WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Корифеї українського театру - Реферат

Корифеї українського театру - Реферат

праці.
Трупа Садовського ставила українські, російські та зарубіжні п'єси, а сам керівник був неперевершеним майстром трагічних ролей.
У п'єсі М. Старицького "Богдан Хмельницький" Микола Са-довський грав роль гетьмана. І. Мар'яненко згадував його виступ: "У сценах прийомів і боїв - булава, якою Микола Карпович володів досконало. Поводився він у козацькому вбранні зовсім вільно, невимушено, немов то був його звичайний повсякденний одяг".
Найулюбленішою роллю Миколи Садовського була роль Сави Чалого в однойменній трагедії Івана Карпенка-Карого. Суперечливий образ освіченого козака, спочатку ватажка повстанських мас, а потім ревного служителя польської шляхти, вдавався М. Садовському особливо. Ось як виглядала остання частина твору у виконанні корифея: "Похиливши голову, Чалий запитував: "Що ж брати мої хотять?" Йому відповідали, що настав час розплатитися за всі кривди, які він вчинив народу. Тоді Сава-Садовський, пробуючи зіграти на козацькій честі, просив дати йому можливість вмерти у чесному поєдинку. Йому відмовляли в праві на поєдинок. "За те, що кіш у Чорнім лісі наш спалив, - виголошував вирок Гнат Голий, - за те, що ловив товаришів своїх і в руки панські віддавав, за те, що церкву ти спалив, тебе громада наша смерті присудила".
Першу фразу Сава-Садовський слухав з гордо піднятою головою, навіть з усмішкою, на другій - схиляв голову, а коли чув про церкву, закривав лице руками і повертався спиною до месників, які вбивали його. Технічно це робилося так: шабля Медведя, що стояв праворуч, проходила поза спиною і виходила ліворуч між пахвою і рукою Сави. Кравчина робив той же рух зліва направо, а Гнат всаджував шаблю прямо у спину Чалого. Було враження, що дійсно Садовського-Саву прокололи шаблями..."
Неперевершено грав Микола Садовський Опанаса (драма "Бурлака" Івана Карпенка-Карого), Командора ("Камінний господар" Лесі Українки), воєводи ("Мазепа" Ю. Словацького), Пузиря ("Хазяїн" Івана Карпенка-Карого), городничого("Ревізор" М. Гоголя).
У роки громадянської війни, захворівши на тиф, М. Садовський був напризволяще залишений у Кам'янці-Подільському. Дивом йому вдалося дістатися до Львова, а звідти виїхати до Чехословаччини, де жив і вчився в університеті його син Микола.
Актора весь час тягло додому, в Україну. В його листах до знайомих - біль і жаль, і ностальгія.
Не завжди об'єктивним був М. Садовський до театру Л. Курбаса та й самого режисера театру "Березіль", але ці думки залежали від того, що надто різними були течії цих творчих театральних угруповань.
Повернувся М. Садовський до Києва у 1926 році. Мріяв про українську оперу, про нові досягнення, а виявилося, що в радянському театрі запанував дух колективізму настільки, що режисер взагалі втрачав провідну роль у трупі. Все це Микола Садовський сприймав боляче, весь час буркотів про "молоде вино", яке не варто наливати у "старі міхи".
Разом із Саксаганським і Садовським театральна трупа здійс-нила у 1927-1930 роках гастрольні подорожі і мала неабиякий успіх, головним чином через присутність корифеїв.
Передчуваючи швидку кончину, Микола Садовський наважився перепросити Марію Заньковецьку, яка довгі роки була його дружиною і яка все ще ображалася, що колись дозволив їй покинути театр; їхня розмова була тиха і чуйна, але єдина. Більше вони не зустрічалися.
У 1931-1932 році Садовський уже на гастролі не їздив. Він переніс інфаркт, слабнув на очах. Помер Микола Карпович Са-довський сімдесятисемирічним у печально відомому 1933р. По-хований на головній алеї Байкового кладовища. Минуло зовсім небагато часу, і поруч поховали Марію Заньковецьку - кохану, подругу в житті і на сцені.
Панас Саксаганський
Панас Саксаганський був рідним братом Івана Карпенка-Карого і Миколи Садовського. Народився він 15 травня 1859 року і жив у тому ж оточенні, що й старші брати. Через те, що Панас, як і Микола, захопившись виставами, часто пропускали уроки, шкільне начальство забороняло їм відвідувати театр, і хлопцям доводилося потай пробиратися на гальорку: "Не раз нас з Миколою виводили з театру, але це не прохолоджувало нашого бажання відвідувати вистави і ми вдавались до нових хитрощів". Уже в старших класах брати виступали в аматорських виставах в епізодичних ролях.
Шлях професійного актора Панас Саксаганський розпочав на сцені Першого українського театру під керівництвом М. Старицького та М. Кропивницького.
Актор швидко засвоїв золоте правило, що талант потребує ще й тяжкої праці: "Я все більше переконувався, що діло все залежить від праці, що в праці криється талант". В епізодичних комічних ролях актор показував себе з такою силою, що для глядачів грані ним дійові особи здавалися мало не головними. Так, наприклад, у водевілі "По ревізії" був зіграний Герасим, про якого В. Чаговець писав: "Скуйовджена голова, яка ніби щойно вилізла з соломи, збиті вихром вуса і борода, рештки якоїсь одежі, що ледве вкриває многогрішне тіло. Обличчя спухло, та не тільки обличчя, але й губи, очі, повіки, мозок - усе наповнене парами горілки. В сонному мозкові блудять уривки якихось слів, уламки якихось думок".
Прекрасно грав Панас Саксаганський роль Шпоньки у водевілі М. Старицького "Якби ковбаса та чарка...", неповторну роль Пеньонки у виставі Івана Карпенка-Карого "Мартин Боруля". Софія Тобілевич згадувала: "У чому ж полягав успіх Саксаганського? Чому публіка так весело сміялась, слухаючи його? Головна причина успіху Саксаганського у тій ролі полягала, я думаю, в тому, що він зумів наділити образ Пеньонки цікавими рисами, запозиченими в самому житті".
Коронною роллю корифея була роль Івана Барильченка в "Суєті" Івана Карпенка-Карого. Порівняно рідше, але теж високо-професійно виступав П. Саксаганський у трагічних ролях, зокрема у ролі Івана Богуна чи Гната Голого. М. Рильський твердив: "Я обстоював і обстоюю думку, що Саксаганський-трагік був не менший, ніж Саксаганський-комік".
У своєму житті артист зіграв більше сотні головних ролей, дав прекрасні поради про створення сценічного образу у статті "Моя робота над роллю" театральній молоді адресував працю "До молодих режисерів". Як і брат Іван, пробував себе у написанні комедій, створивши всього дві драми такого жанру - "Лицеміри" і "Шантрапа". Помер 17 вересня 1940 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
Loading...

 
 

Цікаве