WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Основні етапи й напрями pозвитку етики. Періодизація історії етики - Реферат

Основні етапи й напрями pозвитку етики. Періодизація історії етики - Реферат

індивідуальності й суб'єктивного начала. Така особистість підкоряється усталеному звичаєві несвідомо, за звичкою, не замислюючись над тим, наскільки правомірний цей звичай, чи може він бути якимось іншим. Мораль як ступінь, що настає за цим станом, є визначеністю внутрішнього змісту волі з переважаючим моментом у ній суб'єктивної сторони. Тут фактично загальноприйняте вже не має незаперечного авторитету й "мусить виправдовувати себе перед думкою".
У сфері моралі питання про мотив волі, наміри суб'єкта стає головним. Мораль однобічна своєю суб'єктивністю. Вбачаючи в самій собі істину, притому істину абсолютну, вона зостається при цьому всього тільки суб'єктивним і приватним переконанням і волею, не позбавленими випадковості й особистого свавілля. Тому мораль знімається подальшим ступенем вищого рівня розвитку (моральністю), де розв'язуються суперечності суб'єктивного та об'єктивного, особистого й суспільного, незалежно-вольового й реально необхідного.
Моральність виступає як загальний спосіб дії індивідуумів, тобто у вигляді звичаїв, суспільної та індивідуальної звичок. У кінцевому підсумку все це постає як розумність суспільно-державного устрою життя. За Гегелем, "право індивідуумів на власне суб'єктивне визначення до свободи знаходить своє втілення в тому, що вони належать до моральної дійсності".
Моральність в цілому являє собою немовби соціальну етику, етичний аспект життя соціальне організованого цілого, спільноти. Індивід у моральності - це "громадянин держави, в якій панують хороші закони". Тут свідомість настільки зростається з кінцевою дійсністю, що зникає суперечність суб'єктивної волі "практичної дії, свідомості та дійсності. Та при цьому індивід опиняється поглиненим моральною субстанцією; зникає власна совість одиничного, і для "об'єктивної моральності" байдуже чи існує індивідуум" .
Таким чином, у гегелівському понятті моральності поставлене завдання синтезу суб'єктивно-особистісного й соціально-об'єктивного завершується відомим уже підкоренням індивідуального суспільному, державному началу. Та все ж цінність гегелівської етичної концепції полягає у спробі вибудувати науку про моральність на широкій соціальній змістовій основі в контексті діалектики природничо-історичного розвитку. Проте широта принципів гегелівської етики, що перебуває в рамках "абсолютної ідеї", завершилася суперечливістю висновку.
Людвіг Фейєрбах - іще один яскравий представник німецької класичної філософії - належав до перших філософів, котрі намагалися подолати ідеалістичну однобічність гегелівської етичної позиції. Рішуче критикуючи релігійні, ідеалістичні теорії моралі, він вирішив протипоставити їм матеріалістично орієнтовану етику, вихідним пунктом якої виступала людина як діяльна родова істота. Інакше кажучи, Фейєрбах свідомо стає на позицію антро-пологічного матеріалізму, в якому він бачить кінцеву точку й заперечення попередньої філософії.
Метою Фейєрбаха було зруйнування християнської релігійної та гегелівської філософської концепції спіритуалізованої людини, де вона тлумачилася як реалізація духовної субстанції, ототожнювалася з самосвідомістю. На думку Фейєрбаха, ці уявлення є перетвореним поняттям про світ і потребують свого подолання шляхом усвідомлення сутності реальної людини, природи й характеру своїх родових можливостей. Природну людину з притаманними їй родовими властивостями слід розглядати як центр, творче начало, яке вибудовує саме себе разом з усіма ідеалістичними та релігійними передсудами.
В закономірностях людини як природної, родової істоти Фейєрбах знаходить підвалини для філософського осмислення моральності, створення етики любові. Ідеалізація людських відносин як відносин емоційних, як природного потягу людей одного до одного, їхньої взаємної потреби відчувати й гарантувати свою соціальну однаковість, рівність як родову спільність - ось грунт і джерело виявлення моральних начал. Як людина є родовою істотою, так і любов до неї є почуттям роду, родовим почуттям. Закон любові - це передусім закон людського роду, любов до людини є "вищий і перший закон людини" . Любов до іншої людини як істоти роду Фейєрбах вважав найвищою, "бо-жественною", підносив її до релігії, "єдиної й істинної".
У Фейєрбаха релігія любові має властивості, що дають їй змогу замінювати людині й релігійну віру, й бога. Сама ж любов стає (в усіх багатствах своїх проявів, у тому числі й хтивості) релігією для людини. Таким чином, Фейєрбах запропонував ширше розуміння релігії, розглядаючи її як учення про людину (антропологію), в центрі якого стоїть людина як бог, що виступає для іншого й утіленням моралі.
Моральність для Фейєрбаха виявляється священною сама по собі, "моральні зв'язки... пошановуються як релігійні. Моральні відносини самі по собі є істинно релігійними відносинами". В цьому освяченні моральності відоб-ражується побачена Фейєрбахом закономірність людини як суспільної істоти. З самого початку "Я" пов'язане з "Ти" і тому чуттєвість індивіда є передусім її відчуттям іншої людини.
Людина насамперед потребує почуття, яке б стверджувало іншу людину.Це природна закономірність, що випливає з людської природи, з людської сутності. Та це не лише фізіологічне, чуттєве враження. Це вже "соціальна" чут-тєвість, соціальний прояв людської істоти, що підносить її голос любові й мудрості.
Головна заслуга Фейєрбаха в теоретичному-обгрунтуванні етичних проблем полягає у спробі обґрунтування як вихідного пункту етичної системи реальної, дійсної, чуттєвої людини, котра виступає втіленням універсальної, родової сутності. Отже, Фейєрбах прагне матеріалістично зрозуміти людину як суб'єкт моральності й суспільну істоту, йому вперше удається включити в етичне обґрунтування принцип ставлення людини до людини, сутнісну єдність людини й людини як принцип суспільних відносин.
Тобто етика Фейєрбаха, з одного боку, стала певним підсумком класичної новоєвропейської філософії, з іншого - філософською основою формування нової концепції суспільства, моральних принципів його функціонування.
Список літератури
1. Августин. Исповедь блаженного Августина. М., 1914.
2. Аристотель. Никомахова этика//Соч.: В 4 т. М., 1976-1983.
3. Бруно Док. О героическом энтузиазме. М., 1953.
4. Вундт В. Этика: исследование фактов и законов нравственной жизни. СПб., 1887.
5. Гоббс Т. Человеческая природа//Соч.: В 2 т. М., 1977. Т. 2.
6. Гуседнов А. А., Иррлитц Г. Кратная история этики. М., 1987.
7. Джафарли Т. М. Из истории домарксистской этики. Тбилиси, 19ТО. 8. Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. М., 1986.
9. Дробницкий О. Г. Понятие морали: историко-критический очерк. М., 1974.
10. Иванов В. Г. История этики средних веков. Л., 1984.
11. Иодль Ф. История этики в новой философии: В 2 т. М., 1896-1898.
12. Кропоткин П. А. Этика. М., 1990.
13. Марк Аврелий Антоний. Размншления. Л., 1985.
14. Материалистн Древней Греции. М., 1955.
15. Милль Дж. Утилитарианизм. О свободе. СПб., 1900.
16. Очерки истории русской этической мысли. М., 1976.
17. Платан. Государство//Соч.: В 3 т. М., 1976. Т. 3. Ч. 1.
Loading...

 
 

Цікаве