WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Природа сюрреалізму - Реферат

Природа сюрреалізму - Реферат

пелюстками між Храмом Краси і замученою підсвідомістю Бодлера , який своєю поезією творить власний світ, відокремлений від довколишньої дійсності, яка навіює на Бодлера лише сплін.
Свій власний світ, який ширший за той реальний, що існує навколо нас, створює і Артюр Рембо. Цей поет, який прожив так мало, відкриває чарівні, а інколи страхітливі картини в підсвідомості читача. Рембо намагається знайти "універсальну мову", проголошуючи поета "викрадачем вогню" або "ясновидцем", що володіє недоступною для пересічної людини "алхімією слова". У своєму листі до П.Демені Рембо пише: "Я кажу, що треба стати ясновидцем, зробити себе ясновидцем. Поет робить себе ясновицем довгим, безмежним і обгрунтованим розладом усіх почуттів. Придатні будь-які форми любові, страждання, безуму… Невимовна мука, коли йому потрібна вся віра, вся надлюдська сила, тоді він стає найхворішим, найзлочиннішим, найпроклятішим серд усіх - і Найученішим! Бо він досяг невідомого. Тому що він викохав більше, ніж будь-хто, свою душу, й так багату! Він досягає невідомого і, втрачаючи глузд, перестає розуміти свої видіння, - він їх побачив!
(підкреслення наше - А.К.). І нехай він згорить від нечуваних і несказанних речей: прийдуть нові жахаючі трудівники: вони почнуть від тих горизонтів, де знесилено впав попередник!" Такими "жахаючими трудівниками" й стали сюрреалісти, які відкрили поетичну спадщину Рембо для ХХ століття, і використовували здобутки Рембо, який, за висловом П.Неруди, "перебудувавши всю поетику, зумів знайти шлях для вираження найшаленішої краси", створюючи свою теорію конвульсивної краси.
Створення такої конвульсивної краси є наслідком гри абсолютно розкутої уяви, яка, вивільнюючись з пут повсякденного існування, творить валсний неповторний світ. Таку гру ми віднаходимо і в поезії Стефана Маллярме, в поетичних рядках якого часто панує цілковите затемнення. Його поліфонічні, многопланові образи-відповідності збуджують одначасно тисячі різних струн сприйняття. Все в його віршах - лексика, синтаксис, тропи - підлягає головній меті - створити в свідомості читача екстатичний стан. "Поет цілком відкидає "зовнішній" порядок, що накинений на світ свдомістю людини і керується виключно внутрішніми законами твору. Він доводить до меж ідею натяку, ідею створення атмосфери явищ і пердметів, ідею містичної таємничості і магічного зашіптування" .
Як бачимо, сюрреалісти у своєму творчому пошуку рухалися у цьому ж напрямку: відкидання зовнівшнього порядку, зовнішніх обмежень, описи не власне предметів і явищ, а тієї атмосфери, аури, що складається довкола них, створення містичної, таємничої атмосфери, в якій відбувається робота людського безсвідомого, зі змалюванням тих картин і візій, які народжуються в мозку людини.
Такі ж картини, привабливі і водночас страхітливі, постають зі сторінок Лотерамонових "Пісень Мальдорора", якого сюрреалісти свято і незмінно вважали своїм натхненником, одним із предтеч свого руху. Творчість цього поета є втіленим запереченням, протестом, бунтом, тому вона виявилася суголосною тому протесту проти "принципу реальності", під знаком якого сформувався авангард 1910-1920 рр. у цілому, і сюрреалістичний рух - зокрема.
Сюрреалісти марили Лотреамоном. Так, Філіп Супо говорив: "Ізидор Дюкасс. Цих декількох складів достатньо, щоб я протягом години перебував у гармонії з самим собою" ; подібну думку висловлював і Рене Кревель: "Лотреамон, я був щасливий завдяки тобі. Лотреамон, нас охороняє твій світанковий перстень .
Сюрреалісти, перетворивши афоризм Лотреамона "Поезія має творитися усіма, а не одинаками", на бойове гасло, шукали доступ у дві "заборонені зони" - зону безсвідомого і зону уявного. Бретон вважав творчість Лотреамона прикладом "Бунту з великої літери", досвідом тотального розкріпачення бажань і торжества уяви. А його знамениті порівняння: "прекрасний, як…" Бретон вважав взірцем спонтанності; "обличчя… прекрасне, як самогубство" (І, 13), "хижі орли, прекрасні, як напівзотлілі скелети, що прикрашають гілки арканзаського паноко" (ІУ, 5), "незнайомець, прекрасний… як хапливе поховання, або як закон регенерації пошкоджених органів, або, найправильніше, як дивно смердюча трупна рідина" (У, 2), "скарабей, прекрасний, як тремтячі руки п'янички" (У, 2) . Ці порівняння, побудовані на довільному зближенні несумісних за смислом рядів, Бретон розглядає як плід спонтанності, як "достеменний маніфест конвульсивної поезії", що свідчить про високу оцінку ним "Пісень Мальдорора." Адже конвульсивність метр сюрреалізму вважав універсальним естетичним принципом: "Краса буде КОНВУЛЬСИВНОЮ або не буде взагалі" .
Лотреамону завдячує сюрреалістична естетика принципом колажу, який допомагає зіставляти поруч логічно незв'язані між собою образи. Саме Ізидору Дюкассу належить фраза, яка стала ключовою в сюрреалістичному каноні: "прекрасний, як випадкова (виділення наше - А.К.) зустріч швацької машинки та парасолі на анатомічному столі". Тут принцип спонтанності, який проявляється в поєднанні, співпокладенні несумісних речей, посилено принципом випадковості, об'єктивного випадку. Це поняття - "об'єктивний випадок", - розроблене і проілюстоване Бретоном у всіх його творах - від "Наді" до "Аркан 17", означає те, що прийнято наживати "збігом" (наприклад, несподівана зустріч з людиною, про яку ви тільки-но подумали), коли такого роду схрещення дійсності та думки вважається віником "послання" чи необхідності. Ця концепція близька (за визнанням самого Бретона), фройдівському поняттю "неусвідомленого бажання" .
Якщо від Лотреамона сюрреалісти взяли принципи, які стали освновою їх творчих шукань і справили величезний вплив на формування естетичного канону сюрреалізму, - принцип спонтанності та принцип випадковості (об'єктивного випадку), то самою назвою свого руху вони завдячують Гійому Аполлінеру. Адже вперше слово "сюрреалістичний" прозвучало в травні 1917 року, коли Аполлінер представляв глядачам Ж.Кокто "Парад". Аполлінер схвалював "новаторське об'єднання" декорацій, костюмів, хореографії. З цієї несподіваної єдності і народжується, писав він, "щось на кшталт "сюр-реалізму", в якому я вбачаю відправну точку для проявлення нового духу". Сюрреалістичною драмою назвав Аполлінер свій фарс "Груди Тіресія" (Mamelles de Tiresias), поставлений на сцені місяцем пізніше "Параду". Коментуючи драму, Аполлінер водночас сформулював новаторський принцип мистецтва, якому, з його точки зору, має належати майбутнє: слово "сюр-реалізм" Аполлінер протиставив і символіці, і правдоподібності, щоб "повернутися до природи, але не копіюючи її, як це роблять фотографи. Коли людина задумала наслідувати ходіння, вона винайшла колесо. Вона здійснила, сама про це не знаючи, сюрреалістичний акт" .
Варто зазначити, що Аполлінер не тільки є "батьком" основоположного поняття, яке стало назвою нового авангардного руху, він є і "батьком" найнесподіваніших метафор, в яких він використовує елемент здивування (який, доречі, також є одним із наріжних каменів сюрреалістичної поетики), наприклад: "сонце з перерізаною
Loading...

 
 

Цікаве