WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Моральна відповідальність, сутність і специфіка - Реферат

Моральна відповідальність, сутність і специфіка - Реферат

якщо ми не хочемо зректися власної людяності, ми маємо розглядати себе крізь призму цього нашого ідеального родового стану, маємо, незважаючи на всі конкретно-ситуаційні складності, "підтягувати" себе до нього (що, звісно, ще не дає підстав накидати такі завищені мірки іншим - тут кожен тільки сам собі суддя).
До проявів цього загальнолюдського статусу свободної й відповідальної особистості належить та цілком реальна обставина, що людина здатна сама виборювати, практично забезпечувати для себе простір свободи, котрий потрібен їй для виконання своїх моральних зобов'язань. Ще І.Кант звернув увагу на те, що, власне кажучи, для людської особи не стільки свобода є передумовою усвідомлення обов'язку, скільки, навпаки, усвідомлення обов'язку є передумовою свободи, потрібної для його реалізації: відчуваючи необхідність виконати свій обов'язок, особа створює собі можливості для цього. Причому йдеться не про якісь надзвичайні взірці морального героїзму: кожному відомі випадки, коли, скажімо, для того, щоб доглядати за хворою матір'ю, дбайлива дочка відмовляється від кар'єри (тобто забезпечує собі таким чином потрібну для догляду свободу) тощо. У цьому розумінні кожна порядна людина тією чи іншою мірою здатна поставати творцем власної свободи.
При всьому цьому свобода - це лише простір для відповідальності як особливої моральної скерованості людського суб'єкта, онтологічний виток якої - існування у стані відповідання на неповторний дарунок буття, тобто екзистенція як респонденція. Саме осмислюючи безпосе-редність власного буття загалом як здійснення свого неповторного життєвого призначення, як вдячну, сповнену серйозності й творчого піднесення відповідь на дозвіл бути, - людина потрапляє до духовної атмосфери, де утверджується і власне моральна відповідальність. І саме тому остання є невіддільною від гідності, осмисленості й індивідуальної неповторності людського буття. Тож виявляючи здатність по-справжньому відповідально ставитися до своїх моральних проблем, особистість засвідчує тим самим і свою причетність до перелічених духовних якостей буття людини - його гідності, осмисленості, індивідуальної не-повторності. Ще раз нагадаємо думку ЕЛевінаса: відповідальність - це індивідуація, самий принцип індивідуації...
Стосовно зв'язку відповідальності й індивідуації доречно навести один красивий хасидський вислів (хасиди - благочестиві - єврейська релігійна течія, що поширюється в Україні і навколишніх районах Східної Європи із середини XVIII ст.)- Як переказують, хасидський рабі Зуся з Аніполі незадовго до своєї смерті говорив учням: "Якщо мене спитають (ідеться про потойбічне царство. - В М), чому я не був Мойсеєм - я знаю, що відповісти. Але якщо мене спитають, чому я не був Зусею - я нічого не зможу сказати" (Бубер М. Хасидские рассказьі // Избраннне произведения. Иерусалим, 1979. С.146). По суті, в цих декількох словах - ціла філософія відповідання й відповідальності.
Разом з тим власне моральна відповідальність - це, звичайно, не синонім екзистенційного відповідання як такого, вона має особливі риси, пов'язані із специфікою моральності. Показовим для неї є насамперед осмислення відповідання як гарантованого дотримання певних моральних зобов'язань, принципово відкритого для контролю з боку тих, перед ким ці зобов'язання прийняті (іншими словами, морально відповідальна людина не може робити власну порядність проблемою). Своєрідне смис-лове поле, в якому нагромаджується потенціал моральної відповідальності, має, сказати б, два виміри, дві вісі координат, що визначаються тим, за що відповідає людина - і перед ким вона відповідає (розмежування цих питань веде до окреслення різних аспектів відповідальності, що їх виділяють деякі сучасні дослідники, - так звані відповідальність за і відповідальність перед).
В арсеналі загальників сучасної моральної свідомості існують усталені, наче самі собою зрозумілі відповіді на зазначені питання, відповіді, на які, проте, варто поглянути критичним оком.
Ці відповіді такі: справді морально свідома людина відповідає, по-перше, за все - або мусить відповідати за все - і, по-друге, відповідає головним чином перед самою собою (тобто не перед якимись зовнішніми інстанціями, під страхом покарання, а перед власним сумлінням).
Що стосується першої узвичаєної нині формули - "я відповідаю за все", -то для її популяризації, безперечно, найбільше зробили представники філософії екзистенціалізму, особливо ж метр французьких екзистенціалістів Ж. П. Сартр. "... Якщо мене мобілізовано на війну, - писав, зокрема, Сартр з цього приводу, - це моя війна, я винен у ній і я її заслуговую. Я її заслуговую передусім тому, що міг ухилитися: стати дезертиром або покінчити з собою, якщо я цього не зробив, виходить, я обрав її, став її спільником".
Немає сенсу заперечувати, що в основі такої позиції лежить певний елемент моральної шляхетності. Вище ми вже бачили, що порядній людині властиво підносити міру власної (знову підкреслимо: власної) відповідальності. Але ж кожен при цьому відповідає зі свого особливого місця в бутті, від свого Я - тому не може й, власне кажучи, не має права перебирати на себе сутнісне відповідання інших. Разом з тим не варто забувати, що відповідальність має і практичний аспект: її замало декларувати, треба реально бути в змозі відповідати за щось. Якщо осо-бистість справді бажає розширити обрії своєї відповідальності, вона повинна працювати над цим, збільшувати реальну вагомість і конструктивний потенціал своїх учинків, без цього гордовите "Я відповідаю за все!" в її вустах залишиться лише красивою фразою.
Втім, ця фраза з красивої може перетворитися на страшну, якщо її застосовувати не до себе, а до інших. При розгляді відповідальності інших людей неприпустимими є будь-які перебільшення; потрібні чіткі, зважені уявлення про її реальну міру й межі. Так, війну, про яку говорить Сартр, хтось розв'язав, хтось радо напнув новий генеральський мундир, незважаючи на його криваву підкладку, хтось брехав по окупаційному радіо, грабував населення, знущався з жінок і дітей - ну, а когось просто мобілізували на ту прокляту війну, і він не пустив собі кулю в лоба - можливо, й тому, що вважав самогубство гріхом... Хіба можна тут до всіх підходити з єдиною міркою? Або звернімося до наших найчорніших часів: хтось катував людей, розстрілював, морив голодом, хтось писав доноси, хтось свідомо поширював відверту брехню. Інші ж - більшість народу - покірливо призвичаювались до віри у "світле майбутнє", до наклепів та арештів, тяжко працювали, пишалися своєю Вітчизною, захищали її на полях боїв... Так, є спільна відповідальність, але в її межах лишається все ж таки дуже важливим, хто саме й защо конкретно відповідає.
Але звернімося до другого питання: перед ким відповідає людина?
І тут слід зазначити, що в думці про те, що головний суддя для моральної людини -її власне сумління, безперечно, є сенс, адже страх перед зовнішнім покаранням не може бути джерелом моральної поведінки. Проте, зваживши на цю обставину, слід взяти до уваги й інше: саме наше сумління досить легко може стати на шлях ілюзій і улесливого самообдурення, якщо його постійно не витвережуватиме певний реальний адресат нашої відповідальності, реальне Ти, контакт з яким розриває нашу духовну самозамкненість. Ще раз нагадаємо: Христос заповідав
Loading...

 
 

Цікаве