WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Проблема людини в етичних дослідженнях - Реферат

Проблема людини в етичних дослідженнях - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ В ЕТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ
Як уже зазначалося в першому розділі, проблема людини вплетена в проблематику етики і в своїх вирішеннях є фундаментом для визначення етики як філософської дисципліни, осмислення сучасних орієнтацій у розвитку етики, розгляду їхніх методологічних підвалин.
Філософське розуміння сенсу людського буття, виражене в гранично абстрактних поняттях світоглядного рівня, виступає теоретичним підґрунтям для тлумачення моральності. Осмислення людської сутності, способів її існування визначає межі бачення й витлумачення моральності. Звернувшись до найпростішого елемента в структурі моральної діяльності, йдучи від правил поведінки до норм, а від них - до моральних цінностей і таким чином до самої її основи - суспільної сутності людини, ми дістали можливість розглянути моральність як спосіб безпосереднього вияву суспільної сутності людини, спосіб її існування. Тільки так удається побачити в ціннісному змісті моралі джерело своєрідності нормативності моральної свідомості. Теоретико-методологічне значення проблеми людини для етичних досліджень було розкрите також при розгляді двох тенденцій у розвитку сучасної етики.
Філософські знання про людину, її сутність стали нині й причиною занепокоєння вчених світу непомірними претензіями редукціонізму - наукового методу так званої "точної науки" '. Уявляючи спосіб аналізу об'єктів шляхом розчленування їх на частини та зведення до простих формалізованих систем, вимірюваних кількісно, підтверджуваних експериментально, редукціонізм вийшов за межі, позначені предметом цих наук, здобув поширення в науках про людину, зокрема в етиці. Вказаний процес вплинув на розуміння сутності теоретичного пізнання в етиці.
Людина - система, котра відрізняється від предмета "точних" наук не тільки значно більшою складністю, а й якісно. Прояви людини, виражені в таких поняттях, як суспільність, людяність, духовність, почуття, думки, творчість і багатьох інших, не піддаються розчленуванню на прості елементи, доступні формалізації, кількісному вимірові.
Внаслідок же застосування в етиці редукціоністських поглядів і засобів відбувалося викривлення уявлень про моральність, природне при неможливості осягнути й виразити її зміст, вихолощування з визначень моральності її специфіки. Наприклад, моральна свідомість, виражена в своєму розвитку у формі духовних почуттів (совісті, гідності, обов'язку, добра та інших, основою яких є почуття спільності), котрі не мають природних джерел і суспільні за своєю природою, недоступна аналізові методом редукціонізму.
Спроби розчленування моральної свідомості привели до механічного розчленування її на раціональне та емоційне, до тлумачення раціонального як суті суспільного прояву індивіда, його позитивної оцінки з точки зору здорового глузду. Емоційне ж тлумачилося безвідносно до його розвитку, тобто до рівня духовних почуттів, на якому останні "стають теоретиками". Взяте в його найпростішому вираженні емоційне або біологізувалося, або розцінювалося як асоціальний вияв індивіда, випадало з поля дослідження.
Таким шляхом і формувалися висновки, згідно з якими етичне знання є найвищим рівнем у розвитку моральної свідомості, а процес розвитку моральної свідомості здійснюється не в специфічній, моральній діяльності індивідів, не через їхнє самовизначення у взаємовідносинах, у спілкуванні, а через засвоєння пропонованих індивідові суспільством вимог, приписів, які становлять зміст моралі й реалізуються у відповідній поведінці. В наведеному розумінні розвитку моральної свідомості та її організації етика вбачала своє призначення. Практика - критерій істини не тільки для знань, а й для способів "їх добування. Так, вона підтвердила ще Арістотелем зауважене, що етичні міркування досягають мети лише тоді, коли вони співвіднесені з наявною моральністю. Підтвердженням цього ж є сучасне життя.
Ще один доказ неспроможності редукціоністського підходу до моральності пов'язаний із розробкою моральних цінностей, норм. Моральні цінності не можна відразу виразити у властивій природничим наукам термінології кількості, розчленити на найпростіші елементи. Не можна таким способом і розкрити джерело, що породжує моральні цінності, механізми їхньої дії та розвитку. Відсутність таких знань у сучасній етиці є важливим доказом проти застосування в ній редукціонізму як теоретичного способу пізнання.
Грубі механічні формулювання норм моралі також не відтворюють змістової специфіки моральної норми. Внаслідок формалізації норма з міри людяності, втіленого в ній почуття співвіднесеності з іншими, спільності - сутності моральної свідомості - перетворюється на конструкцію, довільно задану розумом, здоровим глуздом, складену з вимог і приписів, призначених для приборкання індивіда, кінцевим пунктом якого (приборкання) редукціонізм може уявити поведінку, яка відповідає нормі.
Редукціонізм як метод має право на причетність до істини, яку він відкриває в пізнанні предмета, що породив його. Але тільки в цих межах. Порушення ж їх обґрунтовується прибічниками ч редукціонізму тим, що теоретичними (науковими) дослідженнями є тільки такі, котрі можуть бути доведені шляхом кількісних вимірів, експериментальне. На цій підставі заперечуються пізнавальні можливості філософської теорії, яку відносять до "особливого типу художньої літератури, де перемагає не мудрець, а найталановитіший резонер".
Задля об'єктивності слід зауважити, що активний наступ редукціонізму на етику та філософію здійснюється не шляхом експансії з боку точних наук, а зсередини філософії, в якій так чи інакше відбиваються умонастрої епохи. Цей наступ знаходить своє втілення в редукціоністському погляді, мові, що також відтворюють метаморфози, що відбулися в моральності. Редукціонізм став способом реалізації сил, що виникли в процесі однобічного, часткового розвитку людини, виразником породженого в цьому процесі раціоналізму, його проявом по відношенню до "останніх основ буття та пізнання" людини - до сфери "духу та розуму".
Як показують учені, сьогодні редукціонізм стверджує себе як наукову силу, що діє серед соціальних сил у відповідності з критеріями, котрі виводяться з універсальності феномена влади. Виключаючи все, що піддається лише якісному описові, визначаючи його як спекулятивний момент, редукціонізм заперечує ціннісні судження в будь-якому науковому знанні, в тому числі й самоцінність самого знання. Тлумачення науки як культури інструментального розуму виключає людину, а разом із нею й моральні критерії з наукової діяльності. У кінцевому підсумку для тенденція розвивається в напрямі виключення моральності як соціальної сили з життєдіяльності сучасного суспільства.
Треба підкреслити, що ці далекосяжні висновки у відвертості своїх обґрунтувань усе ж постають послідовнішими. Заперечуючи моральність, вони виходять із її ціннісного характеру, визнають її якісну визначеність, специфіку. Куди небезпечнішим виглядає редукціонізм, застосовуваний у дослідженні моральності, якийрозчленує її живу, цілісну тканину, сплетену з духовних почуттів у безпосередності їхнього прояву в житті людських індивідів. Результатом таких маніпуляцій є умоглядність правил поведінки, формалізованих без сповнюючої їх сенсом міри людяності, а критерієм оголошується здоровий глузд. Моральність опиняється в становищі епічного героя, котрий з останніх сил стоїть на сторожі людяності, але знемагає під укусами комашні - продукту популяції атомного
Loading...

 
 

Цікаве