WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Моральна відповідальність, сутність і специфіка - Реферат

Моральна відповідальність, сутність і специфіка - Реферат

любити ближніх. Любити ближніх найважче, бо вони реальні, й відповідати перед ними в їхньому реальному стражданні саме для людини із сумлінням інколи незрівнянно важче, ніж вислуховувати поважливі докори власного морального Я. Все це не означає якоїсь недооцінки нашого сумління, нашої совісті; але щоб голос совісті не замовк, потрібно, щоб за нею стояли інші. І щоб відповідали ми не тільки перед нею, а й - через неї - перед іншими, перед конкретним Ти, так само, як і перед ідеальною людською спільнотою.
Тема відповідальності мала досить непросту долю у філософії й духовній культурі XIX-XX ст. Слідом за романтичною критикою просвітницьких уявлень про всевладдя універсального Розуму (зокрема в його моральній іпостасі) на саму ідею моральної відповідальності й по-в'язаних з нею цінностей обрушується Фрідріх Ніцше. Із твору у твір цей апологет "волі до влади" розвінчує "хибне уявлення" про свободу волі, начебто вигадане "містиками" "задля вдоволення бажання знайти винного", моральну рефлексію, в основі якої лежить, мовляв, "воля до самокатування" тощо. Все це варто мати на увазі, оскільки позбавлена "моралістичних забобонів" "білява бестія", випущена Ніцше на свободу, викликала справжній захват у середовищі естетизованої європейської інтелігенції кінця XIX - початку XX ст., котрій до смерті набрид "нуд-ний" світ буржуазних ціннот. "Філософія життя", яка багато в чому продовжувала рух думки Ніцше, успадкувала від нього і його ставлення до проблем моральної відповідальності. Втім, ідея життя, котре, мовляв, завжди має рацію і не мусить соромитися ані звітуватися ні перед ким, досить швидко перейшла зі сфери рафінованої філософії в площину ідеологічної "обробки" мас - тих самих мас, котрих так зневажав Ніцше. Але ж думка про безвідповідальність життя набрала вже розгону; і коли Гітлер звільняв своїх вояків від моральних сумнівів, він лише примножував руйнівну інерцію цієї фатальної думки.
Проте справа не тільки в Ніцше й характері засвоєння його ідей; не вичерпується вона й злочинами гітлерівського нацизму. Принаймні з початку Нового часу в Європі наростають тенденції волюнтаризму й утилітаризму, з яких крок за кроком утворюється та "вибухова суміш", що зрештою у XX ст. приводить людство до небаченої кризи - соціальної, духовно-моральної, екологічної. Й лише тоді, коли наслідки цієї кризи вже далися взнаки, - в цивілізованому світі набирає розмаху зворотна, дедалі потужніша тенденція до відродження занехаяних і прини-жених цінностей загальнолюдської моралі, відновлення у правах свідомості моральної відповідальності. Сучасна людина дедалі більшою мірою усвідомлює, що нині вона справді мусить і здатна взяти на себе відповідальність за виживання свого роду й за продовження життя на планеті Земля загалом, - адже її технічний і науковий потенціал став чинником справді планетарного масштабу, й від того, як його буде скеровано, залежить подальша доля цивілізації й життя. (Показовим симптомом зазначених духовних змін став, зокрема, широкий розголос, що його дістала книга німецького філософа X. Йонаса "Принцип відповідальності" (1984). Автор обґрунтовує відповідальність сучасної людини як за виживання людства, так і за світ у цілому, за все, що є в ньому живого й неповторного.)
Нарешті, на закінчення розгляду проблеми відповідальності, згадаймо ще раз максиму: "Я відповідаю за все". Суттєві аргументи, що спонукають критично поставитися до неї, вже наведеш, і відмовлятися від них не слід. Проте чи не спадають вони на думку, коли ми, наприклад, читаємо в Достоєвського пристрасну сповідь Дмитра Карамазова, що як своє найглибше, найважливіше особисте відкриття проголошує: "всі за всіх винні"? Або коли в тому ж романі старець Зосима повчає, що з відчаю і злості на людей за їхню гріховність є один лише вихід: "візьми себе й зроби себе ж відповідачем за весь гріх людський... Тільки-но зробиш себе щиро за все і за всіх відповідачем, так одразу ж побачиш, що воно так і є насправді, і що ти і є за усіх і за все винен".
Вище вже йшлося про те, що людині з розвиненим сумлінням властиво завищувати міру своєї відповідальності; це глибоко людський порух душі, здатність до якого в будь-якому разі свідчить про моральну доброту даної особистості. Саме наявність цього "вектора завищення" власної відповідальності і в "Братах Карамазових" Достоєвського принципово відрізняє позицію Миті й Альоші від позиції їхнього брата Івана. Якщо Івана співчуття до страждань безвинної дитини й обурення жорстокістю світу ведуть до неприйняття цього світу і відкидання його законів, то той же старець Зосима вчить робити з цього обурення і співчуття зовсім інші моральні висновки. "Якщо ж лиходійство людей обурить тебе гнівом і скорботою вже непоборною, навіть до бажання помститися лиходіям, то понад усе бійся цього почуття; відразу ж іди й шукай собі мук так, наче сам був винним у цьому лиходійстві людей. Прийми ці муки і перетерпи, і вгамується серце твоє, і зрозумієш, що й сам винний, бо міг світити лиходіям навіть як єдиний безгрішний і не став. Коли б світив, то світлом своїм осяяв би й іншим шлях, і той, котрий учинив лиходійство, може, не вчинив би його при світлі твоєму". Наведені слова Зосими - глибока моральна відповідь на бентежні, збурюючі душу питання Івана; цю відповідь кожен по-своєму і реалізують самим своїм життям брати Івана - Дмитро й Альоша.
Так, ця відповідь уразлива, особливо якщо звести її до абстрактно-логічної форми, позбавивши того відчуття живої соборності, спільного духовного подвигу діяльної любові, що надає їй її внутрішньої глибини. Зрештою, щоб відповідати за інших, мало власного ентузіазму, важливо знати, чи влаштовує це самих "інших": тут є моральна пастка, в яку, до речі, потрапив і Достоєвський, коли йому спало на думку, що сама Росія могла б у всесвітньому масштабі стати таким "відповідачем за всіх", здатним давати останні відповіді на корінні питання буття інших народів і країн...
Висновок
У моральному житті, моральному розвитку людей не буває готових рецептів. Кожне наше рішення містить у собі елемент ризику, і чим вищою є та чи інша людська ідея сама по собі, тим вона вразливіша, тим страхітливішими й болючішими можуть стати всілякі її перекручення. Тому й не слід забувати про відповідальність.
Список використаної літератури
1. Аронов В.Р. Эстетика. - М.,1984.
2. Бореев Ю. Эстетика. - М., 1998.
3. Золотарева П.Р. История искусств: художественная картина мира. - Караганда, 1996.
4. Левчук Л.Г., Оніщенко О.І. Основи естетики: Навч.посібник. - К.: Вища школа., 2000. - 271с.
5. Лозовий В.А. Естетика. - Суми., 1999. - 302с.
6. Кривцун О.А. Эстетика. - М., 1998.
7. Шимунек Е. Эстетика и всеобщая теория искусств. - М.. 1998.
8. Юлдашев Л.Г. Искусство: философские проблемы исследования , - М.
9. Аболіна Т.Г., Єфименко В.В. Етика: навчальний посібник. - К., 1992.
10. Войтыла К. Основания этики // Вопросы философии. - 1991. - № 1. - c.29-60.
11. Ермоленко А.Н. Этика ответственности и социальное бытие человека. - К., 1994.
12. Зеленкова И.А. Основы этики: учебное пособие. - Мн.: Тетра системс, 1998. - 496 с.
13. Лозовой В.О., Панов М.І. Етика: навчальний посібник. - К., 2002. -224 с.
14. Малахов В.А. Етика: курс лекцій. - К.: Либідь, 1996. - 304 с.
Loading...

 
 

Цікаве