WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Найвищі моральні цінності людини - сенс життя - Реферат

Найвищі моральні цінності людини - сенс життя - Реферат

свій ідеал. Вони є неминучими при спробах людини утвердити себе як зовнішню предметність, утілити свої дії в конкретних результатах, що, в свою чергу, тягне за собою втрату себе як свободи, як "для-себе-буття". Тому буття людське - це завжди запитання, постановка буття під питання. Екзистенція - істинне буття людини, звільнене від зовнішніх нашарувань і "виправдувальних" мотивів (соціально-історичних обставин, психологічно-фізіологічних нахилів), моралізаторського камуфляжу. Це буття містить у потенції будь-які можливості. Минулий досвід (особистий та історичний) не може справляти ніякого впливу. Ось чому людина - "пастир буття" (Хайдеггер), страж його сенсу. Від неї залежить картина світу, сенс буття взагалі, а отже, людина сповна несе відповідальність за створюваний нею світ, за все, що в ньому діється.
У ряді праць Сартр вдавався до спроби синтезу марксизму та екзистенціалізму. Однак ті позитивні, з точки зору марксизму, моменти, пов'язані з вивченням екзистенціалізмом індивідуальної діяльності суб'єкта в русі соціального механізму, зводяться нанівець тезою про "асоціальну" по суті природу справжнього людського буття. Згідно з марксизмом, тільки через свою соціальну природу людьми відношення речей - усі ці метаморфози знайшли відображення у "філософії життя".
Представники цього напряму західної філософії (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Бергсон, В. Дільтей та ін.) розглядали життя як цілісний процес безперервного творчого становлення, розвитку, протистоянь механічним, неорганічним утворенням, всьому визначеному, застиглому й "сталому", вихваляли вільне творче начало людської особистості, протиставляли його диктатові зовнішніх субстанцій-них форм життя. В. Дільтей, наприклад, вважав, що "філософія життя" належить до тієї лінії в історії філософії, котра мала своїм основним завданням "освічувати особистість", наділяючи її таким світорозумінням, яке необхідно включає в себе уявлення про ідеал, вище призначення, цілепокладення і т. п.
У феноменології (засновник - Е. Гуссерль) відбувається дальше виокремлення внутрішнього світу людини в особливу сферу, що має свої специфічні характеристики, які зостаються непояснюваними сповна із взаємодії свідомості (в тому числі моральної) та зовнішнього світу. Інакше пов'язана моральна свідомість із зовнішнім світом (її цікавить сенс і значущість цього світу для суб'єкта). Сам зовнішній світ (яким він є сам по собі) зостається чужим свідомості.
Раціоналізована свідомість, зведена до науково-пізнавальної функції, орієнтується, за Гуссерлем, на зовнішні й чужі їй об'єкти. Вона не включає у сферу своєї діяльності смислові (власне людські) детермінанти буття. Така спрямованість свідомості може сформувати тільки життєву позицію, обмежену одномоментними обставинами й утилітарно-прагматичними завданнями. Вона (спрямованість) стирає в людині особистість і тому свідомість має бути переорієнтована на свій буттєво-смисловий зміст, що дасть людині ширшу життєву орієнтацію, сприятиме її звільненню з-під влади наявної, жорстко зумовленої обставинами ситуації, дасть опертя, щоб залишитися людиною в нелюдському світі, зберегти справжність, незважаю-чи ні на що.
Феноменологічні інтерпретації свідомості підготували грунт для теоретичних пошуків екзистенціально-антропологічної філософії. Представники цієї філософської течії (М. Хайдеггер, Ж. П. Сартр, А. Камю, К. Ясперс, Г. Марсель та ін.) свідомо обмежували інтерес філософського дослідження сферою свідомості й буття. В центрі цієї сфери перебуває не світовий процес і не пізнаюча його свідомість, а екзистенціальні питання людського буття та його сенсу. В основу ж методології дослідження покладалося розрізнення двох видів пізнання істини та сенсу, які раніше виокремлювалися Шопенгауером та Ніцше.
У відповідності з основними положеннями екзистенціалізму Ж. П. Сартр відкинув як істинні спонукаючі мотиви людської діяльності все, що так чи інакше може бути зафіксоване як із зовні дана й поза індивідом існуюча причина. Інакше кажучи, в кінцевому підсумку відкидалися всі соціально-історичні детермінанти поведінки особистості. Будучи послідовно проведеним, дане методологічне настановлення елімінувало джерело, що формує зв'язки людини з іншими людьми, історією свого народу та світової цивілізації, різноманітними формами культури, її цілями, що мають духовний характер.
Людина, за Сартром, може бути тільки людиною "для себе". Звідси й невдачі, що чатують на неї при спробі здійснити свій ідеал. Вони є неминучими при спробах людини утвердити себе як зовнішню предметність, утілити свої дії в конкретних результатах, що, в свою чергу, тягне за собою втрату себе як свободи, як "для-себе-буття". Тому буття людське - це завжди запитання, постановка буття під питання. Екзистенція - істинне буття людини, звільнене від зовнішніх нашарувань і "виправдувальних" мотивів (соціально-історичних обставин, психологічно-фізіологічних нахилів), моралізаторського камуфляжу. Це буття містить у потенції будь-які можливості. Минулий досвід (особистий та історичний) не може справляти ніякого впливу. Ось чому людина - "пастир буття" (Хайдеггер), страж його сенсу. Від неї залежить картина світу, сенс буття взагалі, а отже, людина сповна несе відповідальність за створюваний нею світ, за все, що в ньому діється.
У ряді праць Сартр вдавався до спроби синтезу марксизму та екзистенціалізму. Однак ті позитивні, з точки зору марксизму, моменти, пов'язані з вивченням екзистенціалізмом індивідуальної діяльності суб'єкта в русі соціального механізму, зводяться нанівець тезою про "асоціальну" по суті природу справжнього людського буття. Згідно з марксизмом, тільки через свою соціальну природу людинаприлучається до історії, в якій творить себе й своє буття, черпаючи сенс життя з пізнання об'єктивних зако-нів руху суспільства та історії.
Список літератури
1. Анненский Й. Что счастье?//Русская поэзия конца 19 - начала 20 века. М., 1979.
2. Гранин Д. О милосердии//Лит. газ. 1987. № 12.
3. Добринская Е. Й., Соколов 3. В. Свободное время и развитие личности. Л., 1983.
4. Донченко Е. А., Титаренко Т. М. Личность: конфликт, гармония. К-, 1989.
5. Дубровский Д. М. Смысл жизни//Вопр. философии. 1990. № 6.
6. Иванова А. А., Пухликов В. К. Проблема человеческого существования в романе А. Рьібакова "Дети Арбата"//Вопр. философии. 1988. № 1.
7. Каган Л. Н. Человек и его судьба. М., 1988.
8. Кон Й. С. В поисках себя. М., 1984.
9. Кучинский С. А. Человек моральный. М., 1989.
10. Мелешко Е. Л., Назаров В. Н. Счастье (систематизация мудрых изречений) // Этическая мьісль: научно публицистические чтения. М., 1988.
11. Мильс А. А. Гармония и дисгармония личности. М., 1990.
12. Москаленко А. Т., Сержантов В. Ф. Смысл жизни и личность. Новосибирск, 1989.
13. Немировский В. Г. Смысл жизни: проблемы и поиски. К., 1990.
14. О человеческом в человеке. М., 1991.
15. Сабиров В. Ш. Этический анализ проблемы жизни и смерти. М., 1987.
16. Франкл В. Человек в поисках смысла. М., 1990.
17. Франкл С. А. Смысл жизни // Вопр. философии. 1990. № 6.
18. Шердаков В. Н. Нравственное самоопределение как проблема истории духовной культуры//Мораль: сознание и поведение. М., 1986.
19. Шилов В. Н. К проблеме смысла жизни//Филос. науки. 1985. № 2.
Loading...

 
 

Цікаве