WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Моральні цінності дружби, кохання - Реферат

Моральні цінності дружби, кохання - Реферат

послаблюється, міжособистісне спілкування інди-відуалізується й психологізується, тому розуміння дружби як соціального інституту без урахування її психологічних і моральних аспектів було б після цих змін однобічним. Дружба перетворюється з договірних стосунків на емо-ційну прихильність.
Подібний шлях виокремлення дружби з соціальних відносин добре простежується на матеріалі античної культури. Давньогрецьке слово (дружба, приязність) мало широку гаму смислів і позначало й універсальну космічну силу (Емпедокл), і певний ступінь свояцтва, близькості людей (Гомер). Слово "друг", уживане на практиці, мало виразити найвищий ступінь прихильності до найближчих із оточення, прирівнюючи їх до родичів. Так, у грецькій міфології Кастор і Полідевк, близнюки, сини Зевса (Діоскури) пошановувалися як утілення та покровителі дружби, їхнє життя та звершені подвиги підтверджували цінність взаємної підтримки, взаємодопомоги, зв'язку, спілки, готовності до самопожертви в ім'я друга.
Безсмертний Полідевк був узятий Зевсом на Олімп, але з любові до брата виділив йому частину свого безсмертя. Міф про Діоскурів був продовженням традиції стародавнього індоєвропейського пошанування божественних близнюків як помічників людини (особливо воїнів, вершників, моряків). Таким чином, у стародавніх греків, як і в інших народів, очевидний зв'язок формованих дружніх стосунків зі стосунками родинності.
Греція докласичного періоду знала вже й форму дружби, схожу з ритуалізованими особистими стосунками - вояцьким товариством. У такій формі дружба ще виступає як відношення суспільне, що виникає саме серед тих, хто виконує спільну справу. В "Іліаді" Одіссей, поранений у бою, "друзів прикликав" на допомогу, і Менелай, зачувши поклик, звертається до Аякса: "Друже, у натовп рвонімось, бо захистить Одіссея належить!". Друзями називаються вожді та правителі данаїв, пани та їхні слуги. Патрокл для Ахіллеса - "друг найлюбіший для серця", тому, забувши кривди, завдані співвітчизниками, Ахіллес повертається на поле бою, щоб помститися за смерть Патрокла. В класичний період відбувається дальше відокремлення дружніх зв'язків від стосунків рідства.
Як уже зазначалося, цьому сприяли розпад общинно-родових зв'язків і поява класів та держави. В деяких випадках мистецтво (трагедія) фіксує цілковитий розрив родинних і дружніх відносин: "Брат став ворогом і все-таки залишається близьким" (Евріпід). Описуючи укладення мирних договорів між державами, Геродот першим ужив поняття "політична дружба", яке поширилося на міжособистісні відносини. Ставши раціональнішою, вибірковою, дружба означає тепер контакти однодумців, кола людей, об'єднаних спільними інтересами, прибічників однієї політичної партії. Таке розуміння дружби переходить у римську культуру. Так, у своїх "Листах" Пліній Молодший згадує "дружбу принцепсів", тобто тісне коло близьких імператорові людей, з якими він радився про різні справи - і державні, й приватні.
Ціцерон у діалозі "Про дружбу" також розглядає дружні стосунки як практиковані між громадянами, близькими за політичними поглядами. Однак у Ціцерона ми знаходимо й положення, що свідчить про перетворення дружніх стосунків із інституціалізованих на морально-психологічні. Ніби продовжуючи роздуми Платона про те, що друзі "набагато ближчі один одному, ніж мати і батько, і дружба між ними міцніша", Цицерон зауважує: "...той, хто дивиться на істинного друга, дивиться немовби на свій власний відбиток" .
Емоційна та духовна природа дружби висувається в центр філософських міркувань. Колізії політичної дружби не могли не викликати протиставлення їй дружби інтимної. Це мало наслідком поширення культу героїчної дружби, в якій на перше місце поряд із традиційною вірністю висувалися емоційно-експресивні цінності. Згода в усіх справах, доброзичливість і прихильність, чесність, моральність (несуперечливість учинків із сумлінням), взаємна вимогливість - усе це становило обов'язкову умову істинної й досконалої дружби. Формується й ідеал, заснований тільки на емоційному тяжінні дружби-любові.
Нарешті, Арістотель, розробляючи першу етичну теорію дружби, виокремлює три її види: дружбу-благодіяння, в якій зичать блага іншому заради нього самого; дружбу, в якій друг люблений, бо приносить задоволення; дружбу, яка виникає на ґрунті взаємної вигоди. Саме перший тип, за Арістотелем, і є істинною дружбою. Дружба відрізняється від простої доброзичливості або симпатії, котрі виникають і в стосунках незнайомих людей. Відрізняється вона й від кохання, яке є пристрастю, "дружба ж - набута якість душі".
Перетворення дружби з договірних відносин на емоційну прихильність, зміна у зв'язку з цим сфери її мотивації привернули увагу до її ціннісного аспекту. Далі етична теорія виконувала завдання обґрунтування ідеалу дружби, враховуючи особливості дружніх обов'язків, зв'язок дружби та суспільного обов'язку.
Раннє середньовіччя Європи різко контрастує своїм розумінням ідеалу дружби на фоні високо індивідуалізованого ідеалу античності. Живлячись особливостями життя середньовічної людини як невід'ємної частки общини, ідеал пройнятий духом станової належності. Нарешті, християнська мораль іще несе в собі заряд боротьби проти язичницької культури. Все, що відвертає віруючого від Бога, навіть якщо це прихильність до якої-небудь людини, є гріховним. У своїй "Сповіді" (397-398) Августин Блаженний засуджує свої юнацькі дружні почуття до товариша в іграх та школі, з яким він був "однією душею в двох тілах".
Земна дружба виявляється й причиною того, що Августин дитиною брав участь у крадіжці фруктів. Пригадуючи цей випадок, Августин визнає, що сам він ніколи б цього не зробив, але був утягнутий групою друзів: "Сам я не вчинив би цієї крадіжки, бо те, що мені подобалося в ній, було не те, що я крав, а те, що я крав. Отже, для мене самого це було зробити неможливо, і я цього не зробив би.
О, дружба надто ворожа, несповідима спокуса духу! Від гри і жарту народжується невситиме жадання шкодити, апетит чинити погане іншим..." ' Істинна дружба покидає, таким чином, земну обитель і стає можливою тільки на небі, переростає в ідеальні стосунки.
В середні вікискладається своєрідний канон дружби, провідною характеристикою якого (як і особистих стосунків на практиці) буває становість. Васальна вірність і заступництво сеньйора як головні особливості укладу життя феодалів визначили зміст "воїнської (рицарської) Дружби". За високими взірцями рицарської дружби на сторінках "рицарських романів" середньовіччя вгадуюються ідеалізовані відносини васальної залежності.
Життєвий побут селянської общини зводив дружні зв'язки до стосунків родичів і близьких сусідів. У великих українських та російських селах жили звичайно "кутками" та "кінцями", "водилися" зі своїми, спірні питання часто вирішувалися саме за участі сусідів.
Психологічна інтимність знову була реабілітована в Нові часи. Якщо життя середньовічної людини постійно було на виду у оточення, сусідів по общині, представників одного з нею стану, то й "виливати душу" нікому, окрім Бога, не випадало. В Новий же час побут поступово роз'єднує людей, відбувається звільнення від впливу релігії, що не могло не викликати посилення потреби людей у спілкуванні, повернення до розуміння дружби як природного людського почуття.
Гуманісти епохи Відродження сприяли формуванню нового розуміння дружби. Згідно з таким розумінням дружба передусім є інтелектуальним спілкуванням,
Loading...

 
 

Цікаве