WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українське суспільство 14-16 ст. Стан освіти. Розвиток друкарства - Реферат

Українське суспільство 14-16 ст. Стан освіти. Розвиток друкарства - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Українське суспільство 14-16 ст. Стан освіти. Розвиток друкарства"
ПЛАН
1. Українське суспільство ХІV-ХVІ ст.
2. Стан освіти
3. Розвиток друкарства
1. Українське суспільство ХІV-ХVІ ст.
В ХІV-ХVІ ст. розвиток культури в Україні визначається досить складними історичними умовами. Після періоду Київської Русі в Україні розпочалася нова доба. У середині XIV ст. поширився наступ Литовської держави на Подніпров'я. Він полегшувався князівськими міжусобицями та занепадом Золотої Орди, яка розпалася на кілька улусів. У 1355-1356 рр. литовський князь Ольгерд завоював чернігівсько-сіверські землі, пізніше захопив Київщину та Поділля. Литовське князівство стало великою феодальною державою, більшість якої становило руське населення.
Порівняно з литовцями Русь мала розвиненіші виробничі відносини, сільське господарство, ремісництво, політичну систему. Широкі міжнародні зв'язки, високий рівень розвитку культури (писемність і літописання, бібліотеки і школи, монументальна культова архітектура, живопис і декоративно-прикладне мистецтво) сприяли прийняттю Литовською державою більш досконалої системи управління, принципів і норм культурного розвитку України.
Литовці дотримувалися правила: "Ми старину не рушимо, а новини не вводимо". Місцеві руські феодали зберегли свої володіння, а руські землі - автономію. Русичі займали в державі рівнорядне становище з литовцями; основою литовського судочинства стала "Руська правда". Руська (українська) мова дістала статус державної, нею вели офіційну документацію, урядування, складали грамоти і закони, навчання у школах, відправляли службу в церквах, нею говорили не лише народні маси, а й вища старшина і в королівському палаці.
У Литовському князівстві популярною стає православна віра, священикам надаються привілеї, а окремі члени литовської княжої сім'ї приймають православ'я (литовці в основному були язичниками) та поріднюються з українськими князями. Культурні набутки Київської Русі дали поштовх становленню освітніх і культурних процесів у Литовському князівстві.
Проте 1387 р. Галичину, а в 1434 р. Західне Поділля поневолило Польське королівство. З XII ст. угорські феодали намагалися встановити свою владу над Закарпаттям, і це їм вдалося. Наприкінці XIII - на початку XIV ст. землі Буковини потрапили під владу Молдавії. З 50-х років XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Подніпров'я; на початку XVI ст. більшість українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. На північному узбережжі Чорного моря запанували татари. Розшарпані українські землі опинилися під соціальним та національно-культурним гнітом різних поневолювачів. Планомірно велося духовне поневолення українського народу, приниження та викорінення української мови, звичаїв, традицій.
Особливо тяжкими були експансія католицизму та спроби полонізації українців після об'єднання Польщі та Литви в 1569 р. в єдину державу - Річ Посполиту. Державною релігією в межах Речі Посполитої визнавалася лише католицька, православний люд було виключено з громадського та суспільного життя. Досить складним стало становище української культури після Берестейської церковної унії 1596 р., яка проголосила єдність православної та католицької церков під верховенством Папи Римського. Українці поділилися на православних та уніатів.
Якщо окремі українські феодали, заможні шляхтичі та міщани пристали до унії під тиском погроз, репресій або з огляду на свої станові інтереси, поступово відмовилися від свого історичного коріння та культури, яка здавалася їм "мужицькою", то дрібні міщани та селяни залишилися прихильниками православ'я.
2. Стан освіти
Обурені своїм нестерпним становищем, вони не хотіли миритися з примусовою полонізацією та окатоличенням, розуміючи, що це загрожує самому існуванню народу та його культури. В освічених колах українців визрівало переконання в необхідності розвивати писемність, організовувати українські школи і друкарні, створювати підручники тощо.
Важливе значення для розвитку освіти мали братства. Історія створення братств сягає давніх часів. Ще в Іпатіївському літописі за 1134-1159 рр. є згадка про "братчини", але до XV ст. вони не набули великого поширення. Діяльність братств активізувалась у XV ст. Це зумовлювалося пожвавленням релігійного життя, реформаторськими рухами в Європі, особливо гуситськими, економічним збагаченням мешканців міст, яким Магдебурзьке право дало можливість створювати цехові організації. Останні спочатку були суто світськими, а невдовзі набули яскраво вираженого релігійного забарвлення, їх головна мета полягала в обороні своєї батьківської віри. Найстарші з братств - Львівсько-Успенське (1439 р.) та Віленсько-Кушнірське (1458 р.).
Стан православної церкви на той час був не найкращим. Духовенство, особливо нижчих ланок, було малоосвіченим, а його вплив на прихожан - мізерним. Вища церковна влада більше дбала про свої статки. Приблизно таку ж картину можна було спостерігати і в католицькій церкві, але завдяки реформаційним рухам, що з 1568 р. істотно впливають на католицтво в Польщі, вона швидко впорядковувалася; почали відкривати школи, до яких охоче йшла вчитися і православна молодь.
Братства по-діловому перейняли досвід єзуїтів, активізували свою діяльність, почали надавати допомогу парафіяльній церкві в оздобленні й організації урочистих богослужінь. На них старцям роздавали щедру милостиню та пригощали всіх братчиків медом і обідом. Уже з перших своїх кроків у братствах зрозуміли, що освіта - найкраща зброя для захисту своєї віри, подальшої діяльності та утвердження в суспільстві.
Під тиском прогресивних сил України польський король Стефан Баторій дозволив Віденському братству відкривати школи, а з 1585 р. це право поширюється на всі братства Великого князівства Литовського та Галичини. Того ж року було зроблено перший набір до Львівської братської школи, а невдовзі такі заклади почали працювати у Рогатині, Городку, Перемишлі, Луцьку, Вінниці, Немирові, Кам'янці-Подільському, Кременці, Києві та інших містах, усього близько 30. У братських школах навчалися діти всіх станів, а також сироти. Їх утримували коштами братства за рахунок внесків; бідні та сироти вчилися безкоштовно. При цьому виключалася будь-яка несправедливість. "Навчати й любити всіх дітей однаково" - ось заповідь педагогів братських шкіл.
Головна увага приділялася слов'янській та руській (українській) мовам, вивчалися також як обов'язкові грецька та латина, що сприяло засвоєнню античної спадщини, осягненню тогочасної європейської науки і культури. Учні слов'яно-греко-латинських шкіл крім мов оволодівали програмою "семи вільних наук", яка поділялася на тривіум (граматика,
Loading...

 
 

Цікаве