WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Проблема людини в етичних дослідженнях - Реферат

Проблема людини в етичних дослідженнях - Реферат

особливу сферу вдоволення - духовну. Та з чого воно виникає, що визначає його необхідність? Досвід підказує, що духовне вдоволення не підвладне ні договірним, раціональним узгодженням, ні зовнішньому примусові, ні хотінню, пов'язаному виключно з індивідуальними устремліннями. Ні розмірковування про найраціональнішу поведінку в суспільстві (з точки зору здорового глузду й задля взаємної вигоди), ні, тим більше, міркування технологічного характеру не можуть пояснити такого веління, незастосовні для розкриття феномена морального.
Моральне показує себе як явище іншого порядку, ніж ті, з якими пов'язуються застосовувані до нього і розглянуті тут способи аналізу. Разом із тим за всіх відмінностей цих способів, узяті стосовно морального, вони демонструють спільну ознаку: в їхніх теоретичних підвалинах не закладені знання про людину. В дослідженнях прибічників редукціонізму, в працях з досить вираженою екзистенціональною орієнтацією, попри всю протилежність їхніх позицій, як спільна причина невдач виступає неможливість розкрити цими методами моральність у контексті проблеми людини. В результаті й теоретичний аналіз у його редукціоністському розумінні, й емпіричний аналіз не розкривають мораль як цілісне специфічне явище.
Розчленування моралі на частини, піддання їх формалізації, стає згубним для самого дослідження, оскільки специфіка моралі не може бути виражена цим способом. Зникнення ж указаної специфіки, випадення з дослідження позбавляє сенсу сам аналіз, бо те, що лишається на його частку й доступне редукціоністському поглядові, не схоже навіть на мертву копію, зняту з оригіналу, оскільки являє собою штучне поєднання частин, котрі не стикуються, а не ціле в єдності взаємозв'язків його сторін.
Що ж до орієнтації, котра визначається як екзистенціональна, то вона ставить, здавалося б, протилежне завдання: адекватним моралі способом розкрити її в цілісності. Однак емпіричний аналіз неспроможний охопити багатогранність моралі. Звичайно, йдеться не про тих чи інших дослідників, а про можливості емпіричного аналізу стосовно моралі.
Ілюзія достатності цього методу для дослідження моралі виникла не з одного тільки мотиву вчених захистити право на існування індивіда, а з реальної основи, закладеної в самій моралі, з того, що в ній, у системі моральних цінностей, норм, принципів узагальнений емпірично під-тверджений моральним досвідом спосіб існування людяності. Спосіб існування й став (не без причини) відправним для даної тенденції.
Стосовно ж людяності, якісної визначеності, в якій безпосередньо виражена родова, людська, суспільна сутність, то її осмислення недоступне на емпіричному рівні вираження. І хоча це осмислення й здійснювалося в історичному розвитку моральної свідомості, про що свідчать моральні цінності, норми, принципи, й дістало відповідне вираження в етиці мудреців, і дійшло до нас вираженим у золотому правилі, в заповідях, висловах типу "ставлення до іншого є ставленням до себе", "якщо я не за себе, то хто ж за мене?", "але якщо я тільки за себе, то навіщо - я?" та інших. Трансформувати їх зміст у мові сучасної моральності ми не можемо як із тієї причини, що її наявний справжній стан не спонукає до розуміння всеохоплюючої людське життя повноти мудрості цих висловів, вираженого в них закону людського розвитку, так і з тієї, що відповідні сучасному змістові моралі етичні поняття містять інше, не адекватне тим знання.
Система моральних цінностей, норм, принципів, що відтворює в узагальненій формі моральний спосіб існування людської сутності, відображає дійсну єдність індивіда та суспільства в моральній формі суспільного зв'язку, через дійсність людяності, вираженої в існуванні суспільного, людського індивіда, визначаючої його світовідчуття.
Цей "початок людства" не був однозначно виражений в усіх культурах, але в сприятливих для нього умовах, у залежності від ступеня сприятливості, він у певну коротку історичну мить завершеності в своєму саморозвитку постав у античній культурі як нормальне дитинство людства, еталон золотого віку в єдності трьох мір людяності: міри розуму в теоретичній формі його самовизначення - в об'єктивній діалектиці; міри людяності - у формі практичного розуму, вираженого в золотому правилі, міри досконалості, міри прекрасного, вираженого в золотій середині, в золо-тому перетині, відтворених у мистецтві. Але саме тому в наступні епохи соціальних антагонізмів і потрясінь, у міру їхнього проникнення у внутрішній світ людини, виражена безпосередньо в існуванні родова суспільна сутність людини з реалії життя, котра постає в моральному способі існування, подібно до шагреневої шкіри, звужується, а розум людяності й тим практичний розум перетворюється на розум практичний тим, що в його основу покладена корисливість. Розум набуває практичного значення лише стосовно неї й перетворюється на здоровий глузд.
Таким чином усвідомлюване здорове й визначає нову іпостась людини, яка постає продуктом розсуспільнення, існування відчуженого від її сутності. В цьому контексті перекласти моральні цінності на мову сучасності важко не тільки з причини їхньої неспіввідносності зі світовідчуттям людей сучасної епохи, а й тому, що у вищеозначеному процесі самі моральні цінності, втрачаючи свій сенсожиттєвий зміст, формалізувалися й чимраз більше з абсолютів загального перетворювалися на абсолюти абстракцій, доступних умоглядному теоретизуванню.
Можна зробити висновок про те, що розгляд існування безвідносно до сутності - не помилка умів, котрі досліджують мораль у контексті існування людини. Подібна помилка, що передбачає пошук і відродження джерела мо-ралі безвідносно до проявусуспільної сутності людини, криє в собі невдачу. Існування людського індивіда не реальне поза його суспільною сутністю, безпосередній прояв якої у взаєминах людських індивідів, особистостей і є пошукуване джерело її саморуху в існуванні в моральній діяльності.
Мораль є органічною похідною способу життєдіяльності людських індивідів, і щоб розкрити це в бутті та внутрішній будові моралі, необхідно розглянути її в контексті специфіки людського способу буття. Сутнісний аналіз моралі дасть розуміння критерію, з позицій якого можливе охоплення моралі в цілому як способу освоєння людиною дійсності. Сутнісний рівень у вивченні моралі необхідний для подолання помилок, які виникають при абсолютизації історичного етапу в її розвитку. Цей рівень відкриє можливість для осмислення її історичного шляху в залежності від істо-ричного розвитку суспільства в процесі "родо-індивідуальної" еволюції людини.
Список літератури
1. Анненский Й. Что счастье?//Русская поэзия конца 19 - начала 20 века. М., 1979.
2. Гранин Д. О милосердии//Лит. газ. 1987. № 12.
3. Добринская Е. Й., Соколов 3. В. Свободное время и развитие личности. Л., 1983.
4. Донченко Е. А., Титаренко Т. М. Личность: конфликт, гармония. К-, 1989.
5. Дубровский Д. М. Смысл жизни//Вопр. философии. 1990. № 6.
6. Иванова А. А., Пухликов В. К. Проблема человеческого существования в романе А. Рьібакова "Дети Арбата"//Вопр. философии. 1988. № 1.
7. Каган Л. Н. Человек й его судьба. М., 1988.
8. Кон Й. С. В поисках себя. М., 1984.
9. Кучинский С. А. Человек моральный. М., 1989.
10. Мелешко Е. Л., Назаров В. Н. Счастье (систематизация мудрых изречений) // Этическая мьісль: научно публицистические чтения. М., 1988.
11. Мильс А. А. Гармония и дисгармония личности. М., 1990.
Loading...

 
 

Цікаве