WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Сутність моралі - Реферат

Сутність моралі - Реферат

сприйнятливості. "Розумінням я називаю ту здатність, котра сприяє нам розуміти миттєво ті тонкощі в людських відносинах, які не можуть бути осягнуті розумом. Розуміння не є розум, тому що, хоча з допомогою розуму можна дійти до свідомості - тих же відносин, які пізнає розуміння, але ця свідомість не буде миттєвою, й тому не матиме прикладення. Тим-то дуже багато є людей щонайрозумніших, але не розуміючих; одна здатність ніскільки не залежить від іншої".
В іншому контексті великий письменник людства підкреслює: "Важко й навіть мені здається неможливим розділяти людей на розумних, дурних, добрих, злих, але розуміючий і нерозуміючий - це для мене така різка риска, котру я мимоволі проводжу між усіма людьми, яких знаю".
Розуміння як здатність співучасті в житті інших людей і є шлях життя власного, діалектика душі", неможлива без глибинного, внутрішнього життя, чистоти моральних почуттів.
У своїй відповідності предметові, що відкривається лише за підходу до нього як до цілісності, моральна сприйнятливість має конкретно-чуттєвий характер, реалізується через духовні почуття. Спосіб її реалізації - в освоєнні предмета, спосіб її опредмечування - у відносинах безпосередньо між індивідами. Цей смисл закріплений у моральному житті людей відомим афоризмом, що любити вітчизну, людство можна тільки люблячи конкретну людину. Через вияв у конкретній цілісності індивідуально неповторного вираження людської, суспільної сутності, сприйнятливість як продуктивна, сутнісна сила реалізується в співучасті, співпереживанні, в моральній діяльності.
"Лише поставившись до людини Павла як до собі подібного, людина Петро починає ставитися до себе як до людини". В даному тексті міркувань К. Маркса думка про специфіку ставлення "як до собі подібного" важлива не тільки виділенням у ньому адекватності, а й тим, що ця характеристика підкреслено призначена для виділення специфіки ставлення людини до людини як ставлення до себе як до людини. Думка про специфічно людське ставлення до іншої людини як про спосіб безпосереднього здійснення людини в собі, спосіб самоздійснення дістає дальший розвиток. Щоразу,- пише Маркс,- людина "Павло як такий, в усій його павлівській тілесності", стає для нього формою прояву роду "людина". Таким чином розкривається сутність морального способу присвоєння людиною суспільності, родової людської сутності, що реалізується в своїй безпосередності в єднанні, спільності людей, на основі якої виникають усі інші соціальні зв'язки.
Розглянута з цих позицій моральна діяльність може бути представлена в її генезисі як пов'язана зі становленням специфічно людської здатності відноситися, її безпосередня реалізація у стосунках між людьми, в сутнісній силі, що продукує "єднання людей", суспільний зв'язок. її своєрідність визначається в процесі виділення спільноти з природи. На цьому етапі індивід усвідомлює себе, тобто стає людським індивідом через свою тотожність зі спільнотою, в межах того, наскільки зоологічна індивідуальність перейшла у співвіднесеність зі спільнотою, виражена на рівні усвідомлення себе як мініатюри спільноти. Саме таке виділення, здійснюване стосовно природи, його рівень слушно визначається як інстинктивне усвідомлення або ж як усвідомлення інстинктів.
Процес виділення природи як зовнішнього щодо спільноти є водночас виділенням, усвідомленням себе, спільнотою. Становлення свідомості, її суспільної сутності розкривається також у судженнях про мову - породженні так само стародавньому, як і сама свідомість. Суспільна сутність мови покладається в тому, що вона існує для всіх інших людей і лише тим самим існує також і для мене самого. Тут мається на увазі не кількісний вимір явища, що побутує в стереотипах на зразок "як усі - так і я", котрі претендують на суспільне, моральне значення. Таке тлумачення не має нічого спільного зі справжньою суспільністю, яка реалізується творчо й не мислима сьогодні поза індивідуальністю. Скоріше й істина просвічує в протилежному такій сентенції: індивід керується не міркуваннями кількісної переваги; "всі" для нього виступають критерієм узагальненого досвіду й він співвідносить із ним свій досвід, коригує його й готовий діяти творчо й з усіма, вносячи лише йому належну, лише ним творену частку. В судженнях про мову й розкривається внутрішньо притаманна мові, як і свідомості в цілому основа - співвіднесеність людини з іншими.
Узагальнюючи сказане, можна зробити висновок, що процес становлення свідомості здійснюється як усвідомлення себе через спільність (існуюче для всіх інших і лише тим самим існуюче для мене), тобто через співвіднесеність, котра виражена у формі ототожнення зі спільнотою. Таким чином, виникаюча спільнота визначається як суб'єкт стосовно природи (об'єкта). В цих межах розвитку суспільності й розглядається рівень і характер співвіднесеності з природою.
Виниклий із співвіднесеності індивіда з іншими суспільний зв'язок і є стрижнем його взаємодії зі світом, основою, в котрій суспільна сутність специфічно людського відношення зі світом виражена безпосередньо в існуванні. Внутрішньо притаманна людині здатність бути відповідною, "ставитися", співвідносити себе зі світом і є її родова, людська суспільна сутність, начало людини, існуюче в діяльності й через діяльність. Освоюючи світ відповідно до логіки речі, ставлячись до іншого як до людини, людина підноситься до завершеності специфічно людського відношення й, пізнаючи та перетворюючи світ за міркою кожного виду, виділяє завершеність як предмет, в освоєнніякого здійснюється її власний розвиток за людською мір-кою.
Суспільність, загальна, родова продуктивна сила реалізується у відповідних предметові сутнісних силах (кожної - своєму предметові) - творчих, продуктивних силах, що розгортаються в способах їх опредмечування в теоретичний, моральний, художній та інші способи освоєння людиною світу, в діяльності.
Список літератури
1. Алое А. А., Лобастов Н. В. Диалектика формирования нравственности//Диалектика и этика. Алма-Ата, 1983.
2. Анисимов С. Ф. Духовньїе ценности: производство и потребление. М., 1988.
3. Анисимов С. Ф. Мораль и поведение. М., 1986.
4. Батищев Г. С. Деятельность и ценности: критика "деятельностного подхода" и теории интериоризации//Вопр. философии. 1985, № 2.
5. Бердяев Н. А. Самопознание, М., 1991.
6. Волченко Л. Б. Культура поведения, этикет, нравственность. М., 1982.
7. Гусейное А. А. Мораль//Общественное сознание и его формы. М., 1986.
8. Кант Й. Основы метафизики нравственности//Соч.: В 6 т. М., 1964. Т. 4.
9. Кругова О. Й. Человек как творец морали. М., 1985.
10. Каган М. С. Мир общения. М., 1988.
11. Титаренко А. Й. Нравственньїе основы общения. М., 1979.
12. Титаренко А. Й. Роль чувств в морали, принцип сенсуализма в этике//Вопр философии. 1984, № 8.
13. Фортова А. Й. О диалектическом единстве нравственного и эстетического. К., 1985.
14. Фортова А Й. Сущность, структура и функции морали//Марксистско-ленинская этика и эстетика (методика комплексного изучения вузовского курса). К., 1989.
15. Фортова А. Й. Нравственность как способ утверждения человека // Идеология, мораль, искусство. К., 1991.
16. Фромм 9. Иметь или бить? М., 1990.
17. Фромм 9. Бегство от свободы. М., 1990.
18. Щердаков В. Н. Диалектика внутреннего и внешнего в сфере нравственности//Диалектика и этика. Алма-Ата, 1983.
19. Яценко А. Й. Этический аспект диалектики цели, средства и результата//Диалектика и этика. Алма-Ата, 1983.
Loading...

 
 

Цікаве