WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Загальна теорія мистецтва - Реферат

Загальна теорія мистецтва - Реферат

що характерне для пізнання взагалі. По-перше, це об`єкт, або ж предмет, пізнання - весь світ. Як той, що оточує людину, "зовнішній", об`єктивний, так і той, що "всередині" людини, - "внутрішній", або суб`єктивний. По-друге, це - мета пізнання: виявлення, осягнення та опанування закономірностями розвитку і "зовнішнього" для людини, і її "внутрішнього" світу (почувань, уявлень, думок,спогадів, мрій, фантазій і т.д і т.п.). Отже, виходить, що шукати особливості мистецтва як пізнання належить не в особливостях предмета, не в своєрідності мети порівняно з іншими, а у відмінностях форм, характеру та способів (шляхів) пізнання.
Найпереше, що при цьому впадає в око, так це те, що різні види мистецтва мають відмінну, так би мовити, пізнавальну питому вагу. Одна річ, коли йдеться про літературу, кіно, театр, телебачення, що мають потужний пізнавальний потенціал, і зовсім інша, коли на оці мати архітектуру, музику, різні види ужиткового та декоративного мистецтва. Певна річ, і палац, і храм, і халупа, як і горщики і навіть їхні черепки, щось-таки повідують - і часом дуже важливе! - про світ, природу, людей, але вони не є, власне, засобами пізнання: пізнання не є їхнім raіson d`etre (причина існування). То ж коли мовиться про мистецтво як пізнання, так чи інакше (свідомо чи ні) мають на увазі передусім ті види, для яких бути засобами пізнання світу є мотивом, підставою для самого їхнього існування. Виходячи з цього, зіставимо мистецтво почергово з іншими пізнавальними засобами.
Релігія, оскільки стосується світоглядних питань (бо для неї пізнання світу також не є найважливішим моментом існування), оперує переважно фантастичними образами, ілюзорними уявленнями та фіктивними (див. фікція ) поняттями, адекватність яких реаліям предметного світу залишається щонайменше проблематичною. При цьому релігія виходить із віри в їхню істинність й вимагає віри в це від інших.
Мистецтво також залюбки послуговується фантастичними образами та уявленнями, для яких у межах практичного досвіду людей не існує ні аналогів, ні критерієв для ідентифікації з істиною. Відмінність - при тому принципова! - полягає у тому, що мистецтво не наполягає на визнанні реального, предметно-речового, існування цих образів .
Досвід (рос. опыт , англ. experience) як вид безпосереднього практичного пізнання світу людьми в процесі освоєння ними довкілля має суто індивідуальний, глибоко особистісний характер. Досвід завжди чийсь: мій, Ваш, його і т.д. Знання про світ у досвіді акумулюються у формах предметного, конкретно-ситуаційного мислення: оволодіння практичними навичками, запам`ятовування конкретних картин світу, предметних зв`язків, рухових операцій, їх характеру, способу виконання, послідовності і т.ін. Метод навчання тут - "роби, як я"; спосіб засвоєння знань - старанне наслідування; характер знання - єдність уявлень про те, як це робиться , з умінням це зробити; самоосвіта - метод проб ("навпомацки", хоча й не навмання).
Головне достоїнство досвіду - й перевага його перед усіма іншими видами та способами пізнання - конкретне багатство, життєва повнота практичного знання і вміння. Разом з тим його індивідуальний характер, його особистісність виступає як істотний недолік: обмежує можливість нагромадження і поширення знань та вмінь. Останнє ж має надзвичайно важливе значення для людей, їх спільноти, історичного розвитку.
Наука як вид теоретичного, позбавленого безпосередньої предметності засвоєння людиною дійсності, акумулює знання про світ у формах абстрактно-понятійного мислення, отже, має, на відміну від досвіду , всезагальний характер і тому придатна до необмеженого нагромадження знань і поширення їх у часі та просторі. До того ж наукові знання, на відміну від суб"єктивності досвіду, мають об"єктивний, безособистісний характер. З цього достоїнства науки як засобу пізнання випливає й істотний її недолік: абстрактний, позбавлений наочності, конкретності і життєвої предметної повнокровності характер знань. Метод пізнання (і навчання) тут - поступове сходження до істини шаблями умовививодів "угору" ( від окремого до загального - індукція) чи "вниз" (від загального до конкретного - дедукція).
Мистецтво як засіб пізнання в цих відношеннях посідає ніби проміжне місце між наукою та досвідом. Акумулюючи знання про світ у формах образного мислення, мистецтво володіє здатністю досліджувати конкретне багатство індивідуального досвіду і відтворювати його у формах, що мають достоїнство всезагальності - цілісних картинах світу. В цьому й полягає унікальність і незамінимість мистецтва: робити загальним надбанням людства конкретний і неповторний життєвий досвід окремих людей. Метод пізнання (й навчання ) тут - безпосереднє піднесення чи сходження до істини шляхом традукці : за допомогою переносу смислу явища на ціле, одного цілого - на інше тощо. Подібно до того, як наукове пізнання засновується на логіці формальній з її категоріями, поняттями та правилами операцій з ними (умовиводів) за законами індукції та дедукції, так і в сфері образного пізнання діє аналогічна - художня - логіка із своїми категоріями ( образ, ідея, тема, сюжет, фабула, композиція, інтонація і т.д .) та правилами ("законами") оперування ними ( порівняння, алегорія, символ, гіпербола, парабола, притча, метафора з усіма її різновидами. (До речі, метафора по-грецьки (????-????) означає те саме, що традукція - по латині (traductio), i перенесення - по-нашому).
Ясна річ, мистецтву як засобу пізнання світу властиві й недоліки порівняно з іншими засобами. Творам мистецтва бракує, з одного боку, тієї безпосередньої повноти знань, що властива досвіду, з іншого, - тієї точності та категоричної обов`язковості, що характеризують наукові знання. Тому мистецькі твори не можуть замінити ні практичної настанови, тим більш - інструкції чи рецепту, ні теоретичного дослідження.
На щастя, найчастіше цього від мистецтва не очікують й не вимагають. В іншому разі, коли, наприклад, метафоричну формулу "искусство - учебник жизни" починають тлумачити дослівно, справа доходить до крайньої межі вульгарного розуміння мистецтва, по суті, його затирання й нищення.
Подаючи, представляючи унікальний людський життєвий досвід у формах, придатних для нагромадження й поширення знань, що містяться у цьому досвіді, мистецтво не має рівних собі як пізнання перш за все і головним чином суспільної людини - особистості! - у всьому різноманітті й особливостях її стосунків з іншими людьми, ставлення її до самої себе. Саме цей, особистісний аспект відношень людини із світом і становить те особливе, своєрідне (=своє рідне), в чому так сильне
Loading...

 
 

Цікаве