мистецтва, і на зміну старим, традиційним прийшли зачіски нових типів.
На початку 20-х років XVII ст. велику популярність мала коротка чілка "гарсет" (рис. 3.1) з прямого або завитого волосся, її ввела в моду Марія Медичі. Зачіска "гарсет" поширилася не тільки у Франції, айв усіх європейських країнах, особливо в Англії та Нідерландах.
У 20-30-ті роки XVII ст. зустрічалися варіанти зачісок одного стилю: короткі, що не закривали шиї, пасма на скронях завивали за допомогою пари, потім розчісували й збивали. На потилиці формували пучок "туф"; волосся розчісували на прямий проділ, із боків його підстригали і хвилясто закручували, довгі пасма на потилиці заплітали в коси й укладали у вигляді корони. Зачіску прикрашали перлами.
У середині XVII ст. стала модною зачіска "тортьє" (хвиляста). Більшу частину волосся укладали на потилиці в пучок, а довгі бокові пасма від коренів завивали трохи недбалими локонами або хвилястими формами.
Зачіска королеви Анни Австрійської була плоскою спереду, на потилиці кріпився шиньйон із завитого волосся, що частково спадало на груди. З 1653 р. ці пасма закручували штопороподібне (рис. 3.2 а).
Дуже популярною і декоративною в 50-60-ті роки XVII ст. була зачіска "а-ля Севіньє" (переважна більшість зачісок мала назви на честь дам, які їх вигадували). У зачісці маркізи Марії де Севіньє чоло залишалося відкритим, завите за допомогою пари волосся спускалося на плечі, а волосся на скронях, зібране в пучки, підв'язували стрічкою (рис. 3.2 б). Зверху надягали чепець "бонне", газову наколку або "ток" з пером і коштовним камінням.
Ім'ям Марії Манчіні назвали вигадану нею в 60-ті роки XVII ст. зачіску. Волосся, пишно збите на скронях у вигляді двох півкуль, було поділене прямим проділом. Знизу на потилиці його завивали в спіральні локони і спускали на плечі (рис. 3.3).
Рис. 3.2. Популярні зачіски:
а - зачіска королеви Анни Австрійської;
б - зачіска мадам Севіньє
У 1670 р. придворна жінка-перукар Мартін вигадала оригінальну жіночу зачіску, яку назвали "юрлю-берлю" (рис. 3.4. а). В цій зачісці локони або буклі симетрично укладали рядами з боків до маківки за допомогою петель із стрічок. Зачіска була дуже популярною, і на її основі виникло багато варіантів. У деяких модифікаціях навіть використовували каркас і прикривали його штучними буклями або маскували стрічками. На плечі та груди випускали один-два локони (рис. 3.4 6).
Рис. 3.3. Зачіска Марії Манчіні
Рис. 3.4. Зачіска "юрлю-берлю"
а - у виконанні Мартін; б- одна з модифікацій зачіски "юрлю-берлю"
Більшість жінок носили зачіски, в яких деталі розміщувалися асиметрично. Наприклад, сформувавши на скронях пучки з волосся, їх накручували, завивали в локони різної довжини і кількості з кожного боку.
У 70-х роках XVII ст. маркіза Ментенон створила зачіску "вузол покори". Це була гладенька, з вузлом на потилиці, дуже скромна зачіска.
З 1680 р. і до кінця стилю бароко в моді панувала зачіска "а-ля Фонтанж". Марія Анжеліка де Скорайль де Рувіль-Фонтанж, красуня-білявка з блакитними очима, фаворитка Людовика XIV зачарувала монарха своєю красою. Доля Анжеліки була трагічною, її красі заздрили суперниці, й урешті-решт улюбленицю короля було отруєно. За легендою, в 1680 р. Анжеліка де Фонтанж на прогулянці в лісах Фонтенбло зачепилася зачіскою за гілку дерева. Кмітлива дівчина зняла підв'язку з панчохи і підв'язала розтріпане волосся. Король був у захваті й велів їй завжди носити таку зачіску. Вже наступного дня всі придворні дами зробили собі таку саму зачіску. Зачіску "а-ля Фонтанж" носили понад 30 років, вона мала більше ста варіантів. В основі цієї моди були різні модифікації з природних і штучних локонів, переплетених стрічками. Один локон, як правило, спадав із потилиці наперед, над чолом з двох боків укладали два завитки у вигляді місяця. Зачіску змазували яєчним білком або розтопленим жиром, прикрашали квітами, мереживом, коштовностями.
а в
Рис. 3.5. Варіанти "фонтанжів":
а - фонтанж, доповнений ниткою перлів; б - фонтанж, оформлений із валикоподібних буклів; в - фонтанж із наколкою; г - фонтанж конусоподібної форми з мереживом
Деякі варіанти "фонтанжів" на зразок перук-капелюхів мали каркас із дроту. Щоб носити подібну конструкцію, деякі жінки попередньо голили голови. Головною прикрасою зачіски завжди була гофрована віялоподібна, мереживна наколка (рис. 3.5 а, б, в, г).
Рис. 3.6. Варіанти чоловічих зачісок:
а - зачіска із завитого волосся; б - типова зачіска 30-х років XVII ст.
Жінки прикрашали завите волосся рядами петель із стрічок. Пізніше робили шапочки-фонтанжі з мережива, складеного віялом; їх називали "палісадник" і вони були не менш популярними, ніж самі зачіски.
Наприкінці панування стилю бароко аристократки почали носити дуже високі перуки з безглуздими назвами - "капуста","спаржа", "кішка", "миша", "труба" та ін. Перуки і зачіски із власного волосся посипали пудрою.
Ідеалом чоловічої краси став світський придворний. Аристократи мали навчатися музики, пластики, танців, вивчати етикет. Бароковий ідеал чоловіка - це величність постави, галантна поведінка з дамами. Прикладом для наслідування був король Франції Людовик XIV - "король-сонце", високого зросту, з довгим золотавим волоссям, гарний танцюрист, стрілець, вершник, мисливець. Він почав диктувати моди, які поширилися далеко за межами Франції.
Loading...

 
 

Цікаве