WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Предмет і завдання етики - Реферат

Предмет і завдання етики - Реферат

практичний смисл, а її універсальний для життєдіяльності людей характер звужується до меж особистого життя. Роздвоєння життя людини на її життя як особистості і як соціального індивіда пов'язане з тим, що суспільне буття цієї людини виступає як зовнішнє стосовно її індивідуального, особистісного буття, а інтерес особистий не збігається з інтересом спільним.
"Чи мовчав я коли-небудь зі страху і чи був ворог вітчизни мені другом? - Ні! Завжди я думав про благо загальне",- з гордістю стверджує Креонт в "Антігоні" Софокла. В цьому звичному для Нового часу тексті нами в більшій мірі вловлюється високий пафос громадськості й значно в меншій мірі стан тих, хто усвідомлював те, що відбувалося в палітрі трагічного, прощався з великим минулим, осягаючи нездоланність процесу його руйнування. Благо загальне й благо особисте не збігаються. Ось у чому питання, камінь спотикання, джерело зусиль, спрямованих на подолання, на жаль, нездоланного.
З сучасного, але такого, що вже переходить у минуле, ще чутного в поступі Едіпа, котрий вирушає в ним же призначене вигнання, відходить "людина - міра всіх речей", яка прагнула суб'єктивно до блага загального, а об'єктивно руйнувала його своїм опором, несумісним з логікою життя, що породило вічні (моральні) закони. Великий мученик, останній у ряду тих, хто, подібно до Сізіфа, силкувався подолати нездоланне, уникнути неминучого, Він відходить, поступаючись місцем перед синами. Але сини Едіпа, націлені на своє особисте благо, стверджуючись кожний над іншим у помсті, набагато переважають початковий злочин. Діючи у відповідності з логікою цих нових відносин, вони по суті руйнують зв'язок, опертий на узи братерства, прихильності, зв'язок, у якому інтереси кожного співвіднесені з інтересами іншого й становлять основу сенсожиттєвих орієнтацій.
Як спинити такий процес розсуспільнення, що загрожує небезпекою іншим, спільності? Як уберегти співвіднесеність людини з іншою, якщо вона в гордині самоствердження намагається перевершити початкову образу без-відносно до міри дозволеного людині, міри добра й міри зла, якщо вона керується лише ствердженням своєї зверхності? Кожен творить зло в ім'я зла, руйнуючи тим самим сенс людської спільності.
Закон, що карає кожного, хто зазіхне на спільне благо, запроваджений Креонтом на захист спільності й безвідносно до особистішої, внутрішньої, моральної форми співвіднесеності доброчесності з благом, перетвореної лише у співвіднесеність блага кожного з благом усіх, закон у його раціональному вираженні, що відкидає почуття людини,- такий новий спосіб регуляції зв'язку людини з суспільством, а точніше - підпорядкування інтересів людини інтересам суспільства. Закон приходить на зміну моральній формі зв'язку, що втратила здатність дієво регулювати життя спільності.
Цей невеликий екскурс в історію покликаний служити глибшому розумінню історичного характеру моральності. Без такого розуміння наші уявлення про особливості етичних знань, які вбирають у себе загальнолюдський характер моральності, і його прояви в історично-конкретному змісті моралі були б неповними. Неповним залишалося б і наше розуміння виникнення загальнолюдських моральних норм, корекцій, що визначають специфіку нормативності моральної свідомості.
Пройшовши шлях від найпростіших норм моралі до сутності людини, підносячись до основ цієї сутності через аналіз людської гідності, ми охопили три рівні в пізнанні етикою свого предмета відповідно до його вираження в єдності загального, особливого та індивідуального.
Узагальнюючи розглянуте, можемо зробити такий висновок. Перший доступний емпіричному аналізові рівень у пізнанні моральності має описовий характер, що констатує наявність даного, історично-конкретного змісту моральних відносин між індивідами у відповідності зі змістом норм, у яких їхні загальнолюдські основи проглядаються крізь призму змісту моральності в більшій чи меншій мірі. На даному рівні розкривається характер нормативності моралі, але не основи його своєрідності.
Емпіричному аналізові відкривається конкретний зміст норм у їхньому безпосередньому вираженні в моральних стосунках людей у контексті їхньої життєдіяльності. Тому дослідження здійснюються в союзі етики з соціологією, історією, соціальною психологією. Можливості емпіричного аналізу, регламентовані індивідуальним моральним досвідом, вираженим в життєдіяльності людей, розширюються з боку виявлення загального в моральній свідомості індивідів. Це досягається з допомогою соціологічних досліджень, психології. В зазначених межах і здійснюються інтерпретації моральності етикою на описовому рівні.
З попередніх міркувань ми мали можливість переконатися в тому, що за всіх історичних змін змісту моральних норм і відповідних тлумачень їх через поняття належного, блага, прагнення до задоволення і т. п. критерій їх визначення залишався за межами індивідуального морального досвіду, як і за межами його узагальненого вираження в моралі даного суспільства.
Виявлення критерію, стосовно якого ми визначаємо норми моральності, в тому числі й історичні зміни в нормах, передбачає розкриття специфіки моральності. Ми й здійснили такий підхід, пояснивши норми через поняття гідності. При вирішенні цього завдання виникла ще одна проблема: як підійти до розкриття гідності? Одержаний результат залежатиме від того, чи вдовольнимося ми оперуванням знань, які розглядають гідність як етичну категорію в її суто пізнавальному значенні як результат теоретичного пізнання (тобто як категорію, в якій відбито якусь моральну якість особистості), чи будемо розглядати гідність як продукт специфічно людських відносин, у процесі розгортання яких і відбувається самоусвідомлення ін-дивідами своєї людської цінності, їхнє людське самовизначення. Інакше кажучи, йдеться про те, чи будемо мирозглядати гідність як категорію, доступну етичному знанню, чи як категорію, аналіз якої має здійснюватися в рамках моральної свідомості.
У першому випадку поняття гідності не співвідносне з нормою, якщо тільки й її не віднести до продукту етики. Зауважимо, що в недавньому минулому такі тенденції в розвитку етичної думки досить добре проглядалися. Та й сьогодні ці тенденції подубуємо у висловлюваннях типу: обов'язок - високе моральне зобов'язання підкорення волі й поведінки згідно з обраними моральними цінностями. Звичайно, говорити в цьому разі про специфіку моральності - форму виконання обов'язку - моральних цінностей не доводиться.
У другому випадку почуття власної гідності набуває прямого зв'язку із нормою через моральні відносини й розглядається таким чином як процес нормотворчості, здійснюваний індивідами в моральних відносинах. Оскільки цей рівень аналізу і є власне етичним, тобто безпосередньо пов'язаним з аналізом моральності, то слід визнати, що знання, набуті в першому випадку, в тому числі й про збіг моральної свідомості й етичного знання, неправильні й виключають можливість тлумачення гідності як продукту етичного пізнання.
Разом із тим практика показує, що узагальнений у моральних цінностях зміст існує реально в площині моральних відносин індивідів згідно з нормами людяності. Як ми мали можливість переконатися, почуття людської гідності, так само як і щастя, совісті, обов'язку, виникають із певних моральних взаємин між людьми, виражають їхню сутність. За всіх
Loading...

 
 

Цікаве