WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → В світі арабського танцю - Курсова робота

В світі арабського танцю - Курсова робота

себе.
Уолтер Сорелл.
На протязі перших двох десятиліть двадцятого століття танець був самим значним в мистецтві Заходу. Саме в цей час європейський та американський танці перетворились з звичайної розваги в мистецтво, яке виражало самі найскладніші життєві переживання. Ця метаморфоза стала можливою завдяки декотрим творчим особам, які черпали своє натхнення в основному з культур Давньої Греції та Середнього Сходу. Відношення до танцю на рубежі століть дуже точно сформулював один музикальний критик, який писав про Айсідору Дункан - геній, перетворивши сценічний танець та піднявши його на нову висоту - що до її появи танець не мав ніякої цінності, тільки що як розвага. Інтелектуали не придавали йому особливого значення - танець був або способом проведенням часу, або представлявся в формі балету, любимого видовища "літніх джентльменів-балетоманів".
Створюючи новий танець, європейці часто орієнтувались на Схід. І навіть якщо вони не дуже добре відрізняли Дальній Схід від Ближнього, не говорячи вже про Північну Африку, більшість "орієнтальних" танцюристок старались імітувати рухи єгипетських баладі, навіть якщо у них виходило далеко від оригіналу. Орієнталізм на протязі декотрого часу володарював над суспільною свідомістю європейців. В багатьох будинках з'являються "арабські куточки" з пальмами та персидськими коциками; приходила та йшла мода на турецькі шаровари.
Публіка бажала східний танець, але такого, який співпадав би з їхньою уявою та фантазією про нього. Притримуючись цим запитам з'являється західний, рафінований варіант східного танцю: комбінації рухів верхньої частини тіла, драматичних поз та ритуальних жестів. Відверті рухи стегнами для тих, хто виступав в "артистичних" кругах, були заборонені. Цілий легіон аматорський та професійних виконавець виступали з "орієнтальним" танцем, який відповідав смаку публіки та не здавався надто зневажливим.
Сфера професійного танцю на той час обмежувався балетом та м'юзік-холлом. Більшість молодих дівчат приходили на сцену із-за бідноти. Вони походили з безнадійно бідних сімей та з часом ставали основними годувальницями в будинку. Починаючи з середини дев'ятнадцятого століття, в пантомімах почали виступати діти. Крім виснажених репетицій ці вічно голодні малюки бігали з мілкими дорученнями та тягали багажі старших товаришів. В вільний час вони носили на ногах спеціальні колодки для того, щоб краще витягнути носок. Коли ж вони виростали та ставали членами балетної трупи, попадали в фінансову залежність від адміністрації театру, аристократів та самозваних бізнесменів.
Але балет - танець, походженням з придворних розваг шістнадцятого століття - був доступний тільки вищому суспільству, більшість балерин рахувались жінками з сумнівною репутацією. Одній англійській балерині дев'ятнадцятого століття навіть відказали в причасті в зв'язку з її роботою. Сцена довший час асоціювалась з непристойною поведінкою. Балерину більше цінували за красу та життєрадісність, ніж за вміння танцювати. Якщо вона вміла танцювати - це було плюсом, але не основним. Її першим завданням було гарно виглядати та, по мірі вкорочення балетних спідниць на протязі дев'ятнадцятого століття, все більш посміхатись та показувати ніжки. Пристойність сукні балерини була постійною темою для обговорення. Грудь завжди відкрито демонструвалась, але ноги почали оголяти тільки з появою "тріко" в Паризький Опері після Французької революції.
Західний танець взагалі робив головний акцент на ноги. Культ ніжок особливо швидко розвивався у Франції. Його апофеозом став танець канкан, який в Англії був заборонений. В Америці, коли танцюристка вар'єте намагалась виконати канкан та піднімала ногу на дванадцять дюймів від землі, публіка кричала "Вааауууу!" та шоу ставало подією.
Крім опери, в яку для різноманітності вкладали короткі танцювальні номери, і зрозуміло балетні варіації, сценічний танець існував в мюзік-холлах. Танцюристи там були менш професійні, ніж в балеті, але публіка не зовсім їх розпізнавала. Мюзік-холл та водевіль складались з поєднання сатири, оперети та театральних сценок, і танці в них були пародією на балет.
В Америці балет був видатний тільки по гастрольним виступам європейських труп. В цій країні сценічна танцювальна програма складалась з джигі, шотландського танцю ріл, танців з спідницями та водевільні номери - всі ці танці прибули з іммігрантами з Англії та Ірландії. Молодшим братом водевіля був американський бурлеск, народжений в дешевих барах. Один актор розповідав що порядна жінка навіть не пройшла би по тій стороні вулиці, де розміщався театр бурлеска.
Після Всесвітньої виставки в Чикаго в 1893 році та виступу Маля Єгипет, частиною американського бурлеску став танець хучі-кучі. Його рекламували як окрасу програми та показували в самому кінці під завісу. Одною з танцюристок хучі була "незрівнянно відкрита" Міллі де Леон:
"От колен до шеи ее сотрясали конвульсии. Примитивные эмоции бились в каждой мышце. Внезапно она остановилась и ловким движением обнажила левую ногу от колена почти до таза. Выпад вправо, длинный шаг влево и снова "абдоминальный" танец… Раскрасневшимся и потным лицом она напоминали эпилептика. Она кусала губы, закатывала глаза, яростно сгребала руками свои кудрявые черные волосы. Неописуемые звуки и громкие предложения звучали в горячем дыхании публики. Мужчины начали кричать. Одна из шести присутствовавших женщин зашикала, и аудитория взорвалась смехом. И тогда Милли де Леон издала короткий вопль, похожий на лай, и закончила танец".
Крім водевіля та бурлеску, в Америці розвивався напрямок "екстраваганца" -- вистав-феєрій, в яких танець був важливим компонентом. Феєрії увібрали в себе оперу, музику, пантоміму та самі яскраві та складні сценічні ефекти.
Жінка середини вікторіанської епохи була істотою, завернутою з ніг до голови.На рубежі віків мода зробила образ жінки більш елегантним, але ефект цей був досягнутий жорстокими способами. Глибокий вигин в спині, далеко відведені назад плечі та стегна, осина талія все це створювалось за рахунок корсету, який трохи не розрізав тіло навпіл. В ньому були залізні смуги, які йшли від спини до стегон і кріпились між ногами. Існували корсети навіть для трьохрічних дітей. Недивно, що такі прилади наносили тілу тяжкі пошкодження.
Протести проти цієї моди почали виявлятись вже в середині дев'ятнадцятого століття. Було розпочато декілька спроб створити більш практичну "гігієнічну" сукню. Одним з перших експериментів були блумери, які створила американка, начальницею поштового відділення Амелієй Блумер, на основі костюмів східної оперети. Вони складались з ліфа та спідниці до колін, яка вбиралась на об'ємні турецькі шаровари. В 1898 році в Германії з'явилось "нова реформована сукня". У неї була висока горловина, широкі рукава, зібрані на зап'ясті, та ніякої талії. Але цей наряд не прижився - він був практичний, але не елегантний, та зовсім не прикрашав фігуру.
В 1906 році Поль Пуаре створив туніку, яку треба було носити з гумовим корсетом нового типу. Цей стиль одягу, результат багатьох років пошуку, був заснований на давньогрецьких нарядах та творчості Айсідори Дункан. Пуаре був прихильником Дункан. Як і вона, він зрозумів, що плечі є більш природним місцем кріплення одягу, ніж талія. Його сукні робили фігуру неймовірно граціозною, і в той самий час дозволяли жінці вільно дихати.
Звільнившись від жорстокої клітки з китового вуса, тіло могло виконувати зміїні рухи східного танцю.
4. Нові напрямки
В ней была гибкость змеи и грация газели.
Поль Ленуар
По своїй
Loading...

 
 

Цікаве