WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Етична проблематика марксистської філософії - Реферат

Етична проблематика марксистської філософії - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
ЕТИЧНА ПРОБЛЕМАТИКА МАРКСИСТСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ
У рамках становлення марксистської філософсько-методологічної позиції етична проблема знайшла своє вирішення у контексті ширшого філософсько-соціального аналізу, ніж в усіх попередніх філософських системах. Фактично вона була переведена К. Марксом та Ф. Енгельсом із власне теоретичної площини розгляду в площину соціальної практики та її революційного перетворення.
Починаючи з критичної, в певному розумінні підсумкової точки зору класичної буржуазної філософії на моральність, її сутність і роль у життєдіяльності людини, марксизм, розвиваючи багато продуктивних позицій своїх філософських попередників, все ж досить радикально повернув саму моральну проблему. Від морального розв'язання соціальних проблем як єдиного підсумку новоєвропейської етичної традиції (відвернення людей із брудно-гендлярської, дисгармонійної дійсності в захмарні високості моралі, в чисту сферу внутрішніх переживань) марксизм переходить до їх соціального вирішення. Така можливість закладена у вихідних філософських підвалинах - новому розумінні буття, людської сутності, шляхів зміни ставлення людини до реального життя. Ці підвалини стали базою об'єктивного аналізу та створення в подальшому наукової теорії моралі. Зауважимо, що ця теорія невіддільна від нової гуманістичної спрямованості на історичну перспективу розв'язання моральної проблеми. В основі цієї спрямованості лежить радикальна критика капіталістичної цивілізації, а також теоретична модель ідеалу комуністичного майбутнього як заперечення "теперішнього стану" (Маркс).
Насамперед, це тлумачення дійсності як людської чуттєвої діяльності, суспільної практики. Для неї характерна незавершеність у принциповому, якісному розумінні, яка долається через становлення, розвиток і добудову її суспільною людиною. Буття, ставши суспільним, творить саме себе через свідому діяльність людей. Отже, можливість критики обмеженості нелюдяного буття випливає з природничо-історичної закономірності його самооновлення, яке несе в собі можливість гармонійного піднесення. Це диктує необхідність світоперетворюючого, активного, діяльного ставлення до світу.
В свою чергу природа й сутність людини не є чимось незмінним. Історичний процес є також процесом становлення справжньої людської сутності, виявом того, "...наскільки стала для людини природою людська сутність... якою мірою людина стала для себе... людиною... в якій мірі при-родна поведінка людини стала людською, або в якій мірі людська сутність стала для неї природною сутністю...".
Таким чином, марксистська етична позиція формується в процесі конкретизації поняття буття як буття суспільного, суспільно-історичної практики, її об'єктивно-закономірного характеру, безконечного процесу становлення. Тут теоретично обґрунтовується перспектива гуманістичного, відповідного людським цілям і прагненням перетворення цього буття.
Конкретні морально-гуманістичні орієнтири виробляються марксизмом у ході перегляду і зняття в собі моральних понять та ідеалів, продукованих передовою етичною думкою попередніх епох, через критичний аналіз буржуазної цивілізації, яка найповніше проявила своє неприйняття культури як такої. Тобто марксизм солідарний у своєму моральному ідеалі з тими течіями філософської та соціальної думки, котрі проголошують як необхідність виправлення того суспільного стану, за якого наявне розузгодження між моральною свідомістю та поведінкою, ідеалами та дійсністю, прагненням до щастя й дотриманням морального обов'язку.
Характерному для капіталістичної цивілізації об'єднанню людей як окремих, або абстрактних індивідів, пов'язаних між собою узами, що не мають прямого відношення до їхньої особистості й індивідуальності, марксизм протиставляє об'єднання на базі міжіндивідуальної, міжособистісної комунікації, принципом якої є неповторна, унікальна самобутня особистість, індивідуальність кожної людини, її індивідуальна свобода. Останнє пов'язується з комуністичною альтернативою капіталістичному способові соціальної життєдіяльності. Комунізм, на думку К. Маркса, "...є справжнє розв'язання суперечності між людиною і приро-дою, людиною і людиною, справжнє розв'язання спору між існуванням і сутністю, між опредмечуванням і самоутвердженням, між свободою і необхідністю, між індивідом і родом".
Продовжуючи традицію етичної думки в плані критики глибинних суперечностей цивілізації, її негативних-екологічних, соціальних, духовних, культурних наслідків для людини, марксизм розглядає етичну проблему в новій проекції - проекції практичного здійснення, відкриваючи тим самим новий ступінь у розвитку етичної теорії.
Етична думка XIX ст., виражена, з одного боку, німецькою класичною філософією, з іншого - марксизмом, є в певному розумінні підсумком основних етапів її розвитку. Дальша її доля пов'язується або з марксистською методологічною традицією, або з традиціями класичного раціоналізму, або з новими неокласичними підходами до етичних проблем (ірраціоналізм, персоналізм, позитивізм і т. д.) буржуазної філософії XX ст.
ТИПОЛОПЗАЦІЯ ЕТИЧНОЇ ДУМКИ
Аналіз історичного становлення етичної думки дає змогу зауважити таку закономірність: кожному з трьох основних етапів історичного розвитку етики властивий ряд основних напрямів, що групують етичні концепції та школи.
Правомірність виділення таких напрямів підтверджує наявність відмінностей (у рамках єдиного для історичного етапу світоглядного принципу), які стосуються як теоретично вихідних засновків, так і нормативних орієнтирів. Наприклад, при загальному космологічному принципі античного етичного аналізу різні тогочасні філософи закладали в основу потрактування моралі й універсальність космічного світопорядку, й специфіку людської природи, й світ ідеальних сутностей, і загальнозначущі чесноти. З точки зору нормативної орієнтації, наскрізний для античності ідеал моральної життєдіяльності як життєдіяльності мудреця знову-таки представлений варіативно. Від свідомого служіння суспільному благу, суспільній справедливості (Демокріт) до гедоністично-евдемоністичного або аскетично-стоїчного відходу від соціального життя, суєти суспільної участі, успіху та заклопотаності.
Можна відокремити ряд основних напрямів етичної думки, які, з одного боку, пронизують увесь процес розвитку етики, а з другого - систематизують багатоманітність етичних позицій. Передусім слід підкреслити протилежність між широко трактованими натуралістичними концепціями, згідно з якими (з тими чи іншими застереженнями й уточ-неннями) джерелом моралі вважалося природне єство людини як частки світобудови й частки суспільства, і концепціями ідеалістичними (або релігійно-етичними), в яких виток моралі вбачався в якійсь надлюдській, надприродній сутності (Богові, долі, ідеї і т. п.).
Традиційно цей поділ пов'язують з виділенням у філософії таких напрямів, як матеріалізм та ідеалізм, так званих "ліній Демокріта" і "ліній Платона". Однак якщо для філософської думки це розрізнення можливой правомірне, то стосовно етичної думки з її багатоманітністю як гносеоло-гічних, так і нормативних позицій воно постає малоефективним. Більш прийнятним уявляється визначення цих двох протилежних напрямів у образах емпіричного і трансцендентного підходів. Так, емпіричність полягає у властивому натуралістичному підході, запереченні потойбічного, божест-венного обгрунтування моралі, в орієнтації при її поясненні на факти реальної життєдіяльності людей. Тут моральність виводиться з емпірично фіксованої дійсності й утверджується як досяжний у реальній життєдіяльності ідеал. До емпіричного (натуралістичного) напряму в етиці належать мислителі, котрі досліджують мораль як породження "природи людини" (Демокріт, Епікур, Бейтам, Мілль, Фейєрбах), космологічної закономірності (Геракліт, Піфагор, Спенсер), фактів суспільного життя (Арістотель, Гоббс, Гельвецій).
Етимологія поняття "трансцендентний" (такий, що виходить за межі) цілком відповідає орієнтації на надприродне джерело моралі, котре міститься за межами всякого можливого досвіду й тому суто умодосяжне. Трансцендентальну етику репрезентують мислителі, погляди яких фор-мувалися в руслі релігійно-етичних систем (Августин, Фома Аквінський), філософсько-етичного (об'єктивного та суб'єктивного) ідеалізму (Платон, Регель, Кант), англійської школи моральних почуттів.
Із точки зору покладеного в основу моральної системи нормативного принципу можна виділити етичні системи гедоністично-евдемоністичного напряму (етику задоволення, етику щастя або розумного вдоволення), ригористичну етику (етику обов'язку), етику любові, етику самовдоскона-лення, етику самозречення і т. п.
Якщо етична думка як емпіричний і трансцендентний напрям проявляється з точки зору своїх філософських основ, то як етика щастя, етика обов'язку, етика любові, етика самовдосконалення і т. д. вона виявляється в своєму нормативному значенні. Останнє дуже багато важить для реальної моральної практики, оскільки виступає як певне ціннісне, духовно-практичне відношення.
Пропонована типологізація відображає взаємозалежність пізнавальної та нормативно-практичної позицій в етиці, а отже, відіграє роль певного методологічного засобу, що сприяє виявленню конструктивного значення етичної думки в реальному процесі соціального функціонування моралі, виявленні ряду сутнісних закономірностей самого морального феномена.
Список літератури
1. Августин. Исповедь блаженного Августина. М., 1914.
2. Аристотель. Никомахова этика//Соч.: В 4 т. М., 1976-1983.
3. Бруно Док. О героическом энтузиазме. М., 1953.
4. Вундт В. Этика: исследование фактов и законов нравственной жизни. СПб., 1887.
5. Гоббс Т. Человеческая природа//Соч.: В 2 т. М., 1977. Т. 2.
6. Гуседнов А. А., Иррлитц Г. Кратная история этики. М., 1987.
7. Джафарли Т. М. Из истории домарксистской этики. Тбилиси, 19ТО. 8. Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. М., 1986.
9. Дробницкий О. Г. Понятие морали: историко-критический очерк. М., 1974.
10. Иванов В. Г. История этики средних веков. Л., 1984.
11. Иодль Ф. История этики в новой философии: В 2 т. М., 1896-1898.
12. Кропоткин П. А. Этика. М., 1990.
Loading...

 
 

Цікаве