WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура Передньої Азії і Стародавнього Сходу - Реферат

Культура Передньої Азії і Стародавнього Сходу - Реферат

об'єднанні людини з природою і Всесвітом, анімізмі, тотемізмі, фетишизмі, магії, посилюється тема людини-героя. Уявлення про двоєдиність світу як доброго і злого, світлого і темного, рухливого і непорушного, перерваного і безперервного, вперед і назад, життя-смерть, симетрія-асиметрія, праве-ліве, верх-низ, раціональне-чуттєве, панування емоціонально-чуттєвої насиченості над дуже значущим прагматично-раціональним. Ідея водночас існуючого мінливого і незмінного, одиничного і спільного; принцип мислення виключає розділення, протиставлення одного одному (досконалого-недосконалому). Всесвіт одвічно гармонійний, йому не потрібне втручання, він самостійно утверджує себе в гармонії. Тільки невігластво позбавляє людину можливості усвідомити гармонію всесвіту, відчути досконалість всього сущого (і невігластво вмішування в природні процеси дисгармонізує Всесвіт). Людина повинна відмовитися від діяльності, яка не відповідає законам природи.
У світі все існує в первісному небутті, звідки на певний час воно виникає. У виявленому світі речі поєднуються між собою внаслідок безпосередньому відгуку одна на одну подібно резонансу. На підставі цього визнається неповторність і потрібність кожної речі світу. У будь-якому елементі, речі, моменті тощо одночасно присутні всі явища світу, вони перебувають разом у довічному потоці життя від народження до смерті, об'єднані один з одним на підставі взаємного відгуку, припливу-відпливу місяця. Один з цих елементів може стати переважаючим, і тоді йому буде належативирішальна роль. Ідеальним для людини було б звільнення від зовнішнього світу, від жодної прихильності до нього. Людина повинна прагнути хоча б на мить вирватися у світ невиявлений, у небуття або хоча б наблизитися до нього. У цьому Небутті відсутній розподіл на просте та складне, тут все існує в одному, а одне в усьому, тут кожна частинка, кожен елемент містить в собі всі інші, а всі разом приєднані до найвищої основи. Будь-яка крихта поєднана з абсолютом, будь-яка крапка є центром всього. Центр Всесвіту скрізь, світ створює кожна істота, кожна людина. Кожна істота створює одна одну, й при цьому кожна виступає як центр Всесвіту. Таке розуміння світу розуміється для всіх видів діяльності, зокрема художньої. В архітектурі, наприклад, це виявляється в тому, що будівництво здійснюється за принципом сукупності рівноцінного простору, й тоді неможливо визначити кульмінаційну точку простору: зали, кімнати об'єднані на рівній основі тощо. Завдяки цьому східна людина завжди готова відмовитися від власного благополуччя, вона не налаштована на його досягнення, якщо це суперечить благополуччю суспільства. Істинно суще, справжнє, з'являє себе у вигляді миттєвих вибухів. Все ждине у своїй основі, але кожна мить неповторна, феноменальна. Нічого не може повторитися в одвічному потоці змін, кожне явище тут підпорядковане загальному закону й водночас має свій власний закон, який його визначає. Мисленню властиві такі риси: не лінійність, паралелізм, одночасність, відсутність причинно-наслідкового зв'язку, заглибленість у внутрішній світ, що надає кожному можливість відносно вільне становище в загальному житті, взаємозв'язок усіх явищ по принципу "усе в одному і одне в усьому". Люди відчувають свою єдність, у них до мінімуму зведений індивідуалізм й одночасно вони відчувають в собі центр всесвіту. Водночас людина незалежна, вільна самотійна й поєднана з Всесвітом, є його складовою частиною.
У системі східної культури держава, побут, стосунки тощо вважалися аналогічними живим організмам, зміни, що відбувалися в них, ототожнювалися з процесами змін у рослинно- тваринному світі. Це наповнювало культуру символічними началами, знаками, які удавали інший світ. Творець всесвіту або природа стояли біля витоків всього, що було здобуто. І разом з вірою в їх творчу силу, котра надає людям знання, існувала віра в споконвічний, об'єктивний порядок, якому повинно було бути підпорядковане життя людини.
Культура характеризується бажанням здобути знання про природу та надприродні явища, прагненням удосконалити систему соціального управління, що підвищувало значення писемності до сакрального рівня, завдяки їй забезпечувалась не тільки передача інформації, а й затверджувалась відповідальність за виконання її змісту та настанов.
Надзвичайно важливу роль у давньосхідному суспільстві відігравали жерці та бюрократія. Діяльність жерців та бюрократії породжувала інститути священної монархії, зміцнювала владу царя. Жерці і віщуни мали владу над людьми, тому що володіли знаннями, вміли передбачувати такі явища як місячне і сонячне затемнення, тлумачили появу комет, політ птахів, внутрішню будову жертовних тварин тощо. Завдяки жерцям та бюрократії влада царя уподібнювалася владі Сонця, його сила й могутність діяли не тільки в межах видимого й відчутного, але поза досяжним. Відбулося о тотожності особистості та влади. Тільки влада вособі царя (імператора, фараона тощо) може ухвалювати рішення, визначати зміст і спрямованість життя людини, суспільства та претендувати на безсмертя. Влада та її носії сприймались як явища, що виходять за межі звичайного людського розуміння, а сама культура характеризувалася безмежною вірою в ідеального правителя, повним підпорядкуванням йому. Отже, східній культурі притаманні такі найбільш суттєві ознаки: органічний зв'язок з природою, єдність з нею та перші кроки на шляху до панування над нею; її фундамент - зооантропоморфна політеїстична релігійно-міфологічна система; у ній простежується збереження і водночас втрата синкретизму; вона виключає однобічність бачення життя, розділ його явищ на протилежні, ізольовані одне від одного; для неї характерна єдність всього, відчуття болю та страждання кожної його частини, відповідь на цей біль власним стражданням; поєднання прагматично-раціонального та ірраціонального начал, логіки науки і чуттєвого досвіду мистецтва при перевазі чуттєвого; характерним є бачення в кожній миттєвості часу минулого, сучасного та майбутнього. Мить - це стисла вічність, а крапка - нерозгорнутий Всесвіт, по суті, все це одне й те ж, тільки своєю суттю мить традиційна і монументальна, консервативна і канонічна; людна водночас є і глядачем, і дійовою особою великої драми свого існування; економність та умовність, символізм; поєднання усного та письмового типів.
Статус людини в культурі давнього Сходу залежав і визначався місцем її "на драбині" розподілу. Людині належало лише творити смиренну молитву до Бога.
Loading...

 
 

Цікаве