WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура Візантії - Реферат

Культура Візантії - Реферат

піднесеність античної трагедії, здорові веселощі мімів, суєтні хвилювання циркових ристаній і дарувати йому відраду в повсякденності реального життя.
У прикладному мистецтві Візантії в меншій мері, чим в архітектурі і живописі, визначилася ведуча лінія розвитку візантійського мистецтва, що відображає становлення середньовічного світогляду. Живучість античних традицій тут виявлялася як в образах, так і у формах художнього вираження. Разом з тим і сюди проникали поступово художні традиції народів Сходу. Тут, хоч і в меншій мері чим у Західній Європі, зіграло свою роль вплив ваварського світу.
Музика займала особливе місце у візантійській цивілізації. Своєрідне сполучення авторитарності і демократизму не могло не позначитися і на характері музичної культури, що представляла складне і багатолике явління духовного життя епохи. У V-VII ст. йшло становлення християнської літургії, розвивалися нові жанри вокального мистецтва. Музика знаходить особливий цивільний статус, включається в систему репрезентації державної влади. Особливий колорит зберігала музика міських вулиць, театральних і циркових представлень і народних свят, що відбила найбагатшу пісенномузичну практику багатьох народів, що населяли імперію. Кожний з цих видів музики мав свій власний естетичний і соціальний зміст і в той же час, взаємодіючи, вони зливалися в єдине і неповторне ціле. Християнство дуже рано оцінило особливі можливості музики як мистецтва універсального і в той же час того, що володіє силоміць масовою й індивідуальною психологічною дією, і включило її у свій культовий ритуал. Саме культовій музиці було призначено зайняти домінуюче положення в середньовічній Візантії.
У житті широких народних мас як і раніше величезну роль грали масові видовища. Правда, античний театр починае хилитися до упадку - античні трагедії і комедії всі частіше заміняються виступами мімів, жонглерів, танцівників, гімнастів, приборкувачів диких тварин. Місце театру займає нині цирк (іподром) з його кінними ристаннями, що користаються величезною популярністю.
Якщо підбити підсумок по першому періоді існування Візантії, то можна сказати, що в цей період сформувалися основні особливості візантійської культури. Насамперед до них варто віднести те, що візантійська культура була відкрита іншим культурним впливам одержуваним ззовні. Але поступово вже в ранній період вони синтезувалися головною , ведучою греко-римською культурою.
Культура ранньої Візантії була міською культурою. Великі міста імперії, і в першу чергу Константинополь, були не тільки центрами ремесла і торгівлі, але і вогнищами найвищої культури й освіченості, де зберігалася багата спадщина античності.
Боротьба світської і церковної культур особливо характерна для першого періоду історії Візантії. В історії Візантійської культури перші століття існування Візантії були часом гострої ідеологічної боротьби, зіткнення суперечливих тенденцій, складних ідейних колізій, але і часом плідних шукань, інтенсивного духовного творчості, позитивного розвитку науки і мистецтва. Це були століття, коли в борошнах боротьби старого з новим народжувалася культура майбутнього середньовічного суспільства.
Розвиток культури у феодальній Візантії.
В другому етапі розвитку культури, що довівся на час із другої половини VII ст. до ХІІ ст., виділяють час іконоборства (друга чверть VIII - 40-і роки IXст., час правління імператорів Македонської династії ( так називане "Македонське відродження" : 867-1056р., і час царювання Комнинів ("Комнинівське відродження" : 1081-1185 р.).
Визначальною рисою духовного життя імперії до середини VII сторіччя стало безроздільне панування християнського світогляду. Глибоку релігійність симулювали тепер не стільки догматичні суперечки, скільки настання ісламу, що вели араби, надихаючи "священною війною" і боротьбою з язичниками - слов'янами і проболгарами. Ще більш зросла роль церкви. Нестабільність життєвих підвалин, господарська і побутова невпорядкованість мас населення, убогість і постійна небезпека з боку зовнішнього ворога загострили релігійне
почуття підданих імперії : затверджувалися дух смиренності перед превратностями "світу цього", покірливого підпорядкування "духовним пастирям", безмежна віра в чудеса і знамення, у порятунок через самозречення і молитву. Стрімко збільшувався стан ченців, множилося число монастирів. Як ніколи раніше, розцвів культ святих, особливо поклоніння відомим лише в даній місцевості, окрузі, місті ; на них як на "власних" небесних заступників покладалися всі надії.
Широке поширення марновірств допомагало церкви панувати над розумами парафіян, множити свої багатства й усталювати своє положення. Цьому сприяло і зниження рівня грамотності населення, крайнє звуження світського знання.
Однак торжество теології, твердження її панування за допомогою насильства приховували серйозну небезпеку - богослов'я могло виявитися неспроможним перед критикою іновірців і єретиків. Як усяка ідеологічна система християнство мало потребу в розвитку. Необхідність цього усвідомлювалася у вузьких колах церковної еліти, що сохранили традиції високої релігійної і світської освіченості. Систематизація богослов'я ставала найпершою задачею, а для цього треба знову прийти до духовних скарбів античності - без її ідеалістичних теорій і формальної логіки нові задачі теологів були нездійсненні.
Пошуки оригінальних філософських і богословських рішень починалися уже в другій половині VII ст., хоча найбільше видатні праці в цій сфері були створені в наступному сторіччі.
Характерний у даному зв'язку той факт, що на загальному тлі упадку культури в середині VII ст., у сутності лише теологія випробувала визначений підйом : цього вимагали насущні інтереси правлячої еліти, видавані за гостру потребу самих широких шарів суспільства. Незалежно від того, що Максима Сповідника піддав гонінням сам імператор Констант II, теоретичні шукання цього теолога відповідали потребам пануючого класу; без них, до речі говорячи, було б неможливий прояв і "Джерела знання" Дамаскіна.
Основою богословських побудов Максима складає ідея возз'єднання людини з богом (через подолання прірви між духовним і плотським) як возз'єднання першопричини всього сущого, цілого з його частиною. У сходженні до духовного активну роль Максим відводив самій людині, його вільній волі.
Іоанн Дамаскін поставив перед собою і виконав дві основні задачі : він покритикував ворогів правовірності (несторіан, маніхеїв, іконоборців) і систематизував богослов'я як світогляд, як особливусистему ідей про бога, створення світу і людині, визначивши його місце в цьому і потойбічному світах.
Компіляція (відповідно до девізу Дамаскіна "Не люблю нічого свого") на основі аристотелевської логіки представляла основний метод його роботи. Він використовував і природничонаукові представлення древніх, але ретельно відібрав з них, як і з догматів своїх попередників богословів, лише те, що ні в якій мері не суперечило канонам всесвітніх
Loading...

 
 

Цікаве