WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Легенди і міфи Стародавньої Греції - Реферат

Легенди і міфи Стародавньої Греції - Реферат

Даремно втішав його Аполлон. Горе Кіпаріса було безутішне, він благав срібнолукого бога, щоб бог послав йому журбу навічно. Почув його Аполлон. Юнак обернувся на дерево. Кучері його стали темно-зеленою хвоєю, тіло його одяглося в кору. Струнким деревом кипарисом стояв він перед Аполлоном; як стріла, підносилася його вершина до неба. Сумно зітхнув Аполлон і промовив:
- Завжди уболіватиму я за тебе, прекрасний юначе, уболіватимеш і ти за чуже горе. Будь же завжди із скорботними!
З того часу біля дверей будинку, де є померлий, вішали греки гілку кипариса, його хвоєю прикрашали похоронні вогнища, на яких спалювали тіла померлих, і садили кипариси край могили.
ОРФЕЙ І ЕВРІДІКА
Викладено за поемою Овідія "Метаморфози"
Орфей у підземному царстві
Великий співець Орфей, син річкового бога Еагра і музи Калліопи, жив у далекій Фракії. Дружиною Орфея була прекрасна німфа Еврідіка. Палко кохав її співець Орфей. Але недовго тішився Орфей щасливим життям з дружиною своєю. Одного разу, незабаром після весілля, прекрасна Еврідіка збирала зі своїми юними жвавими подругами німфами весняні квіти в зеленій долині. Не помітила Еврідіка в густій траві змії і наступила на неї. Вжалила змія юну дружину Орфея в ногу. Голосно скрикнула Еврідіка і впала на руки подруг, що підбігли. Зблідла Еврідіка, склепились її очі. Отрута змії урвала її життя. Жах охопив подруг Еврідіки і далеко рознісся їх скорбний плач. Почув його Орфей. Він поспішає в долину і бачить холодний труп своєї ніжно коханої дружини. В розпачі Орфей. Не міг примиритися він з цією втратою. Довго оплакував він свою Еврідіку, і плакала вся природа, чуючи його сумний спів.
Нарешті, вирішив Орфей спуститися в похмуре царство душ померлих, щоб ублагати владику Аїда і дружину його Персефону повернути йому дружину. Крізь темну печеру Тенару спустився Орфей до берегів священної ріки Стіксу.
Стоїть Орфей на березі Стіксу. Як переправитись йому на той берег, туди, де лежить похмуре царство владики Аїда? Навколо Орфея товпляться тіні померлих. Ледве чути стогін їх, подібний до шелесту падаючого листу в лісі пізньої осені. Ось почувся здалеку плескіт весел. Це наближається човен перевізника душ померлих Харона. Причалив Харон до берега. Просить Орфей перевезти його разом з душами на той берег, але відмовив йому суворий Харон. Хоч як благав його Орфей, все чує він одну відповідь Харона - "Ні!".
Ударив тоді Орфей по струнах своєї золотої кіфари, і широкою хвилею рознеслись по березі похмурого Стіксу звуки її струн. Своєю музикою зачарував Орфей Харона; слухає він гру Орфея, спершись на своє весло. Під звуки музики ввійшов Орфей у човен, відштовхнув його Харон веслом від берега, і поплив човен через темні води Стіксу. Перевіз Харон Орфея. Вийшов він з човна і, граючи на золотій кіфарі, пішов похмурим царством душ померлих до трону бога Аїди, оточений душами, що позлітались на звуки його кіфари.
Граючи на кіфарі, наблизився до трону Аїда Орфей і схилився перед ним. Дужче вдарив він по струнах кіфари і заспівав; він співав про своє кохання до Еврідіки і про те, яке щасливе було його життя з нею в світлі, ясні дні весни. Але швидко минули дні щастя. Загинула Еврідіка. Про своє горе, про муки розбитого кохання, про свою тугу за померлою співав Орфей. Все царство Аїда слухало спів Орфея, всіх зачарувала його пісня. Схиливши на груди голову, слухав Орфея бог Аїд. Припавши головою до плеча чоловіка, слухала пісню Персе фона; сльози смутку тремтіли на її віях. Зачарований звуками пісні, Тантал забув голод і спрагу, що мучать його. Сізіф припинив свою тяжку, марну працю, сів на той камінь, який він котив на гору, і глибоко-глибоко замислився. Зачарований співом, стояли Данаїди, забули вони про свою бездонну посудину. Сама грізна трилика богиня Геката закрилася руками, щоб не видно було сліз на її очах. Сльози блищали й на очах Еріній, які не знають жалощів, навіть їх зворушив своєю піснею Орфей. Але ось все тихше бринять струни золотої кіфари, стихає спів Орфея, і завмер він, як ледве чутний подих смутку.
Глибока мовчанка панувала навколо. Порушив цю мовчанку бог Аїд і спитав Орфея, чого прийшов він в його царство, про що він хоче просити його. Заприсягся Аїд незламною клятвою богів - водами ріки Стіксу, що виконає він просьбу чудового співця. Так відповів Орфей Аїдові:
- О, могутній владико Аїде, всіх нас, смертний, приймаєш ти у своє царство, коли кінчаються дні нашого життя. Не для того прийшов я сюди, щоб дивитися на ті страхіття, які сповнюють царство твоє, не для того, щоб повести з собою, як Геракл, стража твого царства - триголового Кербера. Я прийшов сюди благати тебе, щоб відпустив ти назад на землю мою Еврідіку. Поверни її знову до життя; ти бачиш, як я страждаю за нею! Подумай, владико, коли б відібрали в тебе дружину твою Персефону, адже й ти страждав би. Не назавжди ж повертаєш ти Еврідіку. Вернеться знову вона в твоє царство. Коротке життя наше, владико Аїде. О, дай Еврідіці зазнати радощів життя, адже вона зійшла в твоє царство такою юною!
Замислився бог Аїд, і, нарешті, відповів Орфеєві:
- Гаразд, Орфею! Я поверну тобі Еврідіку. Веди її назад до життя, до світла сонячного. Але ти мусиш виконати умову, ти підеш уперед слідом за богом Гермесом, він поведе тебе, а за тобою буде йти Еврідіка. Але під час подорожі по підземному царству ти не повинен оглядатися. Пам'ятай! Оглянешся - і зараз же покине тебе Еврідіка і повернеться назавжди в моє царство.
На все був згоден Орфей. Поспішає він швидше йти назад. Привів швидкий, мов думка, Гермес тінь Еврідіки. З захопленням дивиться на неї Орфей. Хоче Орфей обняти тінь Еврідіки, але зупинив його бог Гермес, промовивши:
- Орфею, адже ти обіймаєш лише тінь. Підемо швидше: важкий наш шлях.
Рушили в дорогу. Попереду йде Гермес, за ним Орфей, а за ним тінь Еврідіки. Швидко минули вони царство Аїда. Перевіз їх через Стікс у своєму човні Харон. Ось і стежка, яка веде на поверхню землі. Важкий шлях. Стежка круто здіймається вгору, і вся вона завалена камінням. Навколо глибокі сутінки. Ледве вимальовується в них постать Гермеса, який іде попереду. Та ось далеко спереду замріло світло. Це вихід. Ось і навколо немов посвітлішало. Коли б Орфей тепер оглянувся побачив би він Еврідіку. А чи йде вона за ним? Чи не залишилася вона у сповненому морокомцарстві душ померлих? Можливо, вона відстала, адже дорога така важка! Відстала Еврідіка і буде приречена на вічне блукання в темряві. Орфей притишує ходу, прислухається. Нічого не чути. Та хіба можна чути кроки безтілесної тіні? Все дужче охоплює Орфея тривога за Еврідіку. Все частіше він зупиняється. А навколо дедалі світлішає. Тепер ясно розгледів би Орфей тінь своєї дружини. Нарешті, забувши все, він зупинився і обернувся. Майже поряд себе побачив він тінь Еврідіки. Простяг до неї руки Орфей, але далі, далі тінь і зникла в темряві. Немов скам'янілий стояв Орфей, охоплений розпачем. Йому довелося пережити вдруге смерть Еврідіки, а винуватцем цієї другої смерті був він сам.
Довго стояв Орфей. Здавалося, життя покинуло його, здавалося, що це стоїть мармурова статуя. Нарешті, поворухнувся Орфей, зробив крок, другий, і пішов назад, до берегів темного Стіксу. Він вирішив знову вернутися до трону Аїда, знову благати його повернути Еврідіку. Але не повіз його старий харон через Стікс у своєму вутлому човні, марно балагав його Орфей - не зворушили благання співця невмолимого Харона. Сім днів і ночей сидів сумний Орфей на березі Стіксу, проливаючи сльози скорботи, забувши про їжу, про все, нарікаючи на богів похмурого царства душ померлих. Тільки на восьмий день вирішив він покинути береги Стіксу і повернутися до Фракії.
Loading...

 
 

Цікаве