WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Сутність моралі - Реферат

Сутність моралі - Реферат

специфічним відношенням дано людині - суспільній істоті. Саме таке бачення є величезним досягненням людського генія, схоплена в русі досконалість суспільної сутності людини, вираженої в її діяльності, здат-ності відноситися, відповідати світові, взаємодіяти на рівні усвідомленої діяльності, взаємовідношення.
Людське ставлення до світу - це реалізована в діяльності здатність відноситися, загальна продуктивна сила. Вміння співвідноситися, підходити, виявляти й виробляти у відповідності з логікою речі визначається суспільною сутністю свідомості (або ж, як її визначають інші,- суспіль-ністю). Вона реалізується у визначеності відношення між предметом і відповідною йому сутнісною, суспільною силою, в самому акті відповідності предметові. Зі здатності відноситися, творчої потенції суспільність перетворюється по відношенню до предмета на своєрідну сутнісну силу, розкривається як зумовлена предметом і виражена у відповідності йому своєрідність людської сутності,- загальної продуктивної сили - того, що людина "відноситься". Суспільність є в цьому, конкретному способі реалізації специфічною продуктивною силою, а її опредмечування є діяль-ністю.
Виходячи з розуміння діяльності як способу людського буття, його ствердження, розглядаючи суспільність як початкове в діяльності, що визначає її людський смисл і виражене в тому, що, на відміну від тварини, людина "відноситься", розглянувши сутність людського відношення, ми дістаємо уявлення про те, що має бути покладено в основу досліджень конкретних, у тому числі й моральної, діяльностей.
Згідно з розумінням родової сутності людини як дійсної сукупності її сутнісних, творчих сил, аналіз морального способу освоєння людиною світу пов'язується з виявленням предмета освоєння, своєрідності сутнісної сили, в якій через її відповідність предметові реалізується творчий потенціал людини. Спосіб опредмечування сутнісної, творчої сили й становить сутність даного, морального способу освоєння, його внутрішній смисл.
Що ж освоюється моральним способом? Предметом, котрий визначає своєрідність морального способу освоєння є суспільність, її безпосереднє присвоєння в моральному відношенні здійснюється через становлення особливої сприйнятливості - сприйнятливості в іншому - людини, У ставленні до іншого як до людини реалізується суспільна, людська сутність індивіда, задовольняється органічна для суспільної істоти потреба у співпричетності до інших, до суспільства.
Моральна сприйнятливість, у якій здатність співвідносити себе зі світом реалізується у сприйнятті іншого як людини, зумовлена тим, що вона постає в цілісній конкретності індивідуально неповторного вираження, як осо-бистість, і її сприйняття має конкретно-чуттєвий характер, ґрунтується на особливій заінтересованості - небайдужості, суть якої у виокремленні неповторного "обличчя" іншого, в розрізненні і, таким чином, у досяжній співпричетності йому. Результат здійсненого контакту, що переживається в почутті прихильності, характеризується різними рівнями її втілення, але спільною для них є співпричетність - механізм суспільності, присвоюваної в моральній діяльності. Виражена в моральному спілкуванні в своїй безпосередності як специфічно людська, міжособистісна форма зв'язку людей, суспільність людини задовольняється в присвоєному почутті спільності, має духовний характер.
Реалізоване в цьому процесі самоздійснення індивіда як людської істоти не обмежене ніякими рамками. Водночас моральний спосіб освоєння в своїй якісній визначеності (за всіх його історичних змін) розкривається межами, які позначаються специфікою предмета - суспільністю та від-повідною йому сутнісною силою - моральною сприйнятливістю. Суспільність, що реалізується в неповторності індивідуального вияву у взаємовідношенні кожного до іншого як до людини і є способом присвоєння людиною своєї людської, суспільної сутності безпосередньо у відношенні, тобто способом її існування.
У визначеності відношення між предметом - іншим як людиною та відповідною йому сутністю, продуктивною силою - моральною сприйнятливістю - створюється особливий, моральний спосіб ствердження людини.
Людська сутність, начало людини є її суспільна сутність. Вона зумовлює істинні суспільні зв'язки людей, які відтворюються в діяльності. Люди в процесі діяльного здійснення своєї сутності творять, виробляють суспільний зв'язок. Розглядаючи людську сутність як суспільну. В. П. Іванов зазначав: "їх (індивідів.- А. Ф.) суспільність є початковою передумовою самої можливості діяти в специфічній соціальній ролі: тільки будучи людьми, можна здійснювати суспільно-соціальні функції. Таким чином, здатність бути людиною, тобто родова суспільна сутність, припущена в активі індивіда й немовби передує його функціональному підключенню до суспільних форм діяльності. Виходить що індивід здатний увійти в соціальне ціле тільки як така його частина, котра вже містить у собі ціле у вигляді основи, сутності й передумови буття". Наведений текст із книги В. П. Іванова, так само як і раніше розглянуті міркування представників екзистенціальної філософії, дають уявлення про те, наскільки принциповим є питання про суспільну сутність як родову для людини, наскільки з його вирішенням пов'язане розуміння сучасних проблем людини і в тому числі значення моральності в її розвитку. В контексті міркувань про родову людську, суспільну сутність моральність прояснюється як спосіб її безпосереднього присвоєння в діяльності, її існування.
Починаючи з Платона, Арістотеля, включаючи й наш час, питання про суспільну сутність людини було відправним, вихідним в обґрунтуванні моралі як сфери специфічно людського прояву або спрощеного тлумачення моралі як правил поведінки аж до заперечення її.
Водночас у саме поняття "суспільність" вкладався різний зміст. Не вдаючись до аналізу його різних тлумачень відповідно до дійсної історії суспільного розвитку, все ж необхідно виділити дві тенденції в тлумаченні поняття "суспільність", оскільки від них прямо залежить і пояснення феномена морального.
Одне з них розглядає поняття "суспільність" як тотожне поняттю "соціальність", акцентує увагу на тому аспекті, в якому охоплюється спосіб виробництва й відповідна йому організація суспільства, історично-конкретна система суспільних зв'язків. Домінуючими в аналізі виступають економічні підвалини. Всупереч відомим з історії фактам незбігу соціального й духовного розвитку, що становило окрему проблему наук про людину, в тому числі й неодноразово підкреслюваної думки, щоекономічні відносини впливають на всю систему суспільних відносин, визначають зміни в них лише в кінцевому підсумку, саме це останнє не дістало належного розкриття в дослідженнях цього напряму.
Наслідки такого спрощеного тлумачення історичного процесу суспільного розвитку виявилися особливо відчутними для пізнання духовної діяльності людини, і насамперед - моральної. Історично-конкретний аналіз соціально-політичної структури суспільства та її основи - економічних відносин обмежував уявлення про суспільне життя, його світоглядні підвалини та їх вираження в життєдіяльності живих, конкретних, цілісних індивідів. Внутрішній світ людини, її індивідуальність і, отже, її творчі потенції випадали з контексту суспільного життя, не охоплювалися при аналізі. Відбувалося те, що суспільна сутність людини, її родова сутність як загальна передумова специфічно лквдького способу буття розглядалася в контексті її історичних модифікацій, але безвідносно до своєї специфіки.
Взята лише в її даному історичному
Loading...

 
 

Цікаве