WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Структура моралі - Реферат

Структура моралі - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
СТРУКТУРА МОРАЛІ
У підході до моралі як до діяльності, в основі інтерпретацій морального способу освоєння людиною дійсності, у витлумаченні системи, в якій розкривається її специфіка, елементів і характеру їхнього зв'язку криються уявлення про моральне відношення. Значення, в якому виступає поняття "моральне відношення" для етичної теорії діяльнісної сутності моралі, його ключова роль для даної наукової інтерпретації моральності зумовили функціональну багатозначність цього поняття в науці.
Принцип діяльнішого підходу до моралі, і в його вираженні на емпіричному рівні осмислення моральності, і в теоретичному усвідомленні його методологічного значення для вивчення моральності, завжди пов'язує уявлення про моральне з відношеннями. В свою чергу тлумачення від-ношень людини зі світом, те, в якій мірі в теорії відношень виражена їхня діяльна сутність, визначає розуміння морального відношення, його місця та ролі в моральній діяльності. Наприклад, розглянуте вище застосування редукціонізму - методу "точних наук" - у вивченні предметно-змістових відношень, дало викривлене уявлення про їхню своєрідність. Така доля спіткала й моральне відношення. Жива безпосередність здійснюваного в творчості людяності існування суспільних індивідів визначає безмежність морального відношення, його всюдисущий і всепроникний характер, вимірюваний відношенням до родової суспільної людської сутності. Не піддаючись розчленуванню на частини, не змінюване кількісно, моральне відношення формалізувалося за зовнішніми ознаками як суб'єктно-суб'єктне відношення. Безвідносно до визначення суб'єкта моральної діяльності, предмета, способу, яким цей предмет освоюється, І продукту освоєння моральне відношення розглядалося як оцінне, одномоментне, поза перспективою його діалектичного розвитку до моралі. Таким чином, моральне відношення опинилося відітнутим від моралі, постало як елемент, опосередковуючий зв'язок моралі (форми суспільної свідомості) з діяльністю (тлумаченою як поведінка), реалізованою індивідом за перевагою при виборі поведінки з позицій інтеріоризованої ним моралі.
Отже, з предметно-змістового відношення індивідів, яке в своєму саморозвитку підносилося до вираження загального в моралі, моральне відношення перетворювалося на оцінне. Воно розглядалося не як цілісний організм, із якого виростала мораль, а як її частина, елемент довільно модельованої структури, керований через мораль, структуровану з позаморальних джерел, безвідносно до їх знаходження та розкриття їхньої ролі в "саморусі" моралі. В цьому зв'язку всепроникний характер моральності з наслідку, в якому проявлялася специфіка морального відно-шення, перетворювався на його основу, на доказ оцінного, а не змістового характеру морального відношення. Те, що моральність проймає всі сфери життєдіяльності, виступало підставою для заперечення предметного характеру морального відношення, його змістової специфіки, яка зводилася до поведінки згідно з нормами моралі.
Не менше значення у вихолощуванні моралі як родової діяльності людини, у перетворенні загальнолюдського змісту її норм і цінностей на відносні, аж до конструйованих, подібно до технічних механізмів, мало те, що за викривленого уявлення про моральне відношення навіть не виникло питань про його творчий характер, виключалося вивчення духовних моральних почуттів, їхнього практичного, предметного змісту, їхньої своєрідності по відношенню до людської чуттєвої діяльності. І це цілком природно для механістичного погляду на живий процес суспільно-істо-ричного розвитку моральності, який розриває всеісторичні масштаби моральності з позицій абсолютизованого історичного моменту й за допомогою породженого ним монстра формалізованої свідомості, що проявилася в абсолютизації значення редукціонізму при вивченні людини.
Розуміння не лише наслідків, а й причин проникнення редукціонізму в науки про людину відкривається у філософській теорії.
"Тільки повне врахування досвіду і тенденцій усього історичного розвитку суспільства може висвітити генеральну перспективу родоіндивідуальної еволюції людини й на цій основі дасть змогу виділити її культурну складову",- пише В. П. Іванов. Сказане стосується вивчення мо-ральної діяльності, розуміння її історичного характеру, ролі й значення для людського розвитку.
Моральне відношення є механізмом моральної діяльності. У плані уточнення, термін "механізм", більш звичний для сучасного мислення, слід розуміти як організм, породжуваний живою безпосередністю людської чуттєвої діяльності й доступний розумінню лише в цілісному підході до сукупно вираженої в ньому єдності всіх сторін моральної діяльності. Моральне відношення можна розглядати як історично доступний оглядові початок виникнення моральності й як вихідний момент становлення морального способу освоєння людиною дійсності, "джерело саморуху" морального до моралі, організм, у цілісній будові якого виражений її внутрішній смисл, що розкривається в специфіці моральних норм і цінностей, визначає їхню загальнолюдську сутність і всеісторичний характер моральності та як форму суспільних відносин, котрі виробляють моральні ідеї й виступають щодо суспільної моралі - форми свідомості - стороною суспільної практики.
Тобто результати, одержані на сутнісному рівні пізнання моральної діяльності, розкривають її родовий характер, детермінуючий розвиток людини. Разом із тим відкривається можливість для глибшого розуміння процесу відображення в моралі дійсності. Зв'язок моралі з історично-конкретними умовами соціального життя суспільства самоочевидний. Та яким чином він здійснюється?
Спроби сприймати мораль, мистецтво і т. п. як форми суспільної свідомості, що належать до надбудови й розглянуті стосовно базису, як його відображуючі, не тільки не могли пояснити виникнення відмінності між формами суспільної свідомості (мистецтво, мораль і т. ін.) - адже свідомість єдина, а й зміни в їхньому історичному конкретному змісті. Всупереч відомим застереженням, що базис справляє вплив на всю систему суспільних відносин лише в кінцевому підсумку, прямолінійне тлумачення відкривало простір для виведення моралі з потреб суспільства.
Мораль як форма суспільної свідомості визначається в своїй специфіці зі своєрідності моральних відносин - форми суспільної практики - й задовольняє потреби, що виникають у цій, моральній діяльності. Що ж до суспільних потреб узагалі, то мораль співвідносна з ними лише в межах можливостей, що випливають із її своєрідності. Наприклад, здійснюючи функцію усуспільнення людини в напрямі глибинних перетворень її як справді суспільної істоти (а не її зовнішньої, приборкуючої регламентації), мораль спирається не на страх, а на совість, не на довільні вимоги суспільства, поставлені перед особистістю як її обов'язок (виконання плану і т. п.), й оперті на зовнішні стимули (зарплата, покарання), а тільки на такі, в яких здійснюється органічна для людського індивіда, виражена в соціальній прихильності його співпричетність із суспільством.
Коли ж як моральні вимоги та норми висуваються умоглядно сформульовані постулати, хоч би якими
Loading...

 
 

Цікаве