WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Драматургія і театр в Україні в XIX столітті - Реферат

Драматургія і театр в Україні в XIX столітті - Реферат

(Іван Карпович Тобілевич; 1845-1907). Він увійшов до історії української драматичної культури і як борець за національний театр, і як творець гостро соціальної драми та комедії. Безкомпромісність у відтворенні правди життя, показтипових явищ розвитку капіталізму в Україні, яскраві образи селян-протестантів, борців проти поміщицького пригнічення, зла та несправедливості - характерні риси творчості І.К.Карпенка-Карого. Багато місця у п'єсах письменника відводиться образам українських жінок ("Наймичка", "Безталанна"). Знедолені, ображені, безправні, вони мають багато спільного з образами жінок у поемах Т.Г.Шевченка та п'єсах М.Островського. Його драми та комедії поряд із п'єсами Кропивницького і Старицького становили міцну основу репертуару українського реалістичного театру. У драмі "Бурлака" змальовано глибоко правдиві картини приниження і визиску селянства багатіями, подано образ шукача правди, що утверджував ідею
1 Історія України, книга 1, Київ "Либідь", 1991
2 Історія УССР, том 4, Київ "Наукова думка", 1983
непримиренності до будь-якої соціальної несправедливості. Комедія "Розумний і дурень" показує народження прошарку "хазяйновитих мужиків", які перетворювалися в нову експлуататорську силу. Невмирущу славу драматургові принесли його сатиричні комедії "Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Хазяїн", у яких висміяно гонитву багатіїв різного калібру за наживою, їхню глитайську психологію. Кілька п'єс Карпенко-Карий присвятив історичному минулому України ("Бондарівна", "Сава Чалий" та ін.). Творам драматурга притаманні незвичайна емоційність, ліричність, напруженість ситуації, яскравість мови персонажів, показ органічних зв'язків людини з її оточенням. "Я взяв життя", - говорив драматург і цим визначив основний принцип своєї творчості.
Драматичні твори писали також прозаїки І. С. Нечуй-Левицький ("Маруся Богуславка", "На Кожум'яках"), Панас Мирний ("Лимерівна", "Перемудрив"), Б. Д. Грінченко ("Степовий гість", "Ясні зорі") та ін.
Драматургія демократичного направлення розвивалася й на західноукраїнських землях. У 60-70 роки з рядом п'єс виступив Ю.Федькович. Краща з них - комедія "Запечатаний двірник" відображає буковинське село, висміює сільську чиновницьку верхівку.1
Видатним майстром драматургії був І. Я. Франко. Він створив класичні зразки соціально-психологічної драми ("Украдене щастя", "Учитель"), народної комедії ("Рябина"), романтично-легендарних творів на історичному матеріалі ("Сон князя Святослава", "Кам'яна душа") та ін. У них правдиво відображено картини народного життя, суспільні процеси, що відбувалися на західноукраїнських землях в останній чверті століття.
У своїх п'єсах Франко першим серед західноукраїнських драматургів стверджував реалізм і народність. Але неблагосклонне відношення до цих п'єс консервативних театральних діячів, невисокий виконавський рівень галицького театру були причиною тому, що за життя І.Я.Франка його драматичні твори не отримали значного поширення.2
Ідейна глибина, демократичний пафос соціального викриття, сила реалістичного проникнення в суспільні відносини, в морально-етичні засади пореформеної доби - все це свідчило про новаторський характер української драматургії другої половини XIX століття.3
Український драматичний театр по суті був під забороною. Згідно з відомим Емським указом 1876 року зовсім не допускалися "різні сценічні вистави на малоруському наріччі". 1881 р. цар дозволив ставити п'єси
1 Історія України, книга 1, Київ "Либідь", 1991
2 Історія України в особах, Київ, 1997
3 Історія УССР, том 4, Київ "Наукова думка", 1983
українською мовою, якщо вони пропущені цензурою і схвалені генерал-
губернатором. Однак і в цей час категорично заборонялося створювати "спеціально малоросійський театр". Цензура обмежувала тематику українських п'єс мотивами побуту або ж кохання. Не дозволялося відображати на сцені історичні події, які нагадували б про колишні "вольності" українського народу, його боротьбу за незалежність. 1883 р. київський генерал-губернатор заборонив діяльність українських театральних труп на території п'яти підвладних йому губерній. Ця заборона діяла десять років. Отож театральним діячам України доводилося діяти у надзвичайно важких умовах.
Плідним ґрунтом, на якому визрівало українське професійне сценічне мистецтво, був аматорський театр. У 1861-1862 рр. діяв аматорський театр полтавської недільної школи, організований В. Лободою та ін. Восени 1859 р. розпочав свою творчу діяльність самодіяльний драматичний колектив у Київському університеті (М.П.Старицький, М.В.Лисенко, П.П.Чубинський та ін.). З 1861 по 1866 р. багато вистав у Чернігові показав аматорський колектив під назвою "Товариство, любляче рідну мову". Активну участь у його організації брали Л.І.Глібов, О.В.Маркович, О.М.Лазаревський та ін. 1871 р. цей театр під керівництвом І.Лагоди відновив свою діяльність та проіснував до кінця століття. Великим успіхом користувався Сумський аматорський театр (1865-1875 рр., керівник В.Бабич).
1872 р. виник "Перший музично-драматичний гурток м. Києва" (М.П.Старицький, М.В.Лисенко, П.П.Чубинський, О.О.Русов, О.І.Левицький та ін.), який існував майже десять років, незважаючи на заборони й утиски. У 60-70-х роках діяли аматорські театри у Бобринці та Єлисаветграді. Саме в них починали свою діяльність М.Л.Кропивницький та І.К.Карпенко-Карий. Чимало аматорських колективів виникає у містах і селах, на промислових підприємствах у 80-90х- роках.1
Загалом, аматорські театри підготували ґрунт для розвитку професійного українського театру. Щоправда, у 70-ті роки він до кінця ще не сформувався через перепони, політики притиснень й заборон, що чинилися царським урядом. Вираженням цієї політики був Емський акт від 18 травня 1876 року, який вимагав "запретить также разные сценические спектакли на малорусском наречии, а также печатание на нем текстов к музыкальным нотам".2
Переслідування театру призвело до того, що більшість аматорських й професійних труп спинили ставити українські п'єси. Це викликало невдоволення й обурення не тільки передової спільноти України, але й прогресивних кіл всієї Росії. Так, видатна російська актриса Г.Н.Федотова в знак
1 Історія України, книга 1, Київ "Либідь", 1991
2 Історія УССР, том 4, Київ "Наукова думка", 1983
протесту проти шовіністської урядової політики в області мистецтва у 1877 році обрала для свого бенефісу драму Т.Г.Шевченка "Назар Стодоля".
Побоювання стосовно надмірності Емського акту висловили навіть представники чиновницько-бюрократичного апарату. Київський, подільський та волинський генерал-губернатор у докладній записці до міністерства внутрішніх справ у 1881 році зазначав, що указ викликав засудження усіх
Loading...

 
 

Цікаве