WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурна самобутність як фактор національної безпеки україни: гуманітарний аспект - Реферат

Культурна самобутність як фактор національної безпеки україни: гуманітарний аспект - Реферат

свідчить про певну недовіру суспільства до держави як суб'єкта культурної політики.
На процес формування та реалізації культурної політики держави в Україні негативно вплинуло й примусове включення України або частини її земель до різних іноземних держав. Як наслідок, культурна самобутність української нації має значну регіональну фрагментованість, що ускладнюється й етнокультурною строкатістю населення. Негативні чинники фрагментації культури виявляються у відчуженості культурних груп (наприклад, за регіональною ознакою) на основі різнорідності культури (не слід плутати з культурною багатоманітністю); атомізації культури: замкненість суб'єкта культури "у собі" перешкоджає процесам демократизму як "спільної дії", позбавляє суб'єкта культури (на індивідуальному рівні, на рівні культурних груп чи загальносуспільному рівні) статусу суб'єкта культурної політики.
Можна стверджувати, що ймовірна загроза національно-культурній цілісності України полягає не у її культурній багатоманітності, а у відсутності громадсько-політичної єдності суспільства. Культурна фрагментація останнього, за твердженням Ч. Тейлора, перешкоджає членам суспільства ідентифікувати себе з "політичним суспільством". Суб'єкт фрагмента культури стає відчуженим не лише від націєтворчих та державотворчих процесів, а й від динаміки культурного життя у суспільстві в цілому. Ліберальний протекціонізм культурної політики держави має спрямовуватися саме на подолання цієї замкненості шляхом формування консолідованого громадянського суспільства. Розвинене громадянське суспільство дасть можливість демократизувати та децентралізувати державотворчий процес в Україні, а відповідно, і процес формування та реалізації культурної політики.
Державна культурна політика з метою актуалізації потужного культуротворчого потенціалу нації у процесі українського державотворення має базуватися на етносоціальній багатоманітності українського суспільства як джерела культурної самобутності нації та враховувати таке.
" Має відбуватися демаргіналізація відчужених культурних груп культуротворчих та державотворчих процесів в Україні.
" Розвиток національної культурної самобутності має розгортатись у тісній взаємодії з євроінтеграційними процесами.
" Вітчизняні культурні індустрії є важливим засобом розвитку національної культури, вони сприятимуть розвитку міжкультурного обміну у напрямі "діалогу культур" проти інокультурної експансії.
" Процес формування та реалізації державної культурної політики має не лише відповідати принципам культурної політики міжнародних організацій, а й враховувати власну специфіку культуротворчого, націєтворчого та державотворчого процесів; мають бути розроблені альтернативні підходи щодо протидії деструктивним процесам глобалізації.
" Розвиток ринкового сектору культури, культурних індустрій у рамках національної культурної політики повинен ґрунтуватися на гуманістичному вимірі культури (як альтернативі "культури споживання"), її процесуальності (сфера стихійного становлення на відміну від функціонування культури як жорсткої системи).
В цілому "національна культурна самобутність" має бути вписана у систему стратегічних пріоритетів державної політики в Україні. Власне, вектор державної культурної політики є своєрідним засобом взаємоузгодження визначених стратегічних пріоритетів розвитку держави. Культурна політика України між такими стратегічними альтернативами: лібералізм - демократія, державний патерналізм - вільний ринок, культурна багатоманітність - самобутність національної культури - має виробити гнучку стратегію розвитку, що повинна включати такі складові:
" сприяння розвитку культурної самобутності української нації;
" консолідація культурних груп українського суспільства в націєтворчому та державотворчому процесі України;
" реалізація права народу, культурних груп, людини у просторі культури;
" унеможливлення монополізації національного культурного простору "обраним" колом суб'єктних груп;
" здійснення політики підтримки "слабких" суб'єктів культури у просторі національної культури;
" гарантія суб'єктності людини у просторі національної культури як найвищої суспільної цінності;
" орієнтація на етнокультурні корені культурної самобутності України;
" формування національної культурної самобутності у системі європейських ціннісних координат;
" розвиток національних культурних індустрій як проміжної ланки між усіма суб'єктними секторами національної культури;
" позиціювання національної культури у світовому культурному просторі;
" забезпечення національних інтересів на міжнародній арені шляхом співробітництва з європейськими та іншими міжнародними організаціями з питань культурної політики.
Навіть у суспільстві відкритого типу держава прагне суспільної інтеграції та державної єдності, проте використовує інший підхід до самих принципів культурної політики - це усвідомлення людиновимірності культурного простору як простору розгортання творчих інтенцій людини. Людиновимірність культурної політики держави ґрунтується на створенні умов культуротворчої діяльності усіх суб'єктів культури незалежно від їхнього соціального, фінансового чи політичного становища у суспільстві. Держава є гарантом від проявів агресії у просторі міжсуб'єктної динаміки реалізації різних проектів культури. Саме держава є засобом можливості вільного становлення індивіда у просторі національної культурної самобутності. Збереження і розвиток національно-культурної самобутності в актуальному часі мають спрямовуватись у спільність нового порядку через інтенсивну взаємодію численних суб'єктів динаміки культурного життя українського суспільства. Подальшого дослідження потребують проблеми взаємоузгодження міжнародної, державної та громадської складових у процесі визначення та реалізації основних пріоритетів культурної політики України.
Джерела
1. Межправительственный комитет по Всемирному десятилению развития культуры: Заключительный доклад. Вторая внеочередная сессия (Париж, 3-7 апреля 1995 г.). - Париж: ЮНЕСКО, 1995. - С. 7.
2. Всемирная конференция по политике в области культуры: Заключительный доклад (Мехико, 26 июля - 6 августа 1982 г.). - Париж: ЮНЕСКО, 1982. - С. 39.
3. Всемирный симпозиум по науке и культуры: Выступление г-на Амаду-Махтара М'Боу, Генерального директора ЮНЕСКО. -Париж, 1981. - С. 1.
4. Сідак В., Валько І. Мораль і безпека особи, нації, держави. Історико-філософські нариси. - К., 2001 - С. 33.
5. Про основи національної безпеки України: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2003. - № 39. - С. 351.
6. Дзюба І. Між культурою і політикою. - К.: Сфера, 1998. - С. 32.
7. Феномен нації: основи життєдіяльності. - К.: Знання: КОО, 1998. - С. 215.
8. Ручка А. "Свої" та "чужі" в багатоскладовому суспільстві // Соціокультурні ідентичності та практики / За ред. А. Ручки. - К.: Ін-т соціології НАН України, 2002. - С. 148.
9. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук'яненко та ін.; Кер. авт. кол. О. Г. Білорус. - К.: КНЕУ, 2001. - С. 48.
10. Пироженко В. О. Гуманітарна складова національної безпеки: предмет дослідження та коло основних проблем // Страт. панорама. - 2005. - № 2. - С. 27.
Loading...

 
 

Цікаве