WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Понятійний апарат законів про культуру - Реферат

Понятійний апарат законів про культуру - Реферат

окремого фільму утворювались госпрозрахункові виробничі підрозділи, і керівник цього підрозділу (його посаду іменували директор картини ) формально й виконував роль виконавчого продюсера (executiv producer), хоча його так і не називали (здогадно, із огиди до всього буржуазно-комерційного, капіталістичного).
Отже, іншої системи , окрім продюсерської, столітня практика світової кінематографії (тобто кіновиробництва ) не знає. Нове, що увіходить в "продюсерську систему" вітчизняної кінематографії (вітчизняного кіновиробництва ), - це позбавлення монопольних прав держави і запровадження конкурентних умов на ринку мистецтв взагалі, кіномистецтва - зокрема. Однак при цьому держава не просто "зрікається" претензій на монополію, як дехто вважає, - її по суті взагалі позбавляють можливості виступати у роліпродюсера за нових ринкових умов!..
Здавалось би, раз виробництво фільмів переводиться на нові ринкові умови, а за подібних умов кіновиробництво, наприклад США, належить до найприбутковіших галузей економіки (втім, таким воно було й за нібито безринкових умов радянського періоду: доход від прокату фільмів становив другу, після горілки, статтю поповнення бюджету!), - то чому б і державі (в особі "уповноважених" на те органів) не виступити в ролі продюсера ? Хіба держава не може діяти як повноправний учасник ринку , - тобто не лише як замовник товарів , споживач , але й як виробник ? Може і - повинна б !.. Скажете - державний капіталізм? А хіба " державний"- гірший за існуючий дикий, бандитський ?
Український Державний кіно- , теле- Базар,або " національний екранний час" - оптом і в роздріб
Ці питання, - підкреслимо: основні питання "суспільних відносин, пов"язаних із виробництвом, розповсюдженням,зберіганням і демонструванням фільмів" ,- які мав не меті насамперед врегулювати Закон, геть випали з поля зору законотворців.І здається, що "випали" не випадково. За цим - "принципова" недалекоглядна позиція новітніх "державотворців".Що вже говорити про кіно, коли такого підходу, такого розуміння місця і ролі ( місця -в народному господарстві, е кономічної ролі в народному господарстві) бракує(?) навіть у провідних визначальних галузях народного господарства.Гляньте на так званий Фонд державного майна! Здавалось би, його керівництво та мало б бути комерційною дирекцією по найефективнішому економічному використанню саме в ринкових умовах, державного майна ( а це переважно засоби виробництва) в інтересах держаи, народу. Так ні. Насправді, мету вбачають в якнайшвидшому розпродажу ( розтринькуванню ) державного майна, його "державнотворчому" роздержавленню за будь-яку ціну (тобто розкраданню).
Взагалі економічний зміст статей Закону про кінематографію (Розділ ІV. Державна підтримка та фінансування кінематографії) викликає щонайменше подив.
Що й казати, в принципі це добре, що прокламується державна підтримка, сприяння і т.д. кінематографії і навіть відкриття для цього спеціального фінансового рахунку, коштами з якого передбачається довірити розпоряджатись "уповноваженому на це органу " (здогадно - Мінкультурі). Але: кому, яким "суб'єктам" і на яких умовах мають виділятись гадані кошти? Всім однаково - і бюджетним організаціям (факультет кінематографії театрального інституту, кінофонд), кіностудіям як юридичним особам, і окремим фізичним особам - творцям (продюсерам) ? І на однакових умовах? І яких саме: безповоротні позички? Безпроцентні кредити? Кредити під проценти?..
За текстом Закону деякі з економічних питань передбачається "врегулювати" через підзаконні акти. (Хоч видається аж надто багато як для такого Закону відсилань як до інших Законодавчих актів (Закону про авторське право...", ст.10 Конституції), так і до здогадних підзаконних актів ( Положення про продюсерську систему, Положення про технічні стандарти,норми та правила розповсюдження і демонстрування фільмів, Положення про державне посвідчення на право розповсюдження та демонстрування фільмів,Положення про порядок передачі вихідних матеріалів та фільмокопій на зберігання,Положення про національний екранний час та його використання... Очевидно, хоч і не згадується, також: Положення про державне замовлення, вірогідно, також: і Положення про спеціальний фінансовий рахунок та користування ним, про державну підтримку шляхом податкового, митного, валютного "та інших видів(!) регулювання" і т.д. і т.п. ).І от з"явилися перші з них.Про "квоту" мова йшла вище. Тепер ближче познайомимось з економічним характером державної підтримки міфічного національного фільму".
Виявляється,"кошти державної підтримки можуть виділятися продюсеру фільму у формі часткового фінансування його виробництва за рахунок державного бюджету, виходячи з того, що частка державної участі не повинна перевищувати 70 відсотків кошторисної вартості виробництва фільму".
От тобі й маєш!..Згідно з положенням про статус "національного" піддаваний цьому високому титулуванню об"єкт має бути у цілковитій державній власності... Виходить, "національний" фільм - лише на дві третини "національний"?
А на яких засадах здійснюватиметься це фінансування? Судячи з того, що ряд "пріоритетних" -"навчально-пізнавальних, просвітницьких та документальних фільмів і кінолітопису, фільмів для дітей, зокрема анімаційних" - "за державним замовленням (!) забезпечуються державним фінансуванням у повному обсязі", згадана 70%-на "підтримка" є безповоротною дотацією... За рахунок платників податків, звісно. А чому, власне, безповоротною? Адже передбачається гарантований державою прокат цього фільму. Невже ж не планується прибуток чи бодай самоокупність картини? Мабуть, що планується, бо який ще, крім "держави", дивак виділить задарма решту 30%? А якщо планується сякий-такий прибуток, то яка участь у його розподілі держави - тобто поповнення бюджету, бодай часткового відшкодування витрат, яких зазнали платники податків, котрі, можливо, якраз не люблять кіно взагалі?..На ринку має бути, як на ринку! ..
Ще виразніше подібна безгосподарність "держави" за рахунок населення, щоб не вживати гучних слів - народу та нації, - постає в Законі про телебачення та радіомовлення. Маючи на меті врегулювати "правові, економічні, соціальні, організаційні" відносини у цій сфері,автори тексту не дали собі клопоту з'ясувати особливу економічну природу її, зокрема того, що являє собою "канал мовлення".
У Законі цей термін визначається у такий спосіб:
"канал мовлення - сукупність технічних засобів з частотними присвоєннями, призначених для трансляції теле- та радіопередач на територію, що визначається параметрами технічних засобів мовлення".
Не будемо зважати на допущену тавтологію: з суто технічної точки зору визначення цілком задовільне.
Інша річ -
Loading...

 
 

Цікаве