WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура Візантії - Реферат

Культура Візантії - Реферат

соборів.
У сутності творчість Дамаскіна навіть по середньовічних мірках позбавлено оригінальності. Його праці зіграли велику роль в ідейній боротьбі з іконоборством, але не тому, що містили нові доводи в захист традиційних представлень і релігійних обрядів, а завдяки усуненню з церковних догматів протиріч, приведенню їх у струнку систему.
Значний крок вперед у розвитку богословської науки, у розробці нових ідей, що стосуються проблем співвідношення духу і матерії, вираження думки і її сприйняття, відносини бога і людини, був зроблений під час запеклих суперечок між іконоборцями і іконошанувальниками .
Але в цілому аж до середини IX в. філософи і богослови залишалися в колі традиційних ідей пізньоантичного християнства.
Ідейна боротьба епохи іконоборства, що прийняла гостру політичну форму, поширення павліканської єресі зробили зовсім очевидної необхідність підвищення освіченості духівництва і представників вищих шарів суспільства. В обстановці загального підйому духовної культури новий напрямок у науковій і філософської думки Візантії позначилося у творчості патріарха Фотія, що зробив більше, ніж хто-небудь інший до нього, для відродження і розвитку наук в імперії. Фотій зробив нову оцінку і добір наукових і літературних праць попередньої епохи і сучасності, ґрунтуючись при цьому не тільки на церковному віровченні, але і на розуміннях раціоналізму і практичної користі і намагаючись за допомогою природничонаукових знань пояснити причини природних явищ. Підйом раціоналістичної думки в епоху Фотія, що супроводжується новим наростанням інтересу до античності, став ще більш відчутним у XI-XIIст. Примітно, однак, одночасно з цією тенденцією, як це дуже часто бувало у Візантії, розроблялися і поглиблювалися сугубо містичні богословські теорії. Однієї з таких теорій, створеної на рубежі X-XI ст. і не одержав широкого визнання в XI-XII ст., була визначена велика ідейна і політична роль у наступному : вона лягла в основу могутнього плину в православній церкві в XIV-XVI ст. - ісихазму. Мова йде про містика Симеона Нового Богослова, що розвив тезу про можливість для людини реального єднання з божеством, з'єднання почуттєвого і розумового (духовного) світу шляхом містичного самоспоглядання, глибокої смиренності і "розумної молитви".
Ще в часи Фотія ясно виявилися протиріччя в інтерпретації ідеалістичних концепцій античності між прихильниками Аристотеля і Платона. Після епохи тривалої переваги, що отдавались візантійськими теологами навчанню Аристотеля, з XI в. у розвитку філософської думки намітився поворот до платонізму і неоплатонізму. Яскравим представником саме цього напрямку був Михайло Пселл. При усім своєму преклонінні перед античними мислителями і при усій своїй залежності від цитуємих їм положень класиків стародавності Пселл залишався проте дуже самобутнім ("артистичним") філософом, уміючи, як ніхто іншої, з'єднувати і примиряти тези античної філософії і християнського спіритуалізму, підкоряти ортодоксальній догматиці навіть таємничі прорікання окультних наук.
Однак, як ні обережні і митецькі були спроби інтелектуальної візантійської еліти зберегти і культивувати раціоналістичні елементи античної науки, гостре зіткнення виявилося неминучим: приклад тому - відлучення від церкви й осуд учня Пселла філософа Іоанна Італа. Ідеї Платона були загнані у тверді рамки теології. Раціоналістичні тенденції у візантійській філософії воскреснуть тепер не швидко, лише в обстановці наростаючого кризи XIII-XV ст., особливо в умовах запеклої боротьби з містиками-ісихастами.
Загальний занепад творчої активності в "темні століття" з особою силою відбився на стані візантійської літератури. Вульгаризація, відсутність літературного смаку, "темний" стиль, шаблонові характеристики і ситуації - усе це затвердилося надовго як пануючі риси добутків літератури, створених у другій половині VII- першій половині IX сторіччя. Наслідування античним зразкам уже не знаходило відзвуку в суспільстві. Головним замовником і цінителем літературної праці стало чорне духівництво. Ченці були суцільно і поруч і авторами житій. Агіографія і літургійна поезія вийшли на передній план. Проповідь аскетизму, смиренності, надій на чудо і потойбічне воздаяння, оспівування релігійного подвигу - головний ідейний зміст літератури цього роду.
Особливих висот візантійська агіографія досягла в IX сторіччі. У середині X в. біля півтора стільник найбільш популярних житій були оброблені і переписані видним хроністом Симеоном Метафрастом (Логофетом). Занепад жанру позначився в наступному, XI ст.:замість наївних, але живих описів стали панувати суха схема, шаблонові образи, трафаретні сцени життя святих.
Разом з тим житінний жанр, що користувався незмінно найширшою популярністю серед народних мас, впливав на розвиток візантійської літератури й у X і в XI ст. Вульгаризація нерідко сполучалася з яскравою образністю, реалістичністю описів, життєвістю деталей, динамізмом сюжету. Серед героїв житій нерідко виявлялися незаможні і скривджені, котрі роблячи мученицький подвиг в славу бога, змело вступали в боротьбу із сильними і багатими, з несправедливістю, неправдою і злом. Нота гуманізму і милосердя -
невід'ємний елемент безлічі візантійських житій. Релігійна тематика домінувала в цю епоху й у поетичних добутках. Частина їх безпосередньо відносилася до літургійної поезії (церковні співи, гімни), частина присвячувалася, як і агіографія, прославлянню релігійного подвигу.
Розквіт та зміни у мистецтві Візантії XI-XII ст.
Відродження літературної традиції, що була в орієнтації на шедеври античності й у їхньому переосмисленні, особливо помітним стало в XI-XII ст., що позначилося на виборі і сюжетів, і жанрів, і художніх форм. Як у часи античності, епістолографія, що буяла ремінісценціями з древньої греко-римської міфології, стала засобом яскравого емоційного оповідання, самовираження автора, піднімаючи до рівня вишуканої прози. Змело запозичаються в цей період сюжети і форми і східної і західної літератури. Здійснюються переклади і переробки з арабського і латині. З'являються досвіди поетичних творів на народній, розмовній мові. Уперше за всю історію Візантії починаючи з IV ст. оформився і став поступово розширюватися з XII ст. цикл народомовної літератури. Збагачення ідейногоі художнього змісту літератури за рахунок посилення народної фольклорної традиції, героїчного епосу найбільше наочно з'являється в епічній поемі про Дигениса Акрита, створеної на основі циклу народних пісень у X-XI ст. Фольклорні мотиви проникають і у в ту пору, коли відродився елліністичний любовно-пригодницький роман.
На другий період приходиться також і розквіт візантійської естетики. Розвиток естетичої думки в VIII-IX ст. було стимульовано боротьбою навколо культових зображень. Іконошанувальникам довелося підсумувати головні християнські концепції образа і на
Loading...

 
 

Цікаве