WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Понятійний апарат законів про культуру - Реферат

Понятійний апарат законів про культуру - Реферат

нариклад - принципи... живопису, архітектури, театру, музики?. Досить так поставити питання, щоб стала очевидною надуманість, щоб не сказати безглуздість змісту цієї статті у поданій редакції .
По-друге, впадає в око загальність, декларативність положень цієї статті: "утвердження творами кінематографії ідей гуманізму, загальнолюдських цінностей, національно-культурних та духовних цінностей", "розвиток кіноіндустрії та традицій національної кінематографії","збереження національної та світової кінематографічної спадщини", і т.д. По-іншому виглядала б, можливо, справа, якби деякі з цих положень та увійшли були б до розділу, де регламентується державна політика в галузі кінематографії. Тоді, за умови конкретизщації та визначення механізмів , вірогідно, могли б набрати певної ваги положення на зразок: "гарантування свободи творчості, захисту інтелектуальної власності, авторських і суміжних прав, моральних і матеріальних інтересів суб"єктів кінематографії", "заохочення благодійної діяльності", "рівності прав і можливостей суб'єктів кінематографії, незалежно від форми власності у виробництві, розповсюдженні та демонструванні (публічному показі) фільмів" тощо.
Над те: окремі положення цієї ж Статті видаються, принаймні, сумнівними, якщо не хибними . Наприклад: "сприяння розвиткові національної свідомості, патріотичних почуттів, естетичного та екологічноговиховання громадян".
Не кажучи вже про стилістичну неоковирність ( сприяння розвиткові ... почуттів ... виховання ), авторам, вочевидь " зацикленим" на слові " національне" (як Ходжа Насреддін з відомої притчі - на слові " халва" ) , певно, й невтямки, що національна свідомість - дуже своєрідна (своє рідне) річ: щось на зразок "кривого дзеркала", яке лестить господареві та спотворює зображення інших...
Викликають сумнів щодо юридичної правомірності статті Закону про телебачення й радіомовлення , у яких ідеться про завдання працівників державного радіо й телебачення щодо " роз'яснення рішень органів законодавчої, виконавчої та судової" влади": з огляду на невизначеність терміну " роз'яснення". Тим більш, що "рішення" цих органів бувають прямо протилежного змісту, характеру й спрямованості.На практиці, як показує досвід, застосування цього положення перетворює засоби масової інформації на фактичне "продовження" гілки виконавчої влади і зводить нанівець всі декларації про однакове представництво, висвітлення і т.д., не кажучи вже про незалежність ЗМІ як "четверту" гілку влади, якою б вони таки мали б бути в демократичному суспільстві.
Звертає на себе увагу настирливе вживання слова національний (національна база телебачення, національне телевиробництво, національне телебачення і т.д.) у не властивому для нього значенні - з "державницьким" відтінком.
Усталеним нормативним, в українській мові є вживання слова національний у синонімічному до етнічного значенні, що цілковито відповідає етимології цих термінів: латинське natio (націо) означає точнісінько те саме, що й грецьке h t n o z (етнос) та наше народ. " Національний", отже, означає приналежний до певного етносу, народу, але ніяк не держави. " Державницького" відтінку це слово набуло в ряді Західних країн, зокрема у Франції, Америці. У США, коли кажуть fathers of nation ( батьки нації ) мають на levws основоположників держави, у нас же, коли величають, наприклад Тараса Шевченка, духовним батьком нації, мають на увазі саме народ, а не державу. Насильницьке нав'язування цього слова у невластивому українській мові значенні (продовжене запровадженням "статусу національного" для закладів культури) є не ичм іншим як актом погвалту мови, за державність та чистоту якої нібито так переживають ті, хто редагує законодавчі акти й без ладу та міри нашпиговує їх цим терміном.
Не може не викликати заперечень зміст Ст.31 Закону про радіомовлення та телебачення , згідно з якою " релігійні передачі" відносяться (підносяться!) до ряду державно-політичних ( сесії Верх.Ради,офіційні державні заходи і церемонії, виступи Президента, Голови ВР, Прем"єр міністра, голови Конст.Суду, депутатів ВР,членів Уряду). Це прямо суперечить положенням "Закону про свободу совісті", відповідно до якого церква відокремлена від держави, а сповідання чи несповідання певної релігії оголошено особистою справою кожного громадянина.
При цьому поняття "релігійні передачі" також не визначене у Законі. Про що власне йдеться? Про трансляції богослужб (яких, до речі, на практиці більше, ніж у Ватикані, не кажучи вже про Польщу чи Росію)? Чи про виступи проповідників різних віровчень? Чи про "прграми-передачі" (на зразок Є.Сверстюкових, Д.Степовикових )? Чи про цілі серіали під виглядом передач для дітей (про вічну книгу, книгу книг і т.д.) або програм про нібито традиції та звичаї? Чи про пряму рекламу різних марновірств та забобонів - навіть з точки зору православної церкви марновірств та забобонів і "мракобісся" - всіялких віщунів, чаклунів і т.п.? І як у такому контексті розуміти заборону ( у цій же Ст.31) передач, які можуть "завдати духовної , моральної чи психічної шкоди молоді, дітям"? Про що власне йдеться? Для когось у числі таких передач - атеїстичні , тимчасом як для когось - релігійні. На практиці "українського"(?) телерадіомовлення свобода совісті звелась виключно до пропаганди релігії (причому однієї конфесії) та мракобісся (асторологія, магія, хіромантія, чаклунство і т.д., і т.п. - досить пригадати одіозні імена від Кашперовського до Чумака та Глобів), часом навіть під маркою "освітніх" - замість справді наукових та науково-популярних, не кажучи вже про атеїстичні та антирелігійні.
П'ятирічний досвід роботи ЗМІ України за цим "Законом" посилює сумнів у доцільності існування державних телерадіоорганізацій взагалі: вони, використовувані різними гілками влади, політичними силами, що протистоять одна одній, сприяють не так державотворчим, як державо спо творчим процесам. До речі, констатовані у Законі організації громадського телерадіомовлення за минулі 5 років так і не знайшли своєї реалізації
Висновок напрощується невтішний: ми маємо недосконалі (м'яко висловлюючись) Закони про кінематографію, про культуру, про телебачення та радіомовлення. Але чи й справді ліпше мати недосконалий закон, ніж някого? І якщо таки ліпше, то ліпше - для кого? Можливо, й справді ліпше для чиновників різних рангів: "подписано - и с плеч долой!", але не для кінематографії, і не для кінематографістів. І не для можливих глядачів вітчизняного кіно. Бо Закон цей практично безплідний, як ялова корова: хвіст, роги, навіть "органічні добрива" є, а молока - катма...
Кіна ж - як не було, так і не буде. Єдина "втіха": тепер уже на "законній" підставі…
Loading...

 
 

Цікаве