WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Проблема людини в етичних дослідженнях - Реферат

Проблема людини в етичних дослідженнях - Реферат

віку.
При позірній незалежності редукціонізму від ідеології він глибоко ідеологічний у світоглядному розумінні й активний, бо в обґрунтуванні своїх безмежних можливостей виходить із потворних змін людини її сутності, укорінює одномірне буття людини як норму. Саме з цього випливає далекість редукціонізму від моральності, його неспроможність побачити її інакше, ніж у тому неясному, розмитому безпристрасністю силуеті, який, у хирлявості своїй спираючись лише на здоровий глузд, не може втриматися на цих милицях без піднятого над його головою батога та обіцяного пряника.
Для багатьох привабливість редукціонізму пояснюється передусім їхнім палким прагненням моделювати, розчленяти, конструювати. Що ж до моралі, то за цим спонуканням стоїть деформація здатності людини співвідносити себе зі світом, викроювати з нього не лише те, що може бути корисним (у розумінні - корисливим), а й те, що в самій корисності містить безкорисливість, перетворювати грубу натуру корисливості на духовну сутність людської користі. Вказана деформація здатності такого перетворен-ня, олюднення зумовлена брудно-гендлярською формою суспільної практики, відкрила шлюзи для того, щоб редукціонізм - благородний, освячений в історичній пам'яті людей своїми подвигами науковий метод - перетворився на монстра, що загрожує людству, підриває його опір із сере-дини, на наших очах і з нашою допомогою, претендує на світовідношення.
Саме в цих межах і можуть бути висловлені в сучасній етиці звинувачення в редукціонізмі. Поширене сьогодні звинувачення в тому, що "жанр моральних імперативів використовувався для корисливої маніпуляції людьми", може бути обґрунтованим лише при поясненні того, яким чином здійснювалася маніпуляція людьми через моральні імперативи, котрі, як відомо, не діють, якщо у людини немає совісті, хоч би як її лякали.
Що ж сталося з людьми, в тому числі й з етиками, котрі не тільки піддалися маніпулюванню, а й самі маніпулювали, щоправда не моральними імперативами, а їхніми формалізованими, розумом породженими абстракціями, надуманими сурогатами, якими препарують безмежно знедо-лену моральну свідомість. Пафос пошуку виходу з цього глухого кута розкривається в етиці спільним для всіх напрямів устремлінням до моральності, її специфіці.
Одна з крайніх орієнтацій у сучасній етиці, висвітлена в першому розділі, розвивається в тенденції виведення моралі з моральних джерел. Дана тенденція характеризується відмовою від теоретичного пізнання моральності. Протиставляючи йому емпіричний аналіз, вона орієнтується на конкретне існування індивіда як на вихідний і кінцевий момент його можливого буття моральним способом.
Спираючись на конкретне існування індивіда, в контексті якого не без підстав передбачається розкрити моральне в його безпосередньому прояві й, природно, на досвідне доступному рівні його вираження в багатоманітності аспектів життєдіяльності індивіда, його (морального) виділення пов'язують з асоціацією, що виникає й розвивається в процесі сприйняття індивідом проповіді, есе, в яких криється певний моральний образ. Найчастіше цей образ будується на моральному вчинкові.
При висвітленні даної тенденції і в першому розділі велика увага приділялася вираженому в ній прагненню до живої безпосередності вияву морального в житті, до відтворення та розвитку його в адекватній формі. Зазначалося, що повернення із забуття конкретного буття індивідів, звернення до існування людини в усій його повноті, вираженого в моральному, є відчутним внеском у гуманізацію етики.
Разом із тим розглянуті саме стосовно людини, дослідження цієї орієнтації демонструють свою обмеженість, яка вказує на те, що емпіричного аналізу недостатньо для охоплення моральності, що він неспроможний відтворити її специфіку в усьому обсязі. Окреслюючи межі моральності конкретним існуванням індивіда, виходячи з основного положення екзистенціальної філософії, за яким існування передує сутності, й відмовляючись (стихійно чи обґрунтовано) від теоретичного аналізу як неадекватного моральності способу її пізнання, прибічники цього напряму, котрі орієнтуються на спосіб вільної асоціації, мусили б звернутися до почуттів. Слід було сподіватися, що на рівні емпіричного аналізу виникне необхідність відмежування від моральних образів, створюваних суто раціональним способом. Орієнтація ж на естетичний образ, апеляція до есе, артефакту стане вираженням позиції.
Однак цього не сталося й, мабуть, передусім тому, що моральні почуття в їхньому розвитку перебувають за межами доступного емпіричному аналізові, не охоплюються його масштабами. Таким чином одержано підтвердження тому, що моральний спосіб існування в своїй якісній визначеності не тотожний конкретному існуванню індивіда, хоч і є його основою й наслідком.
Моральне є спосіб існування людської сутності, спосіб її безпосереднього вияву в специфічній діяльності - у взаємовідношенні, в якому кожний, ставлячись до іншого як до людини, здійснює себе як людину. І так само, як ця діяльність не зводиться до поведінки, вона не зводиться й до конкретного існування індивіда. Інакше неминуче розмивання берегів моральності, яке може мати результатом не лише невизначеність того, що проповідується, а й того, кому проповідується. Саме цим і пояснюються утруднення, що виникають при вираженні чуттєвого характеру морального образу.
До речі, в екзистенціальній філософії передбачається, що йдеться про людського індивіда, причому такого, яким він постає в його існуванні. Спроби ж виокремити в існуванні індивіда його людський смисл здійснюються по-різному. Наприклад, у Е. Фромма розробкою альтернативи "бути чи мати", у Франкла - у зверненні до людини, "якою вона повинна бути". І в тому, і в іншому випадку, й коли поняття "бути" виступає нібито в значенні існування, але справжнього, людського, й коли ця думка сформульована Франклом, мовиться про одне: людський індивід, справді людське існування, буття відкриваються по відношенню до загального людини, її родової сутності. Можливості ж її визначення виходять не тільки за межі існування індивіда, а й за межі конкретного існування суспільства.
Складності такого порядку виявляються в тому, що емпіричний аналіз, звернений до буттєвого рівня прояву індивідуальності, не може охопити її специфічно людське вираження в особистісній формі. В естетиці специфічно людський смисл індивідуальності (тобто те, що він розкривається в людській діяльності, визначається нею й виражений в естетичному суб'єкті діяльності) уточнюється у зв'язку з вивченням особистості художника. При розгляді цього питанняпередбачається, що мова йтиме не про існування індивіда як окремого індивіда, котрий (актор, художник, письменник) вийшов із закулісного буфета, доїдаючи бутерброд, і не про його бороду, колір очей і т. п. Розглядається особистість, яка постане перед глядачем своїм справжнім, вираженим у творчості "я", розкриє свою людську здатність співідноситися зі світом, відтворюючи в суб'єктивному образі об'єктивну суттєвість життя, пізнавану й підтверджувану глядачем у процесі сприйняття. Йдеться про особистість як про персоніфікований прояв роду людина.
В таких же умовах протікає творчий процес у моральній діяльності, що дістає вираження у визначенні моральних відносин як міжособистісних, тобто "міжлюдських" (Арістотель). Як ми мали можливість переконатися, звернення Франкла до проблеми сенсу життя для людини вимагало визначення специфіки людського індивіда, потягло за собою подолання меж його
Loading...

 
 

Цікаве