WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Предмет і завдання етики - Реферат

Предмет і завдання етики - Реферат

розуміти норму хорошого тону? Відносно чого її розглядати? Звернімося до власного досвіду. Спостережувані нами в житті низькі уклони щодо одних і за-розумілі, поблажливо-зверхні, ледве помітні стосовно інших викликають здебільшого негативну реакцію як своєю лакейською суттю в першому випадку, так і зневажливою в другому. Зауважимо, що при цьому маються на увазі не професія людини, не її посада чи суспільне становище і т. п.
Стосовно чого ми ведемо відлік? Відповідь має бути одна - стосовно людської гідності. Й тут ми переходимо на інший рівень у вивченні моральності. Чим дужче у людини розвинуте почуття власної гідності, тим гостріша її реакція на образу цього почуття, тим чіткіше проступає значення норми.
Немало людей гадають, що уклін згори є захистом і навіть ствердженням власної гідності. Норма ж велить розглядати це як порушення, прояв невихованості вискочки, підставу для того, щоб узяти під сумнів істинність у такий спосіб продемонстрованої гідності. Поблажливості в таких випадках, котрі свідчать про хибно витлумачену гідність, норма не допускає. В нормі відбита міра людяності, в даному разі сутність гідності людини. Уклін нижчий, ніж диктує норма, означає звеличення іншого через приниження себе, й тільки в цьому разі він виступає порушенням моральної норми. Коли ж ідеться про ті форми вираження щонайбільшої поваги до гостя або до старшої людини, відомі у багатьох народів, котрі за своєю пластичністю не тільки не свідчать про самоприниження того, хто вкло-няється низько, а навдивовижу гармонійно вплітають у низький уклін його самоповагу, то саме ці факти лише підтверджують глибоко змістовний характер простих норм поведінки. Уклін зверхній - уклін вискочки і свідчить про прагнення піднести себе над іншим і тим принизити його.
Відоме нам із життєвого досвіду розуміння гідності людини, яке відкривається на емпіричному рівні, зіткнувшись з самоприниженням або з самозвеличенням, викликають негативну оцінку. З тих же джерел ми черпаємо критерій і для позитивної оцінки поклону, в якому, вітаючи іншу людину як рівну, стверджуючи людський, моральний смисл рівності, індивід підтверджує свою здатність ставитися до іншого як до людини, керуватися цим мотивом як самодостатнім, і в такий спосіб на наших очах здійснюючи себе як людину, підтверджує дійсність своєї людської гідності, свою людську цінність.
Не завжди такі судження існують у спресованому, концентрованому вигляді як чітко означений критерій нашої оцінки. Частіше все це проявляється на інтуїтивному рівні як не оформлені думкою результати чуттєвого досвіду людей. Для даного ходу міркувань важливіше те, що й на емпіричному рівні усвідомлення морального життя, в найпростіших формах його прояву, в нормі виражені складніші конструкції моральної свідомості,, те, що визначається як моральні цінності.
Розглядаючи одну з них - почуття людської гідності, ми повинні були перейти на сутнісний рівень у вивченні моральності, піднестися до розгляду сутності людини. Від індивідуально неповторного її вираження в особистості перейти до аналізу цієї сутності як загальної, родової, суспільної, людської сутності. Важко уявити цей зв'язок у його життєвому вираженні, та ще складніше осмислити його становлення в історії людства.
Інше правило поведінки гласить, що їсти треба так, аби й іншим захотілося. Це правило, здавалося б, уже зовсім не пов'язане з іншими людьми й стосується суто індивіда. Зазначимо, що трапляються й роз'яснення, суть яких в уточненні: щоб бути приємним не лише собі, а й іншим. Саме в цьому зайвому "не лише" й полягає відмінність морального змісту норми від її формалізованого, апелюючого до здорового глузду договірного характеру, що має місце в подальшому (стосовно історичного виникнення моральності) обґрунтуванні найпростіших правил.
Інколи сучасні тлумачення цих правил ще чіткіше оголюють указаний смисл. Наприклад, у зверненні до відвідувачів перукарень читаємо: "Будьте взаємно ввічливими, адже це недорого коштує". В основі розглядуваних тлу-мачень правил і норм, та й загалом моральності лежить розуміння взаємин людини з іншими, яке в суті своїй не передбачає інших зв'язків, окрім тих, котрі регламентовані вигодою, випливають з інтересу індивіда, який ке-рується егоїстичними мотивами.
Моральність же виникає в становленні іншого, "істинно людського" інтересу, котрий включає в особистий інтерес і інтерес до світу, який він сам по собі, до іншого як до людини. Бути приємним іншим і означає бути людиною, мати людські бажання й людський інтерес, задовольняти, наприклад, найпростішу потребу в їжі по-людськи, людським способом харчування.
Зауважимо, що з боку так званих "любителів простоти", котрі відстоюють природність у її суто біологічному розумінні, великим прорахунком є нехтування моральних норм як нібито надуманих, виморочних, таких, що сковують свободу індивіда. Нехтуючи ними, такі люди відтинають можливості власного духовного самовизначення, пов-ноцінної дружби, любові, творчості - всього, що пов'язане з повноцінним існуванням світу "для мене". Таким є закон, що підтверджує роль і значення моральності для розвитку людства.
Особливості розвитку людини зумовлені її суспільною сутністю, яка реалізується на рівні глибинного, внутрішнього, морального зв'язку людини з іншими. Своє вираження суспільна сутність знаходить у потребі співпричетності до інших. Ставлення до інших як до мети і таким чином засобу "для мене" й означає співвіднесеність з іншими, моральний спосіб співпричетності людини до інших, вираженої на глибинному рівні проникнення у внутрішній світ, тобто спосіб, що є основою в тому числі й простих норм поведінки.
Бути приємним іншим означає, що інші включені в інтерес індивіда. В приємному для себе покладений його суспільний, людський інтерес. Ставлення ж до себе як до суспільного індивіда співвіднесене зі ставленням до інших, містить останнє в самій суспільній природі людини. Цим і визначається духовний характер моральності, її істинно людський зміст, що стає підґрунтям моральних норм, їхнього загальнолюдського характеру.
Таким чином, відлік відіншого, не містячи в собі применшення, приниження, ущемлення себе, виступає дорогою до себе як до істоти духовної, суспільної.
Ставлення до іншого є відношенням до себе,- проголосили як найвищу мудрість древні. Сьогодні її наново усвідомили ті, хто присвятив свою працю моральному зціленню людства. Головне ж полягає в тому, що ті, хто потребує зцілення, дедалі більше схильні почути цей категоричний імператив людяності. Підносячись назустріч людяності через страждання від розсуспільненого буття, трагічного світовідчуття, породженого самотністю людини, через її спустошеність і песимізм, індивід чимраз уважніше озирається в пошуках власного сенсу. Особливо гостро такі шукання позначаються на долі сучасної молоді, оскільки багато в чому визначають її злети й падіння, перемоги й поразки. Значна частка в поясненні того, що сталося з людиною, яка в пору свого становлення осягнула й проголосила закон людяності як абсолютну вимогу й тим, хто сьогодні усвідомлює силу її дії на свою долю, розплачується за нехтування нею ціною власних страж-дань, пов'язана з долею моральності.
В реальній історії в результаті певних соціальних умов моральна форма суспільного зв'язку людей втрачає для суспільства свій
Loading...

 
 

Цікаве