WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Етичні вчення давньої Індії - Реферат

Етичні вчення давньої Індії - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему :
Етичні вчення давньої Індії
?
Етичні вчення Давньої Індії
Матеріальному світу давньоіндійська філософія приділяла значно менше уваги, вважаючи його предмети і явища мінливими, минущими, неістинними, своєрідним міражем. У центрі уваги етичних учень Давньої Індії була людина, її психіка, моральні аспекти буття. Виокремлення цих феноменів як об'єктів, що перебували у давньоіндійської філософії, відбувалося поступово.
Етика веданти
Тривалий час основою соціального укладу в Давній Індії була сільська община, що обумовлювало суспільні відносини і моральні виміри життя індусів. Після розпаду первіснообщинного ладу (ІІ тис. до н. е. ) на території Давньої Індії утворилися дрібні рабовласницькі держави, сформувалося класове суспільство, соціальною базою якого були чотири соціальні групи (Варни, касти) - брахмани, кшатрії, вайшії і шудри. Найвищою кастою були брахмани-жерці. До кшатрії належали військові, родова аристократія. Вайшії об'єднували повноправних общинників, переважно землеробів, згодом і торговців та деяких ремісників. Шудри - найнижча варна, яку представляли неповноправні, залежні землероби, ремісники і раби.
Така етнічна, соціальна, політична строкатість давньоіндійського суспільства породжувала численні соціальні конфлікти. Для утримання соціального порядку необхідна була правова регламентація відносин. Відчутну роль відігравали і моральні норми, правила, приписи, традиції.
Попри значущість попередніх періодів у розвитку Давньої Індії, в історії культури морального та духовного життя країни особливо важливими є ранній (ведичний) період, коли створювалися священні книги давньоіндійської (ведичний) релігії - Веди (його початок припадає на ІІ тис. до н. е. ) - санкх'я, вайшешика, веданта, міманса, йога, ньяя (ортодоксальні, тобто правомірні школи - астика, які протистоять іновірним школам та єрасям), джайнізім, буддизм, чарвака, локаята (неортодоксальні школи - настика).
Веди ( священне знання) - найдавніша пам'ятка індіської літератури, сукупна назва пісень, урочистих гімнів, жертовних заклинань, припісів, правил, богословських навчань, есхатологічних міркувань.
Об'єднані вони в такі чотири священні книги: Рігведа ("веда гімнів"), Самаведа ("веда мелодії"), Яджурведа ("веда жертвоприношень") і Архарваведа ("веда заклинань"). До водійської літератури належать також пізніше коментарії до Вед: Брахмани (ритуальні тексти), Араньяки (книги про правила поведінки пустельників), й Упанішади ( філософські трактати). Ці тексти засвідчують переорієнтацію поглядів народів, що населяли країну, з явищ зовнішньої діяльності на внутрішній світ людини, її психіку, мислення та моральні якості, а також на стосунки між людьми. У цих книгах пояснюється причини соціальних відмінностей між людьми (кастового поділу), чому людині доводиться переживати то страждання, то блаженство, які сили зумовлюють такі особливості її буття. Непересічною цінністю для утвердження моральних вимірів особистості в давньоіндійському суспільстві, а відповідно, і для історії етики, є міркування про те, що пізнання світу вона має починати із самопізнання, яке є найвищою формою знання, джерелом щастя. Таке ж значуще для дієвості моралі сформульоване в Упанішадах вченнях про сансару - переселення людської душі в тіло іншої людини, тварини або навіть у предмети природи. Усе залежить від того, як вона жила: душа праведника знаходиться пристановища в тілі людини вищої касти (Варни), навіть брахмани (жерця), а душа грішника - у тілі тварини чи навіть якоїсь потвори. Винагорода за добро, покарання за скоєне зло тлумачиться як карма - своєрідні віддяка або помста за те, як людина жила. Їй слід дотримуватися властивих для своєї касти (Варни) правил, норм, законів життя, оскільки їх встановив верховний бог Брахман і згідно з ними оцінює людські вчинки.
На цьому вченні відбувається концепції більшості філософських шкіл давньої Індії, насамперед веданти. Ця релігійно-філософська школа є однією найпоширеніших в Індії. Її назви походить від назви богословського твору "Веданта" (закінчення Вед). Вона об'єднує такі течії, як веданта, пурва-міманса, деякі вчення вішнуїзму і шиваїзму, а також неоіндуїзму. Веданта - одна із ортодоксальних (таких, що визначають безперечний авторитет Вед) філософських шкіл. Її засновником вважають Бадараяну (ІV - ІІІ ст.. до н. е.). Учення ґрунтується на тлумаченні висловлювань у священних текстах індуїзму про Брахмана (абсолют, вищу духовну реальність, творче начало) й атмана (суб'єктивне, індивідуальне духовне начало). Згідно з ученнями Брахман виник першим із богів, він - творець усього, охоронець світу, атман є суб'єктивно психологічною основою індивідуального буття.
Мета пізнання, за ведантою, полягає у звільненні від хибних уявлень про світ і людину, осягнення істини, яку уособлює Брахман. Моральна мета - в очищенні, звільненні від пристрастей, хибних схильностей, насамперед від семи гріхів (пияцтва, сварливості, порушення прав власності та ін.) і в поверненні в лоно Брахмана. Йдеться про злиття атмана з Брахманом як світовою душею, необхідною передумовою якого є звільнення від Санжари (кругообігу народжень і смертей) з її нескінченними переродженнями (пере народженнями). Досягти цього дуже важко, адже воно доступне лише відданим, благочестивим людям, тобто жерцями-брахманам. Представники інших варн повинні всіма помислами і справами дбати про поліпшення своєї карми, тобто про підвищення якості наступного пере народження. Хто шукає лише приємного, а не спасенного, той віддаляється від істини і чеснот. Істинне благо здатний розрізняти тільки розум, він і є критерієм вибору добра. У ведійних творах, зокрема Законах Ману, йдеться про доконечну потребу пізнавати Веди, оскільки зашифроване в них знання - вічне око предків, богів і людей, а їх приписи незбагненні й невимірні. Знання Вед, що доступне тільки брахманам, здатне спокутувати будь-який гріх. Тому брахман, який утримує їх у пам'яті, не заплямовується ніяких гріхом.
Для кожної Варни існують свої обов'язки, чесноти, міра виплати за праведне чи грішне життя, кодекс справедливості. Однак відповідні закони життя, моральний обов'язок, своя дхарма (правила благочестивої поведінки) властиві не тільки кожній варні, а й кожній людині. Засобом очищення від гріхів, який наставляє на шлях добра, є аскетизм (відмова від життєвих благ і задоволень, крайнє обмеження потреб). Для людей, які належать до різних варн, він має свій сенс: для брахмана - це насамперед здобуття священного знання, для кшатрія - охорона народу, для вайшія - господарська діяльність, для шудри - прислуговування іншим.
Багато мотивів етики веданти простежуються в етичних концепціях і інших шкіл, які визнавали Веди.
Етика йоги
Моральні критерії веданти сповідує і релігійно-філософська школа йоги. Вона вимагає від людей активності й відповідальності за свої вчинки, пропонує практичний шлях до звільнення людини через систематичне тренування тіла й душі, своєріднийавтотренінг, психотерапію, що ґрунтується на визнанні зв'язку між психічними і фізичними станами людини
Його (зосередження, зусилля) - вчення і метод управління психікою і фізіологією людини, що має на меті досягнення стану "звільнення" свідомості від зовнішніх впливів, неспокою, страждань і досягнення нірвани "блаженства самопізнання".
Засновник класичної йоги Патанджалі розумів звільнення людини як її відособлення від світу, замкненість у собі. Метою етики йоги є звільнення розуму від усіх уявлень. Система послідовного очищення і просвітлення розуму людини, згідно з йогою, полягає в дисципліні тіла регулюванні дихання, ізоляції почуттів, зосередженні уваги, розміркуванні. Правила моральної поведінки

 
 

Цікаве

Загрузка...