WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Зачіски народів Росії - Реферат

Зачіски народів Росії - Реферат


Реферат
На тему:
Зачіски народів Росії.
Мода Півночі та Півдня Росії. Подібно до української культури, багата й різноманітна спадщина російського народу. Вона складалася століттями і російський народ вкладав у неї не тільки свою працю, а й душу, мрії, надії. Тонкими нитками сплітаються між собою і старовинні вбрання, й зв'язки з іншими народами, і саме життя.
Ідеал жіночої краси можуть підкреслити такі слова: "А сама-то величава, виступаєт будто пава". Звідси видно, що естетична уява про жінку існувала неподільно з образом птаха, стародавнім символом добра та благополуччя. "Лебідка", "пава" - це епітети, що підкреслюють пластичність жінки. Народне мистецтво художніми засобами втілило цей образ у народний одяг, головні убори, зачіски, прикраси. У наш час головні убори і зачіски часто є джерелом творчості при створенні нових моделей. Головний убір завжди був однією з найважливіших частин загального ан-самблю. Для всієї території Росії характерні дві різні категорії головних уборів: дівочі, що залишали відкритою тім'яну частину голови, і жіночі, які повністю закривали волосся.
Чоловіки носили шапки з сірої, білої або коричневої вовни. Вони мали форму ковпака. Взимку носили хутряні шапки, що гармонійно підходили до зачісок "під скобу", "руська".
Дівочі головні убори були прості за формою і технологією виготовлення. Найпопулярнішими були убори у вигляді вінця або обода, зроблені з кори дерева, обшиті тканиною й вишиті бісером, перлами. Використовували пов'язки з тканини, парчі з вишивкою золотом. Такі убори доповнювали підниззю з різних перлів (рис. 7.25).
Жіночі головні убори північних губерній Росії мали назву "кокошник" (рис. 7.26).
Рис. 7.25. Дівочий головний убір - вінець з підниззю
Рис. 7.26. Кокошник - Рис. 7.27. Жіночий
жіночий головний убір головний убір
(північні губернії) "сорока"
Робили їх професійні майстри. Для оздоблення використовували білий бісер, золоту фольгу, скло, перламутр, перлини. Основою для вишивки були шовк, оксамит. Узори нагадували гілки дерев, квіти, морозні малюнки на вікнах взимку.
Типовим головним убором південних областей Росії була "сорока" (рис. 7.27), основними частинами якої були тверда основа - кичка та м'який чохол - сорока з багатьма деталями. Кички були різноманітними за формою: рогаті, лопатоподібні та інші. На потилиці кріпили бісерну "підзатильню" (рис. 7.28). Кички вишивали золотом.
Найпопулярнішою жіночою прикрасою були різноманітні сережки: масивні, з перлами, прикрашені емаллю, узорчасті, металеві, зі скляними вставками.
На півночі популярними стали сережки з перламутру і перлів, на півдні носили сережки з гусячого пуху, пір'я, намистин, різнокольорових ниток, бісеру. Нашийні та нагрудні прикраси виконувалися також з бісеру, ланцюжків, джгутів - "гайтани" (широкі смуги з узорами із хрестів, ромбів), "язики", "грудки" (тканини з аплікацією).
Зазвичай волосся заплітали в коси, які ховали під кичкою або кокошником. На берегах Дона та Хопра жили донські козаки. Козачки любили носити "чикиліки" - широкі стрічки з червоного атласу, при-крашені перлами, до яких кріпили ще сітку з чималих перлів. Стрічка обкутувала голову, а сітка звисала з-під головного
убору, трохи прикриваючи щоки. Дуже гарно виглядали такі прикраси з довгими косами. Носили також прикраси з перлів, які прикріплювали на одязі до плечей, і вони звисали до пояса (рис. 7.29). Молоді козачки укладали косу на потилиці в клубок (рис 7.30) і ховали у "шличку" - маленьку шапочку з тканини. Сибір та Північ - це історико-етнографічна область Росії від Уральських гір на заході до Чукотки, Камчатки і острова Сахаліну. На Півночі живуть невеликі групи народів, так звані малі народи Півночі.
Рис. 7.29. "Чикиліки" Рис. 7.28. Рогата кичка із
з сіткою із перлів підзатильнею з бісеру
і наплічні прикраси
Найчисленніші з них ненці та евенки, потім чукчі, ханти, манси, коряки та інші. Суворі умови життя наклали відбиток на моду цих народів. Оскільки матеріали для одягу, прикрас, головних уборів зумовлені видом праці, оленярі носили одяг зі шкур оленів, мисливці - зі шкур тварин, на яких полювали, рибалки робили з кісток риб прикраси, гребені, заколки тощо. Зачіски цих народів були прості - коси, пучки, вінки з кіс. Ці невигадливі зачіски, як правило, закривали головними уборами і хустками, капорами, круглими шапками. Прикрашали одяг здоровенним бісером з кісток, фарфору (китайського), з морських мушель. Малюнки вишивали дуже чітко, віддавали перевагу жовтому, зеленому, червоному, білому та чорному кольорам. Евенки для урочистості до вишиванок додавали смуги кольорової тканини.
Якутки прикрашали голови високими хутряними шапками з металевими прикрасами. Вони носили нагрудні прикраси типу гривни і головні прикраси зі спадаючими на груди та спину ланцюжками (рис. 7.31), а також широкі браслети, масивні сережки.
Рис. 7.30. Зачіска молодої козачки Рис. 7.31. Прикраси якуток
Народи Поволжя живуть вздовж ріки Волги та в Передураллі - це удмурти, комі, марійці, мордва, татари, чуваші, башкири. Кожен із цих народів має свою особливу матеріальну та духовну культуру, однак внаслідок багатьох причин вони поєдналися загальними рисами в різних сферах, у тому числі й моді. Як і в інших народів Росії, жінки покривали зачіску головними уборами. Головні убори традиційно шили, прикрашаючи бісером, металевими бляшками, срібними монетами. Прикраси з бісеру в різних народів відрізнялися формою і кольором. У марійців головний убір вважався символом заміжньої жінки. Якщо дівчина ходила з непокритою зачіскою, то жінка обов'язково її закривала. Головний убір "шурка" робили з берести, прикрашали монетами, вишивкою, намистом, бісером, китицями. У XIX ст. "шурка" вийшла з моди; її використовували тільки у весільному вбранні. Цей головний убір замінили головним рушником з очіллям - "шар-хан", конусоподібним башликом - "шимакш" та запозиченою у росіян "сорокою". Такі головні убори повністю закривали волосся. Цей недолік жінки Поволжя замінили прикрасами. Наприклад, повний комплект прикрас марійської жінки важив до ЗО кг. Прикраси кріпили до тканин, вкритих металевими бісерними нашивками, намистом, підвісками з монет і яскравих Ґудзиків. Блискучі монети використовували як символ сонця. Крім того вважалося, що дзвін срібла відганяє злих духів (рис. 7.32). Серед матеріалів для прикрас особливо цікавими є підвіски з раковин каурі, їх привозили з тропічних країн і за схожість з головою змії називали "ужовками".
Мордовські жінки, закриваючи традиційно волосся, всю майстерність вкладали у доповнення до зачісок. Це були високі головні убори, які робили на твердій основі з довгою, звисаючою вздовж спини лопастю, прикрашеною блискучими нашивками.
Рис. 7.32. Прикраси марійської жінки
з потиличною поластю з монет
Спереду головний убір мав один або два роги. Одяг доповнювали масивною поясною прикрасою "пулагаєм", що складалася з гомінких підвісок, мушель, бісеру,дзвоників, монет. Усе це гуркотіло, коли жінка йшла. Це про мордовських жінок сказано, що "спочатку їх чутно, потім їх видно". "Пулагай", який важив до 6 кг, називали "поясом соромливості", тому що без нього жінка не повинна була виходити на вулицю.
Зачіски татарських дівчат складалися з кіс і доповнювалися шапками, які нагадували ковпак із китицею зверху. Жінки носили покривала. Для прикрас використовували велику кількість коштовностей у вигляді великих мигдалеподібних сережок, нагрудних прикрас із підвісками, широких браслетів. Використовували срібло, коштовне та напівкоштовне каміння.
Рис. 7.33. Головний убір башкирок
Башкирські жінки покривали свої зачіски кораловою сіткою із срібними підвісками й монетами, з довгою лопастю вздовж спини, вишитою бісером і раковинами каурі (рис. 7.33). Дівчата носили шоломоподібний капелюшок, також вкритий монетами. Молодим жінкам дозволялося носити яскраві покривала.
Чародійна сила російських народних традицій і народів, які населяли Росію, дуже велика. Орнаменти, колір, форми висвітлюють таємниці та закони народного мистецтва, красу і моду. Нині в музеях ще можна побачити зразки одягу, головних уборів і прикрас із різних куточків російської землі.
З прадавніх часів російська земля зберігає народне мистецтво, що відбилося в матеріальній культурі. Так, мистецьки розшита рогата кичка селянок Рязанщини дає уяву про їх витончений смак. Строкаті прикраси з намиста гармонійно поєднуються із самобутнім одягом.
Золотистий шишак-кокошник, який носили псковитянки, дивує фантазійним вигадливим плетінням.
Не менш цікавим і вишуканим є весільний головний убір нареченої, що за формою нагадує корону і має схожу назву "коруна". Ця ажурна споруда прикрашалась перлами та коштовним камінням.
Багато шиті золотом і перлами високі кокошники з парчі носили ще в першій половиш XIX ст. у Нижньому Новгороді.
Прикрашаючи себе вишуканими головними уборами, росіянки менше уваги приділяли оформленню волосся й найчастіше обмежувались косами.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Будур Н. История костюма. - М.: Олма-Пресе, 2001.
2. Васіна З. Український літопис. Вбрання. - Т. 1. - К.: Мистецтво, 2003. 26 с.
3. Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. - М.: Иск, 1968.
4. Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия, 1986. - 320 с.
5. Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. - М.: Артист, 2000.
6. Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук, 2000. - с. 63.
7. Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. - СПб.. 1910. - 176 с.
8. Матейко К. М. Український народний одяг. - К.: Наукова думка, 1996.
9. Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографічний словник. - К.: Наукова думка, 1996. - 112 с.
10. Мода й стиль. Современная єнциклопедия. - М.: Аваита, 2002.
11. Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направлення. - М.: 2003.
12. Пономарьжов А. Українська минувшина. - К.: Либідь, 1993.
13. Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. - К.: Мистецтво, 1978. - 192 с.
14. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. - К.: Наукова думка, 1993. - 168 с.
15. Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Білозуба та ін. - К., 1961.
16. Ясіевич В. Про стиль і моду. - К.: Мистецтво, 1968.
Loading...

 
 

Цікаве