WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Походження та історичний розвиток моралі - Реферат

Походження та історичний розвиток моралі - Реферат

може бути визначений як самоцільне існування, пряме вираження об'єктивно необхідної суспільної потреби в інших людях, рівнозначної ствердженню себе як людини.
Таким чином, в основі моралі лежить необхідність пізнання і перетворення людських взаємин на їхньому загальному, універсальному рівні, формування людського спілкування, яке необхідною мірою відповідає колективній життєдіяльності, людяності як такій. Можливість подібного спілкування полягає не тільки в прямому спілкуванні на рівні відносин індивідів, але проявляється і в групових відносинах, і в ставленні до природи як спільного середовища проживання, до світу культури як результату спіль-ної діяльності, а також у ставленні до самого себе як до людської істоти.
В історії людства К. Маркс виділяв три якісних типи суспільних відносин. "Відносини особистої залежності (спочатку цілком первісні) - такі є ті перші форми суспільства, при яких продуктивність людей розвивається лише в незначному обсязі і в ізольованих пунктах. Особиста незалежність, що ґрунтується на речовій залежності,- така друга велика форма, при якій вперше утворюється система загального суспільного обміну речовин, універсальних відношень, всебічних потреб та універсальних потенцій. Віль-на індивідуальність, що ґрунтується на універсальному розвитку індивідів і на перетворенні їхньої колективної, суспільної продуктивності в їхнє суспільне надбання,- такий третій ступінь. Другий ступінь створює умови для третього"'. Цим трьом історичним формам суспільних зв'язків, що склалися між індивідами, зв'язкам, котрі кореняться у відповідному рівні виробництва, відповідають й історичні типи моральності.
Збіг інтересів і цілей, що має місце в реальному житті, регулюється моральними нормами, які вказують на необхідність дотримання таких форм спілкування, які дадуть змогу кожному індивідові бути людиною за самою суттю своїх проявів, постійно стверджувати себе як справжню людину. Таке загальне пояснення можливості й необхідності моральних відносин у суспільстві як відносин особливих, присутніх в усіх сферах життя, але таких, що не розчиняються в них і не підміняють інші суспільні цілі й завдання (виробничі, соціальні, політичні, правові та ін.).
Специфіка морального життя, його необхідність як самостійної "сутнісної сили" роду людського й універсальність, "розчинність" в усіх інших відносинах людей породжують значні труднощі при його теоретичному вивченні. Відповідно до двох перших історично послідовних етапів розвитку моральності можна також виділити два реально сформованих культурно-історичних типи моралі: традиційну й нетрадиційну.
Першому етапові розвитку моральної культури відповідає традиційна мораль з переважанням соціально-групових ціннісних орієнтацій і регулюючих механізмів. На другому етапі відбувається виокремлення особистісно-індивідуалізованої моралі, яка втілює новий рівень оціночно-імперативного морального регулювання. Ідеал вільного універсального розвитку моральних сил і здібностей людини містить у собі перспективну гуманістичну ідею, до реалізації якої людство зможе приступити лише розв'язавши глобальні проблеми сучасності (екологічну, енергетичну, продовольчу та інші), створивши всі необхідні передумови (і матеріальні, й духовні) для функціонування та розвитку людства як єдиного цілого.
Як практично здійснюватиметься гармонізація колективних і особистісних інтересів, чи зніме це необхідність у суспільній моралі як ідеальному інструменті налагодження взаємодії між людьми, чи досягне творчий потенціал кожної людини здатності до морального самозаконодавства? В сучасній суспільній ситуації відповісти на ці запитання надто важко. Ясно, одначе, що розвиток суспільства не може бути зупинений і в історичній перспективі з неминучістю приведе до появи нових форм морального життя.
2. ОСОБЛИВОСТІ МОРАЛЬНОГО ЖИТТЯ В УМОВАХ ПЕРВІСНОРОДОВОЇ ОБЩИНИ
Теоретичне виокремлення перших зародків моралі пов'язане з суттєвими складностями реконструкції морального життя суспільства на початкових етапах його історії. Найранніші форми моральних відносин і уявлень можуть бути відновлені тільки логічно. Фіксування моральних від-носин і уявлень у пам'ятках духовної культури, що дійшли до нас, відбувається значно пізніше, коли боротьба між добром і злом у людських відносинах набула конкретного характеру й часто вже не на користь добра. В той же час не можна високу конфліктність людей ранньокласового су-спільства переносити на внутрішнє життя роду в період класичної стадії цього устрою.
Моральні відносини складаються безпосередньо в процесі практичної життєдіяльності лише в умовах відносної несуперечливості суспільного життя. Саме таким шляхом, через подолання канібалізму, крайніх форм остракізму, невпорядкованих статевих відносин та інших початкових соціальних форм стосунків людей в умовах первісного ладу, відбувається утвердження загальних необхідних форм міжособистісного спілкування. Шанобливе ставлення одного до одного, що склалося тоді, взаємопідтримка, взаємовиручка, піклування про менших і слабких, первісна рівність і справедливість,- ці відносини мають неминущий ціннісний зміст, є втіленням людського спілкування, яке, в свою чергу, стверджує потребу в ньому. Колективістські основи життя, на відміну від взаємодії особнів тваринного стада, були спрямовані не тільки на фізичне збереження та відтворення, а й на зміцнення колективу, в якому людина не може бути нічим іншим, як тільки продуктом суспільного розвитку, суспільство ж - продуктом взаємодії людей.
Моральній регуляції піддавалися спершу тільки міжособистісні відносини. Суспільні форми життя не протистояли індивідуальній життєдіяльності, мірою всього небайдужого виступав рід. Тому не було необхідності в особливому ціннісному підкріпленні спільного інтересу. В докласовому суспільстві масштаб "уселюдського" бачення обмежувався родом, плем'ям. Належні форми спілкування стверджували ціннісне ставлення до окремого індивіда як члена роду.
Стихійне становлення моральних засад спілкування в реальних звичаях примітне в умовах родового ладу тим, що поза всяким випереджаючим духовним обґрунтуванням гуманних форм спілкування ці засади складаються безпосередньо в практичному житті. Це означає, що високе, добросерде, благородне, справедливе, важливе народжувалося не в "чистій" сфері самостійного духу, котрий протистоїть "грубій" практиці життя, а відповідало суті практики, виражало квінтесенцію відносин у сфері матеріального виробництва.
Первісна людина підноситься до розуміння необхідності добра у взаєминах не здопомогою абстрактної свідомості, а з допомогою реальних суспільних відносин, глибина й багатство яких обмежені можливостями конкретно-історичного етапу практики. Так, некритичне позитивне сприйнят-тя всього того, що характеризує життєдіяльність роду, закріплюється в уявленні про "своє", якому протистоїть абсолютно негативне уявлення про "чуже", що робить ці поняття практично тотожними "добру" і "злу".
Історична обмеженість родових звичаїв полягає також у тому, що власне моральне начало не обособлене як особливе від конкретних утилітарних, практичних завдань і не усвідомлюється у вигляді спілкування, цінного саме по собі. Моральний зміст відносин виступає в єдності з іншими підвалинами регуляції поведінки людей (звичаєм, початками права). Із цих причин первісне мислення постає нерозчленованим (синкретичним).
Так, у III тис. до н. е. ще розрізняли тільки два прикметники, котрі позначають
Loading...

 
 

Цікаве