WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура та релігія - Реферат

Культура та релігія - Реферат

одкровення.
Релігія матеріалізується також у релігійних організаціях - об'єднаннях послідовників тієї або іншої релігії, що виникають на основі спільності вірувань та обрядів. Релігійні організації виконують широке коло функцій, головними з яких є задоволення релігійних потреб віруючих, регулювання культової діяльності, розробка і пропаганда віровчення, забезпечення цілісності організації.
Релігійні організації можуть виконувати і нерелігійні функції (політичні , правові та ін.), що допомагає релігії зберігати свої позиції в соціальному і духовному житті суспільства.
На практиці іноді змішують елементи релігії або видають одне за інше. Скажімо, відомі визначення "релігія є опіум народу", "релігія - один з видів духовного гноблення" або "орган буржуазної реакції" стосуються політики і функцій церкви в далекому минулому. Однак ми не можемо віднести їх до сучасності, до кожного з елементів релігії; скажімо, не можна трактувати Біблію - видатний твір духовної культури людства - як "опіум". Не можна також назвати сучасні церкви, релігійні громади в нашій країні "органами буржуазної реакції".
Перенесення оцінок елементів релігії, які виносилися в минулому, на релігію і церкву за нових соціальних умов може призвести (і призводило) до небажаних, навіть трагічних соціальних наслідків.
Таким чином, релігійні уявлення, настрої, дії і організації становлять єдиний релігійний комплекс, усі елементи якого нерозривно пов'язані між собою, а також із конкретними соціально-політичними умовами життя нашої країни.
3. Біблія - найвизначніша пам'ятка і джерело розвитку світової культури
Біблія - видатна пам'ятка християнсько-іудейської культури. Біблія являє собою зібрання релігійних творів, написаних протягом величезного історичного періоду з XIII ст. до н. е. по П ст. н. е. Вона складається з двох частин: Старого і Нового заповітів. Слово "завіт" означає "заповіт", "настанова", "порада". Іудейська релігія визнає за святу лише першу частину Біблії, тобто Старий (або Ветхий) заповіт; християнська вважає святою, за винятком окремих книг, всю Біблію.
Біблійні книги, що їх християнство визнає "богодуховенними", свого часу були канонізовані церквою. До числа канонічних книг належать: Буття, Ісход, Левіт, Числа, Второзаконня, книги Екклезіаста, Ісайї, Єремії, чотири Євангелія (від Матфея, Марка, Луки, Іоанна), Одкровення Іоанна Богослова та ін.
До складу Біблії також входять ряд книг, які церква не вважає канонічними, але визнає корисними. До них належать друга і третя книги Ездри, Іудіфі, Премудрості Соломона, Мудрості Ісуса, сина Сірахова, Послання Єреміі, книга пророка Варуха, книги Маккавеїв. Неканонічними є і деякі фрагменти канонічних книг.
До Біблії не включено апокрифи, що їх церква відкидає як підроблені та єретичні. Причиною невключення багатьох творів ранньохристиянської літератури до складу Біблії була боротьба у перші століття існування християнства між різними сектами і групами. Численні течії в християнстві обґрунтовували свої віровчення посиланнями на одкровення і Євангелія, яких налічувалося в той час кілька десятків. Церква вела жорстку боротьбу проти так званих єретичних тлумачень "святого письма" і докладала зусиль до викорінення апокрифічної літератури. Понад 200 старозаповітних і новозаповітних творів віднесено церквою до апокрифічних, серед них: книга Еноха; заповіти 12 патріархів; апокаліпсиси Ездри і Варуха; сходження Ісаів; євангелія Аппелеса, Варнави, Варфоломея, Іуди, Маніфеїв, Сірійців, Василіда та ін. Незважаючи на зусилля церкви щодо викорінення апокрифічної літератури, багато книг збереглося до наших днів. Вони мають велике значення дл вивчення боротьби різних суспільних груп і дослідження економічного, релігійного, філософського, морального і етичного життя того часу. Склад Біблії затверджено 364 р. на Лаодікейському соборі й доповнено Апокаліпсисом (або Одкровенням Іоанна Богослова) у 692 р. на Константинопільському соборі.
Формування біблійних книг іудейської та християнської релігії тривало тисячоліття. Окремі елементи Старого заповіту виникли задовго до того, як склалися біблейні книги. Стародавніми фрагментами є пісня Девори з Книги Суддів, похоронна пісня Давида з приводу смерті Саула та Іонафана з другої Книги Царств. У книгах Старого заповіту отримали релігійне осмислення події з життя стародавніх єврейських племен - їхні господарські заняття, соціальні процеси, війни і походи, у яких вони брали участь.
Утворення давньоєврейської рабовласницької держави висунуло перед панівними класами завдання літературного оформлення тих релігійних уявлень і міфів, які давали можливість узагальнити й виправдати існуючі порядки. Біблія описує царствування першого царя Ізраїля Саула, його наступника Давида та виділення при їхньому правлінні бога Ягве у центральну фігуру іудейського пантеону. Особливо докладно описане будівництво в Єрусалимі за царя Соломона (X ст. до н. е.) храму Ягве, який повинен був стати символом єдності й гармонії "всіх синів ізраїлевих".
Релігійно-правовим актом, спрямованим на остаточне впровадження культу Ягве, стала основна частина Второзаконня - Книга закону, яку начебто знайдено в Єрусалимському храмі царем Іосією. Фактично Книга закону була написана у зв'язку з необхідністю здійснення релігійних реформ з метою зміцнення царської влади за рахунок посилення позицій суддівських і жрецьких корпорацій. Активними прибічниками реформаторських починань Іосії були жерці, серед яких міг бути і Єремія, за йменням якого названо книгу. В ній містяться пристрасні заклики відмовитися від інших богів і в ім'я вічного спасіння навернути своє серце до Ягве. Дослідники Біблії довели, що передрікання Єремії вилучені й зібрані з різних літописів і скомплектовані так, щоб зміст їх виправдовував й освячував впровадження порядків, які сдавали великі матеріальні й релігійно-політичні вигоди храмовим жерцям на чолі з царем, які правили суспільством.
Однак ні цар Іосія, ні пророк Єремія, ані жреці не змогли прищепити народові думку щодо вірності єдиному богу Ягве. Це сталося набагато пізніше й було викликане іншими історичними подіями. 586 р. до н. е. війська вавілонського царя Навуходоносора напали на Іудейське царство, знищили Єрусалимський храм, вивезли до Вавілонії правлячих сановників, жерців і частину народу. Жреці Єрусалимського храму поставили перед собою завдання зафіксувати у зв'язному вигляді основи віровчення Ягве, розпорядок, правила і ритуалихрамового культу, правила поведінки в побуті, численні заборони, що стосувалися їжі, одягу, змішаних шлюбів. Все це було спрямоване на консолідацію єврейської народності на релігійній основі, переборення тенденцій до асиміляції іудеїв.
Зібрання цих матеріалів жерці подали в п'яти книгах Мойсеевих під назвою Тора. В них викладено жрецькі уявлення про божественне творення Всесвіту і людини, оповідь про далеких пращурів євреїв та їхніх нащадків, про так званий єгипетський полон ізраїльтян і вихід з нього під проводом Мойсея, митарства євреїв у пошуках землі "обітованої" і, нарешті, про щасливе завершення усіх нещасть завдяки постійному заступництву Ягве "обраному народу". Зазначимо, що старозавітні міфи і легенди щодо створення світу й людини, гріхопадіння Адама і Єни, народження і законодавчу діяльність Мойсея та багато інших, подібні до стародавніших шумерських, вавілонських, єгипетських, фінікійських і хетських легенд; наступна за П'ятикнижжям книга Ісуса Навіна включає численні тексти з тих самих джерел.
Після вавілонського полону
Loading...

 
 

Цікаве