WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Економіка, політика і моральність цивілізованого суспільства. Моральна активність особистості - Реферат

Економіка, політика і моральність цивілізованого суспільства. Моральна активність особистості - Реферат

суспільства.
Людина та її соціально-особистісні якості є продуктом (в основі своїй) тих зв'язків, у які вступають люди: економічних, політичних, юридичних, національних, ідеологічних та інших. Без цих суспільних джерел формування особистості остання просто не може сформуватися.
Суспільство не тільки наділяє особистість всілякими якостями (талантом, здібностями, розумом, совістю, бездарністю, глупотою, аморальністю), а й постійно прагне як складна інтегруюча система до максимального спрощення, уніфікації, однаковості своїх складників. Тому відношення особистості та суспільства це відношення глибоко суперечливе і внутрішньо драматичне. Всім хорошим у собі особистість зобов'язана суспільству як вихідному началу, але й усім негативним у собі вона також зобов'язана йому. Отже, вибір у кінцевому підсумку зостається за особи-стістю: вибір між суспільним добром і суспільним злом.
Будучи продуктом суспільства, особистість, проте, постійно змушена вести боротьбу з суспільними структурами за право бути собою, за свою людську унікальність, визнаючи водночас і невідчужувані, розумні й допустимі права та вимоги суспільства. В процесі такої боротьби особистість стає більш соціальною (якщо, звичайно, ця боротьба не набуває соціальне патологічних форм), більше схильною враховувати справедливі претензії суспільства. Останнє ж стає людянішим, уважнішим до невідчужуваних прав людської особистості. Таким чином, відстоюючи свою унікальність і соціалізуючися, особистість тим самим сприяє гуманізації суспільства.
Захищаючи свою неповторність, незводимість до суспільного цілого, особистість бере на себе відповідальність за свою поведінку, за свій моральний вибір. Вона вже не може сховатися за суспільні настановлення, передоручити суспільству свою відповідальність. А якщо особистість пре-тендує на свободу, вона бере на себе всі наслідки своєї вільної діяльності.
Нерозвиненість особистісного начала породжує прагнення злитися з нерозрізненістю суспільного цілого, розчинитися в його інституціях, передоручивши тим самим їм і відповідальність, і всі моральні колізії, зумовлені вибором. Принцип поведінки в цьому разі може бути сформульований так: "Я особисто ні за що не відповідаю, я не приймав рішень. Всі претензії до держави, політиків, епохи, історії, обставин". Такі принципи є наслідком вихідної моральної пасивності, її прагнення уникнути особистої відповідальності, ситуації, що вимагає обов'язкового особистого вибору. Послідовне дотримання такого принципу веде до поступової втрати людської індивідуальності, розчинення її в безликих структурах соціальності, коли особистість зводиться до функції суспільного організму.
Моральна відповідальність особистості виникає як результат і виховання (суспільного впливу на особистість), і самовиховання, яке здійснюється шляхом співвіднесення суспільних вимог і прийнятих у даному суспільстві моральних норм та індивідуальних людських переконань. Внаслі-док такого співвіднесення можливе як наближення особистості до суспільних моральних норм певної епохи, так і протистояння їм. Ніяке виховання не може бути плідним без включення механізму самовиховання. Нині ідея само-виховання є провідною в "педагогіці співробітництва", в якій особистість розглядається не як пасивний об'єкт виховних зусиль, а як рівноправний і заінтересований партнер у педагогічному процесі.
Моральні норми суспільства, що піддаються інтеріоризації, тобто введений у внутрішній світ особистості, переживанню їх як власного духовного набутку, несуть у собі певний момент примусовості, повинності. Проте мораль не закріпачує людину, а, навпаки, з хаосу сваволі вибудовує усвідомлену упорядкованість, іменовану свободою. Моральна заборона, сприйнята й усвідомлена особистістю, вирятовує її від рабства ницих пристрастей, примітивної фізіологічної вітальності.
У структурі духовного світу особистості моральна заборона, з якою особистість консолідувалася й ототожнює себе, є не щось зовнішнє, а глибоко внутрішня якість, що належить самому ядру людської особистості. Без таких моральних заборон особистість уже не може нормально існувати й переживає їх утрату як утрату самої себе, зруйнування власної цілісності.
В історії людства відомі періоди, коли дотримання індивідуальних моральних переконань вимагає від особистості справжнього героїзму. Звичайно, суспільство, що створює умови, котрі вимагають героїзму при дотриманні елементарних правил моральності, не може бути визнане гуманним. Як правило, такі історичні періоди характеризуються моральним занепадом суспільства. Пороки тут стають правилом, а чесноти - винятком, і тільки окремі особистості протистоять загальному моральному здичавінню.
Гуманне суспільство покликане гарантувати особистості таке становище, за якого елементарна порядність не виглядає як моральний подвиг, не потребує надзусиль і жертовності. Політичне життя в такому суспільстві не мусить заперечувати загальнолюдські, прості норми моральності, що вимагають терпимості й благородства не тільки стосовно прибічників, а й стосовно противників. Політика, як уже зазначалося, не може бути вищою за мораль і право, а правові настановлення в свою чергу не повинні вступати в суперечність із моральною свідомістю суспільства, з його почуттям справедливості.
Всяке нехтування моральними нормами, хоч би якими високими політичними інтересами та доцільністю вони виправдовувалися, призводить до розтління суспільства, занепаду звичаїв, до духовної деградації мільйонів людей, перетворення нормальної політичної боротьби в цивілізованому суспільстві на люту й кровопролитну сутичку, безглузду й нещадну, де ступінь озлоблення обернено пропорціональний ступеневірозуму й добра. Як показує трагічна історія нашої вітчизни, зневажання моральних норм рано чи пізно з неминучістю обертається проти тих політиків, котрі зводили його в основний принцип, незаперечне правило своєї суспільної діяльності.
Виносячи каральний присуд "застарілим" моральним нормам, вони виносили жорстокий присуд і самим собі. Процес гуманізації нашого суспільства немислимий без пріоритету моралі, законності й правопорядку, які не можуть бути принесені в офіру ніяким кон'юнктурним, політичним та ідеологічним міркуванням.
Список літератури
1. Агешин Ю. А. Политика, право, мораль. М., 1982.
2. Анисимов С. Ф. Духовние ценности: производство и потребление. М., 1988.
3. Антонов М. Нравственние истоки экономики. М., 1989.
4. Блюмкин В. А. Бюрократия: социально-нравственние аспекты. М., 1990.
5. Бронский М. В. Взаимодействие политического и морального сознания. М., 1985.
6. Василенко В. А. Мораль и общественная практика. М., 1983.
7. Головко Н. А. Морально-этические проблемы международной политики. М., 1986.
8. Ефимов В. Т. Творческий потенциал трудовой морали. М., 1986.
9. Киселев В. П., Суханов А. О. Экономика и воспитание. М., 1987.
10. Козловский В. В., Федотова В. Г. В поисках социальной гармонии. Свердловск, 1990.
11. Красовский Ю. Д. Управление: моральные основы делового поведения. М., 1983.
12. Кучерюк Д. Ю. Эстетика труда: ценностные отношения, творчество, человек. К., 1989.
Loading...

 
 

Цікаве