WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → В світі арабського танцю - Курсова робота

В світі арабського танцю - Курсова робота

(вулиця Відкритої Галереї), разом з другими не циганськими племенами, заробляючи собі на життя виступами. Спілкуючись кожен день жінки з різних племен, можливо, багато чому навчились друг у друга, створивши таким образом танець, складаний з елементів і єгипетського, і циганського танців.
Гавазі, які не жили в Каірі, розбивали табори на березі Нілу. Вони багато подорожували, а під час весняного та осіннього свят, берег річки було усипано їхніми кольоровими шатрами. Наскільки нам відомо, вони були одним з основних надбанням цих свят, а дресирувальники мавп, навчивши своїх вихованців наслідувати гавазі, користувались великим успіхом на мулідах (популярний релігійний захід, присвячений святим).
Як ми вже згадували, репутація професійних танцюристок залежала від соціального статусу їх глядачів: тих з них, хто виступав перед багатіями та правлячої верхівки, глибоко цінували. Декотрі виконавиці мали особисте майно, худобу та навіть рабів; вони притримувались мусульманського віросповідання та супроводжували паломників в Мекку. На другий чаші ваги знаходились ті, хто заробляв собі на життя, поєднуючи танці та проституцію. Вони жили відокремлено від суспільства та виходили заміж за чоловіків з свого племені. Однак після заміжжя вони не ставили хрест на своїй кар'єрі танцюристки; фактично, їх чоловіки залежали від них матеріально та часто помагали їм як музиканти та управляючи.
Гавазі, подібно багатьом, кому приходилось викручуватись, заробляти собі на життя, володіли декотрими мовами та мали особистий таємний шифр, незрозумілий чужим. Танцюристки виступали на ринкових площадках, в кафе та на подвір'ях позаду готелів. На відміну від авалім, їх не запрошували в "шановні" гареми. Коли Наполеон окупував Каір, авалім залишили місто, відмовивши розважати його солдат. В протиріччя їм гавазі потоваришували з французами. Генерали Наполеона, рахували гавазі винуватими в безладі, вимагали, щоб вони тримались подалі від бараків.
В 1834 році гавазі були вигнанні з Каіру. Муха мед Алі, албанський авантюрист, в 1799 заволодів владою в Єгипті та почав модернізацію країни за допомогою європейських радників. Релігійний тиск та погана репутація танцюристок привела до того, що їх вигнали в глибину країни. Люба жінка, яка заперечувала цьому, змушена була заплатити п'ят десять монет за перше порушення, а тяжкою роботою за кожне наступне.
Очевидно, більшість танцюристок не підкорялись забороні, продовжуючи працювати таємно. Багато мандрівників відмічали, якщо добре пошукати танцюристок, їх можна було знайти, а американський мандрівник Чарльз Леланд в 1870-х роках писав, що, не дивлячись на заборону, серед багатих людей рахувалось модним оживляти свої свята виступами танцюристок. Він також помічає, що більшість мандрівників, якщо б у них був вибір, із задоволенням дивились би за танцями, а не на піраміди.
Та невелика кількість танцюристок, залишені в Каірі, були настільки налякані, що не ризикнули вийти з підпілля - ні одно з них не хотіла бути заарештована ні за які гроші.
Англійський художник Джеймс Август Сент-Джон розповідав про те, як він став свідком вистави в Каірі в будинку багатої вірменської сім'ї, яка жила неподалік від пірамід:
"Раптово музиканти, до цього виконуючи для нас варіації на різноманітні теми та арабські мелодії, почали відбивати танцювальний ритм: відкрились двері, і ввійшли дві танцюристки, віком 16 та 30 років, високі та чудово складенні.
Вони були дуже жіночі - лиця не дуже смугляві, з чітко наведеними бровами, іскристими очима та ніжними губами; вони були граціозні та величні.
Очі їх палали вогнем, груди піднімались та тріпотіли, а стан вигибалось. Вони обвивались навколо одна одної подібно зміям, з граціозністю.
Після невеликої паузи почався другий танець. Одна з гавазі взяла невеликий стакан, наповнила його рожевою водою, затиснула його між зубами і, не вронивши ні краплі, почала виконувати дуже швидкі та складні рухи. Вона повторила попередній танець майже повністю, і потребувало великого уміння, щоб виконати його, не розливши стакан. На кінець вона підійшла до одного з глядачів, обхопили його руками та, нахилившись назад, продовжувала свої рухи, не розтискаючи обійми. Після чого вона нахилилась вперед, повільно вилила рожеву воду йому на одяг, поцілувала його в губи та повернулась на середину кімнати".
Більшість описів арабських танців періоду 1860-х та 1870-х років показують, що одиночний танець баладі був самим популярним. Іноді він включав в себе пантоміму, акробатичні номери, такі як утримування на голові келиха з водою і навіть мечів. Письменники відмічали дивний контроль виконавець над усіма частинами свого тіла, при якому верхня частина корпуса залишалась нерухомою, лице безпристрасним та печальним, в той час коли стегна виконували енергійні, постійно пришвидшуючи рухи. Один з них, порівнюючи арабський та західний танець, писав: "Верх тела алмеи танцует грустный менуэт, в т время как остальные части тела - неистовую кадриль".
Часто згадували розкіш їхнього вбрання. Гавазі носили нижню сорочку з прозорого білого мусліна з довгими рукавами, які спадали до рівня ліктів, коли вони в танці піднімали руки над головою. На зап'ястку гавазі надівали велику кількість золотих та срібних браслетів. Поверх цієї сорочки на них була вбрана або довга куртка, або атласний щільно прилягаючий жакет в стилі болеро, та вільні шаровари в турецькому стилі, зібрані біля щиколотки та спущені низько на стегнах. Шаровари переважно були з кольорової тканини, привезеного з Англії хлопка. Також були популярні малюнки подібні тигрячим смугам. Одна або декілька шалей, обвитих навколо стегон, під час танцю підкреслювали рухи тазом.
Основний ефект викликало поєднання декількох різноманітних кольорів, доповнені великою кількістю золотих та срібних прикрас.
На голові у гавазі були невеликі бархатні капелюхи та заплетені коси цікавим образом, в які були вплетені чорні шовкові стрічки з вшитими золотими прикрасами. Жінки підмальовували вії сурмою, малюючи тонку лінію на нижньому віці, та малювали хною долоні та стопи.
Після того, як гавазі залишили Каір з'являються хлопчики-танцюристи. З часом вони стають дуже популярні. Вони переодягались в жіночий одяг, наслідували жіночим танцям та, як стверджують декотрі свідки, виступали навіть краще, ніж гавазі. Іноді європейці сприймали їх за жінок:
"В облаке пыли и сигаретного дыма возниклидевочки-танцовщицы. Первое, что меня в них поразило, это яркость золотых шапочек на локонах. Когда их стопы отбивали ритм на полу, а маленькие колокольчики и браслеты на щиколотках звенели, их поднятые вверх руки гармонично покачивались, бедра энергично двигались; казалось, что под муслиновой рубашкой они обнажены - были видны участки тела между маленькой курточкой и низко завязанным свободным поясом, похожим на пояс Венеры. Они так быстро вращались, что сложно было разглядеть черты этих соблазнительных существ. В руках они держали кимвалы, размером с кастаньеты, отбивая ритм. Двое из них казались особо красивыми; они были полны величия; глаза накрашены сурьмой, а щеки слегка нарумянены. Только щетина недельной небритости выдавала пол третьей танцовщицы и, приглядевшись внимательнее, я обнаружил, что танцующие девушки были на самом деле мальчиками".
В 1866 році заборона на гавазі була відмінена, і їм було дозволено повернутись в Каір.
3. Нав'язливий образ
Это были годы, когда люди искусства чувствовали потребность в возрождении.
Чтобы возродиться, им нужно было вернуться к природе, к примитивному и, прежде всего, к самим
Loading...

 
 

Цікаве