WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Юридична деонтологія. Юридична деонтологія в онтологічному вимірі - Реферат

Юридична деонтологія. Юридична деонтологія в онтологічному вимірі - Реферат

принциповість. Йдеться про небажання юриста змінити власну думку, навіть незважаючи на зміни у законодавстві. Така контрастність сприйняття внутрішнього імперативу службового обов'язку не розвиває творчого мислення юриста, деформує наслідки його юридичної діяльності. Третя причина полягає в тому, що юрист може не побачити взаємозв'язку між службовим обов'язком, його внутрішнім імперативом та своїм соціальним призначенням. Тому й виникає сумнів щодо доцільності сприйняття обов'язку.
Ці міркування наводять на думку, що, крім відчуття та сприйняття, дієвість внутрішнього імперативу службового обов'язку значною мірою залежить від сформованості уявлень юриста.
Під уявленням треба розуміти зміст явища обов'язку, сутність обов'язку, певну модель поведінки юриста і особливо усвідомлення ним наслідків невиконання добровільно взятих на себе обов'язків. Уявлення відтворює зразки службового обов'язку, дає змогу порівняти власні дії з діями колег. Р. Немов розрізняє такі види уявлень: активне, пасивне, творче (продуктивне) і відтворювальне (репродуктивне) [102, с. 220]. У правоохоронній діяльності важливу роль відіграє саме активне, творче уявлення службового обов'язку. Такі види уявлення характеризують професійну спрямованість ставлення юриста до виконання зовнішнього імперативу службового обов'язку та ін. Вони тісно пов'язані з сумлінням та мисленням юриста, його професійною культурою, а також із правовим почуттям.
Уявлення про службовий обов'язок юриста органічно пов'язане з фантазією, усвідомленням мети. Звичайно, мета має підпорядковуватись інтересам служби та народу, а не власній вигоді. У розумінні мети активізуючу функцію виконує фантазія. Вона допомагає юристові окреслити перспективи, передбачити майбутні результати своєї діяльності, цілеспрямовано планувати і керувати нею тощо.
Для уявлення службового обов'язку важливе значення мають певні стимули, тобто спонукання до дії. До них належать, зокрема, умови праці і житлово-побутові умови. Але основним стимулом є бажання бути потрібним людям, творити щось нове, корисне. Це - вище почуття службового обов'язку юриста.
Загалом уявлення допомагає юристові запобігти неправомірним діям, порушенню правового почуття, глибше пізнати правову дійсність, утвердити справедливість у прийнятті рішень тощо. Звичайно, рівень уявлення про службовий обов'язок залежить від багатьох чинників, зокрема вія рівня інтелекту юриста.
Отже, почуттєве відображення обов'язку у правовій дійсності характеризує пізнання юриста на стадії сприйняття явища обов'язку, коли відбулося накопичення емпіричних відомостей.
Процес пізнання явища обов'язку пов'язують з послідовністю певних дій (певними етапами).
Перший етап - це виокремлення у явищі обоє 'язку певною мірою самостійних елементів. Головне тут припустити хоча б на деякий час існування незалежних мікроявищ обов'язку. Звичайно, ці окремі частини не можуть функціонувати самостійно в досліджуваному явищі, оскільки вони створювали б своє явище обов'язку. Хоча така ситуація ймовірна у складних явищах, де замість мікроявищ є доволі містке явище службового обов'язку.
На другому етапі процесу пізнання відбувається докладніший аналіз кожної частини явища обов'язку. Аналіз дає змогу встановити відношення частин явищ до особи юриста, їх значення для юридичної діяльності, черговість прийняття до виконання. Беруться до уваги й можливі наслідки невиконання кожної частини, враховується вплив громадської думки і головне - результат розв'язання юридичної ситуації. Причому цього результату не слід досягати будь-якою ціною, будь-яким способом. Аналіз повинен проводитися згідно з нормами духовності та моралі.
На третьому етапі здійснюється синтез раніше штучно відокремлених частин явища службового обов'язку юриста. Це дає змогу знову побачити цілісність правової дійсності й відчути її динаміку. Відтворена сукупність мікроявищ по-іншому сприймається юристом, для нього відкривається своєрідний простір, поле юридичної діяльності, виникає відчуття соціального призначення тощо.
Четвертий етап - це повторний аналіз. Юрист повинен дати об'єктивну характеристику явища службового обов'язку з нових, раніше не бачених позицій. Інакше кажучи, потрібно подивитися на досліджуване явище під новим кутом зору. Фактично повторний аналіз дає змогу усунути негативні емоції й професійні амбіції. Він відображає правову дійсність і здоровий глузд. При цьому відбувається адекватне розуміння сутності явища службового обов'язку і виникає почуття його внутрішнього імперативу. У такий спосіб сформований внутрішній імператив службового обов'язку буде достатньо обґрунтований.
Явище службового обов'язку юриста не є сумою окремих мікроявищ, оскільки, крім них, існують інші чинники, які формують ціле. Це можуть бути певні ідеї, концепції, навіть соціальна атмосфера. Юрист не; може охопити увесь комплекс чинників, які визначають явище обов'язку. Проте йому треба здійснити якомога дрібніший поділ (виокремлення) з наступним ґрунтовним аналізом. Такі дії є обов'язковими.
Проте неможливо підсумувати усі властивості мікроявищ, оскільки у будь-якому випадку виокремлення є далеко не повним. Важливо встановити діалектичний зв'язок між частинами досліджуваного явища і відчути дух власного обов'язку в кожній частині цілого.
Більш глибоке пізнання явища обов'язку ґрунтується на таких філософських категоріях, як абстрактне й конкретне. Абстрактні поняття проходять стадію чуттєвого пізнання явищ, вони є логічною основою конкретного. Поняття виникають на основі конкретних випадків. Тому у педагогічній діяльності часто після ознайомлення з поняттями вдаються до прикладів, до конкретного, до практики. Тобто тут наявний відомий у науці зв'язок теорії з практикою.
У процесі пізнання поняття службового обов'язку і почуттєве сприйняття службового обов'язку треба сприймати цілісно. Проте юридична практика виявляє їх різне співвідношення.
У першому випадку юрист спочатку сприймає юридичні поняття службового обов'язку, як правило, його зовнішній імператив. Тобто він діє за обставин, коли не вистачає часу для роздумів, або невиявляє сутності у явищі обов'язку. Так чи інакше, юрист прийняв повинність обов'язку до виконання, оскільки ці юридичні поняття є одним із виявів його правосвідомості. Але наступний етап має бути пов'язаний з почуттєвим сприйняттям службового обов'язку. Якщо емоційно-почуттєва сфера свідомості юриста недостатньо розвинена, то він бездумно, навіть автоматично виконуватиме вимоги зовнішнього імперативу обов'язку.
Прикладом творчого пізнання явища обов'язку є положення, коли юридичному поняттю службового обов'язку передує його почуттєве сприйняття. Юрист відчуває як внутрішній, так і зовнішній імператив службового обов'язку. Це запобігає порушенню правового почуття, однак викликає побоювання, небажання йти на професійний ризик.
Зрозуміло, найефективнішим є пізнання, при якому юридичне поняття службового обов'язку і почуттєве його сприйняття виникають одночасно. Здебільшого це характерно для досвідчених юристів із високою інтелектуальною та емоційною культурою. Юридичні поняття й почуттєве сприйняття службового обов'язку однаково важливі для правоохоронної діяльності.
Отже, процес пізнання явища обов'язку ґрунтується на філософській методології. Важливо також керуватися досягненнями психологічної науки. На філософсько-психологічних засадах здійснюється функціонування службового обов'язку юриста, що позитивно впливає на розвиток правової діяльності загалом.
У пізнанні сутності обов'язку юриста методологічну функцію виконує юридична абстракція. Так, у процесі вивчення деонтології математична абстракція переважно переноситься на юридичну діяльність. А юридична абстракція - це результат мислення юриста.
У юридичній абстракції
Loading...

 
 

Цікаве