WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Сутність моралі - Реферат

Сутність моралі - Реферат

вираженні, суспільність розкривалася не як історичний період реалізації людського способу буття, його здійснення за певних соціально-економічних умов, а з абсолютизацією цього моменту, фактично підмінювалася самими умовами, незалежно від того, що в них реалізується. Таким чином, із поняття "суспільне буття" вихолощувався його людський зміст, а спрощене тлумачення суспільного буття відкривало можливості для вкрай викривленого розуміння покладеної в його основу єдності індивідуального й загального, людського, для спекуляцій при його тлумаченні.
Безвідносно до змістової специфіки людського способу буття, що реалізується в своїй дійсності в діяльності живих, конкретних, цілісних індивідів, суспільне буття охоплюється в своєму функціональному значенні й присвоюється суспільством як протиставлене буттю індивідуальності. Остання постає як початкове, з витоку позбавлена суспільної сутності, якої набуває (соціалізується) в процесі включення в суспільне життя.
Для інтерпретацій моральності такий підхід мав ряд наслідків. По-перше, як діяльність, не пов'язана безпосередньо з економічними відносинами й позначеною їхніми межами структурою суспільного буття, моральність втрачала можливість бути сприйнятою інакше, ніж у приклад-ному значенні. Розглядувана в цій площині, моральність розкривалася як спосіб примусу індивіда, його суспільного виховання шляхом впливу на засвоєння ним поставлених суспільством вимог і приписів та відповідної реалізації в поведінці. Виступаючи в цьому, прикладному значенні, мораль і не могла бути розкритою в своїй специфіці як діяльність, котра має безпосереднє відношення до вироблення людяності.
Друга тенденція в науковій розробці поняття "суспільність" пов'язана з філософським аналізом проблеми людини, реалізується в дослідженні суспільної сутності як її творчої, родової сутності, котра проявляється в своїй якісній визначеності в життєдіяльності індивідів у процесі становлення їхніх творчих, сутнісних сил. Становлення суспільної сутності людини простежується з розвитком родоплемінної спільноти, а в період становлення соціальної форми зв'язки між людьми чимраз чіткіше проявляються в своїй якісній визначеності в моральності. І хоч репрезентуючи її (моральність) нрави й звичаї своїм корінням сягають у відносини, що виникли з кревної спорідненості, передбачають за своїм походженням колізії, виниклі в цій сфері, регулюються переживаннями на ґрунті цих зв'язків,- почуття ганебного або ж доброчесного співвіднесене з "мірою компетенції людини".
Становлення й усвідомлення почуття ганебного є результатом перетворення страху на совість (духовне почуття) в процесі становлення суспільного зв'язку між людьми, результат досвіду та спостережень, що змінили жах, характерний для табульованої поведінки. Не менш суттєвим для розуміння процесу становлення моральності у відповідності зі становленням суспільності є те, що сам перехід до соціальної форми зв'язку усвідомлюється древніми початкове з колізій зруйнування кревних зв'язків. Так, спостережувана ними тенденція до роз'єднання патріархальної спільності в процесі активізації індивідів способом ствердження себе над іншими усвідомлюється в контексті міфологічних уявлень про помсту, котра набагато перевершує початковий злочин і в наростаючій лавині наступних відомщень становить серйозну загрозу спільності й людині.
Міф про Атрея та Фієста (Тієста) входить у живу тканину життя людей як першопричина трагічних подій нового часу, осмислених великими трагіками Греції. Зіткнення старого й нового часу, суперечності, ним породжені, осмислені вченими досить глибоко. Одначе в цьому аналізі не піднято важливий шар, пов'язаний зі становленням моральності й необхідний для її розуміння. Виникаючі з глибинного, доступного людині на рівні кревних зв'язків її переживання своєї співпричетності з іншими людьми, людством і досьогодні найкраще розуміються на прикладах материнської любові, яка в собі покладає інтерес дитини й себе покладає в основу цього інтересу. Та саме подібним чином розкривається суспільна сутність мо-ральної свідомості, почуттів, їхнього духовного характеру.
У цьому зв'язку щонайглибше проникнення в сутність моральності великими представниками людства завжди пов'язане з виявленням у ній того абсолютного, що становить закон для людини, що не вкладається ні в межі кожного з наступних етапів суспільного розвитку, ні їх разом узятих. Це й породжує прагнення виділити моральність як явище або надісторичне, або як преддане людині (хоч це не завжди означає, що корені моральності передбачаються в біологічній природі людини). Скоріше йде мова про різні інтерпретації моральності - іманентної людському розвиткові. Внутрішньо притаманна людству як його істинно суспільна сутність, моральність тлумачиться як генетичний код людини, що його індивід у своєму бутті має виявити в процесі свого самовизначення, в знаходженні себе. В цьому розумінні й тлумачиться поняття предданого йому. В інших філософських інтерпретаціях моральність як справді суспільне буття індивіда виступає як спосіб адекватного здійснення предданої йому як людському індивідові суспільної сутності, її реалізації в конкретному бутті. Саме таким чином і дістає пояснення процес, у якому глибинні, внутрішні підвалини моральності дістають вираження в зовнішньому, розкриваються в життєдіяльності людини через учинки, поведінку згідно з нормами, які в своїй імперативності несуть міру людяності.
Родова людина вже у собі містить суспільність, яка є "загальною передумовою усуспільнення діяльності, а не її похідною"'. Усуспільнення людини в процесі моральної діяльності в своїй основі покладає розвиток суспільності через розвиток певної сутнісної сили - моральної сприйнятливості. В цих координатах і слід шукати джерело моральності. Думка, згідно з якою родова людина уже в собі містить суспільність, себе робить загальною й колективною істотою (Маркс), підводить до розуміння того, що потреба в співпричетності з іншими, суспільством, іманентна людині,аж ніяк не визначається штучним моделюванням, а є природною й найбільш органічною потребою, до задоволення якої з необхідністю спонукає людину її суспільна сутність. У процесі діяльнісного втілення своєї сутності людина, задовольняючи цю органічну для неї потребу, творить, виробляє людський суспільний зв'язок, котрий є справжнім суспільним зв'язком, оскільки в ньому людська сутність реалізується безпосередньо й адекватно.
Таким чином, розкривається сутність морального способу присвоєння людиною суспільності, родової сутності, яка становить сенс самого відношення, його мету і засоби.
У ставленні до іншого як до людини, у відповідності йому здатність відноситися реалізується в сутнісній силі - особливій сприйнятливості, своєрідність якої визначається своєрідністю предмета, тим, що предмет - інша людина - розкривається як утілена в індивідуальній неповторності справжня людська сутність.
Розглядаючи моральне вдосконалення як головне джерело відродження людини й суспільства - реальну основу людського єднання, Л. М. Толстой розкриває почуття спільності і єднання з іншими як спосіб знайдення особистістю самої себе, основу "діалектики душі" людини. Важ-ливість для Толстого питання про можливості шляху кожної людини до інших людей, а отже й до себе, до "діалектики душі" розкривається через аналіз специфіки спілкування, вираженої в. терміні "розуміння". Через зі-ставлення двох розрядів людей - "розуміючих" і "нерозуміючих" - Л. М. Толстой роз'яснює по суті специфіку моральної
Loading...

 
 

Цікаве