WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Принципи і методи морального виховання - Реферат

Принципи і методи морального виховання - Реферат

Визнаючи відомі пізнавальні та гуманістичні досягнення такої системи, не можна не зауважити, що вона неминуче виявлялася обтяженою догматичною повчальністю, породжувала святенництво, зіткнення внутрішніх устремлінь, бажань індивіда та його вчинків. Подібне "роздвоєння" морального суб'єкта іноді породжувало у нього хворобливе почуття провини, неможливості "праведного" способу життя. Зрештою, на таку систему морального виховання орієнтувалися релігійні концепції виховання.
В цілому історію етичної думки умовно можна розглядати як перехід до більш прогресивних і плідних у науковому плані концепцій, згідно з якими людству необхідно перенести свої зусилля зі сфери виховання у сферу зміни соціального середовища. Подібний підхід до розробки системи морального виховання характерний передусім для французьких матеріалістів XVIII ст. В основу цієї системи була покладена ідея вдосконалення суспільних відносин, що мало, на думку філософів і педагогів Просвітництва, викликати бажані переміни в суспільних звичаях. Зали-шаючись на позиціях споглядального матеріалізму, запропонована концепція морального виховання, по суті, не могла відповісти на запитання: хто ж власне покликаний змінювати соціальні обставини?
Нині подібні ідеї реанімуються з урахуванням особливостей сучасного західного суспільства. Так, один із представників необіхевіоризму американський психолог Б. Скіннер привернув увагу до виробленого ним підходу до виховання книгою "З того боку свободи й гідності" (1971). За-мість суспільства з обмеженими ліберальними традиціями Скіннер запропонував створити "абсолютно кероване суспільство" з принципово новою системою соціального контролю. Оскільки, на думку американського психолога, всі сучасні і стримуючі й заохочувальні форми соціального контролю, всі форми й методи будь-якого, в тому числі й морального, виховання є "слабкими засобами", їх належить припинити практикувати.
Відповідно до даної теорії ("автоматично правильної поведінки"), моральні почуття, совість, ідеї, мотиви, цілі "автономної людини", моральне засвоєння дійсності втратили своє значення для нормального функціонування суспільства. В керованому суспільстві має бути створене та-ке соціальне оточення, яке за відомою схемою "стимул-ре-акція" змушувало б індивіда діяти відповідно до волі суспільства. Паростки такого суспільства в сучасному житті Америки були піддані аргументованій критиці в книгах Г. Шіллера "Маніпулятори свідомістю" (1973) та "Засоби масової інформації й культурне панування" (1976).
Система принципів і методів морального виховання, що склалася нині, переборюючи однобічний характер попередніх систем, продовжує вдосконалюватися з урахуванням новітніх наукових і практичних досягнень у даній галузі. В цій системі перш за все треба виокремити принцип ціле-спрямованості морального виховання, який відображає необхідність визначення мети виховного впливу. Як певний процес моральне виховання включає в себе передусім повідомлення виховуваним певної інформації про належну поведінку. Отже, однією з цілей виховного впливу є формування етичних знань (принципів, норм, традицій людського співжиття). Очевидно, що метою такого впливу є й вироблення у виховуваних певних емоційних станів (почуття любові до Батьківщини, почуття жалю, совісті та відпові-дальності, обов'язку). Єдність знань і переживань - головна умова формування будь-якої моральної якості особистості.
Далі необхідно виокремити принцип поєднання високих вимог з повагою до особистості виховуваного. Даний принцип "спрацьовує" лише за умови, що виховуваний приймає моральні вимоги як цінності свого "мікрокосму". Принцип втілив у собі велику ідею Д. Локка про моральне виховання як про взаємодію між вихователем і вихованцем.
Ще один бік морального виховання розкриває принцип відповідності особистих якостей вихователя вимогам, які останній ставить до вихованців. Справедливість, чесність, усвідомлення і почуття відповідальності, обов'язку, доброзичливість і повага до людей - моральні якості гідні того, щоб бути прикладом. Тому вихователь сам повинен обов'язково мати такі якості, а отже мати моральне право вимагати від вихованців виявлення ними цих якостей на практиці.
Традиційно багато уваги в радянській етичній науці приділялося принципові виховання в колективі й через колектив. У 70-80-ті рр. помітно підвищився, інтерес до виховної ролі суспільної думки, до проблеми врахування інтересів розвитку окремої особистості в колективі. Робилися в етичній літературі також спроби побудови соціально-психологічної теорії колективу, згадувалася методика паралельної дії, запропонована ще в 20-х роках А. С. Макаренком.
В умовах кардинальних змін, що відбуваються нині в країні, особливий інтерес викликає й на практиці й у теорії проблема формування колективних перспектив. Інакше кажучи, мова йде про вибір моральних цілей, що могли б служити організації життєдіяльності як старшого покоління, котре переживає крах соціалістичних ілюзій, так і молоді, яка шукає нові життєздатні ідеали.
У тісному взаємозв'язку з принципом виховання в колективі й через колектив перебуває принцип індивідуального підходу в моральному вихованні. Він відображує необхідність урахування вихователем індивідуальних особливостей вихованця, своєрідності його особистості, темпераменту, характерологічних рис, сильних чи слабких сторін, що дає змогу більш диференційовано застосовувати загальні способи впливу в кожному випадку. Разом із тим не можна обмежитися тільки цим аспектом реалізації даного принципу. Важливішим є створення найсприятливіших умов для розвитку індивідуальних задатків і здібностей вихованця.
Реалізація принципу на практиці ставить за мету насамперед актуалізацію завжди своєрідного морального потенціалу особистості. Зрештою, дотримання цього принципу, на думку Л. І. Рувінського, сприяє усвідомлено-емоційному сприйняттю моральних вимог, що йдуть від вихователя до вихованця як власних, у гармонії з індивідуальними інтересами, як вказівок самому собі.
Як свідчить історія етичної думки, роль активності й самодіяльності особистості завжди високо цінувалася. Визнається їх роль, у сучасній теорії виховання, проте на практиці все часто зводиться до декларацій про значення активності вихованців, закликів до самодіяльності. Одним із факторів, які негативно впливають на реалізацію принципу самодіяльності, є й так звана проблема "виховного ризику". Свого часу вона досліджувалася А. С. Макаренком, котрий обґрунтував доцільність і необхідність добре продуманого, розумного й виправданого "педагогічного ризику" у вихованні.
На думку педагога, намагання уникнути конфліктних ситуацій, надмірне обмеження активності й самодіяльності молодих людей, намагання захистити їх від боротьби з труднощами життя, бажання уникнути конфліктних ситуацій у вихованні, з тим щоб зробити процес виховання дуже рівним,спокійним, зовні благополучним, чреваті небезпекою одержання негативних результатів. Надмірна опіка дітей з боку батьків, відсутність у дітей простору для ініціативи, позбавлення їх можливості самостійно приймати рішення формують безповідальних і безвільних людей.
Найвищим
Loading...

 
 

Цікаве